3). Розгляд взаємовигідних варіантів.

Не слід шукати єдиного правильного варіанту.

Необхідно розширити простір пошуків, з використанням спільних інтересів.

Спільні інтереси є в будь-яких переговорах, хоча вони не відразу помітні й очевидні.

Спільні інтереси створюють реальні можливості для домовленостей, тому потрібно наголошувати на наявність спільних інтересів.

4). Розмежування між суттю проблеми та стосунками сторін.

Досягається конструюванням та підтримкою стосунків між сторонами.

Це дає змогу допомогти подолати певні труднощі на переговорах, які пов'язані з особливостями емоційно-почуттєвого характеру.

Дотримання принципів партнерської тактики ведення переговорів сприяє досягненню розумної угоди, яка максимально відповідає інтересам кожної із сторін, є справедливою з точки зору обох сторін, довготривалою і не містить в собі основи для виникнення розбіжностей в майбутньому.

Тактика позиційного торгу мало задовольняє цим вимогам. По-перше, тому, що торг створює сприятливу обстановку для різного роду прийомів, спрямованих на введення в оману іншої сторони; по-друге, він сприяє свідомому завищенню початкових вимог і тривалому зближенню двох жорстких позицій.

Партнерська тактика ведення переговорів будується на принципі "розумного егоїзму", включає спільний пошук взаємоприйнятного рішення на основі ретельного аналізу потреб і інтересів договірних сторін.

Більш того, тільки якнайповніше врахування інтересів обох партнерів дає гарантії, що результати переговорів будуть прозорими, прийнятними і такими, що не викликають ні в однієї із сторін бажання піддати їх перегляду.

Слід зауважити, що партнерський стиль у вирішенні проблеми, коли учасники в рівній мірі усвідомлюють, що зрив переговорів невигідний обом сторонам, зустрічається рідко.

Критерії ефективності переговорів наступні:

1) Угода максимально задовольняє інтереси кожної з сторін, враховує інтереси суспільства.

2) Спрямованість на довготривалу співпрацю.

3) Стосунки сіж сторонами повинні поліпшуватися, або не погіршуватися.

2. Види ділових нарад.

Поняття «ділова нарада» включає всі види засідань, які проводяться в організації – загальні збори, профспілкові збори, конференції трудового колективу, засідання рад, комісій, комітетів тощо.

Ділові наради за своєю метою можна класифікувати так:

1) Інформаційна нарада — проводяться для ознайомлення з новими директивними документами, які стосуються змін у внутрішньому чи зовнішньому середовищі організації, або для вивчення і узагальнення різноманітних точок зору на проблеми, що виникли.

2). Роз'яснювальна (інструктивна) нарада — в ході такої наради керівництво прагне переконати співробітників в правильності своїх рішень, а також у вірності політики адміністрації.

3). Звітна нарада — спрямована на слухання, обговорення та затвердження звітів щодо виконання планів чи реалізацію прийнятих рішень.

4). Навчальна нарада (конференція) — що має за мету дати учасникам необхідні знання і підвищити їх кваліфікацію.

Приклад – студентська наукова конференція.

5). Проблемна нарада — збирається для того, щоб розробити способи вирішення існуючих проблем.

Переваги нарад, порівнюючи з письмовими повідомленнями - наказами, звітами, інструкціями, полягають в тому що кожна ділова нарада супроводжується комунікаціями, що дозволяє учасникам наради емоційно впливати один на одного, що підсилює сприйняття інформації.

Поведінка керівників і учасників наради може набувати наступних форм:

1) Диктаторська нарада – право голосу має тільки керівник, інші учасники можуть тільки запитувати. Керівник повідомляє своє розпорядження, або накази вищестоячого керівниццтва.

2) Автократична нарада — різновид диктаторської наради. Керівник задає питання кожному учаснику і вислуховує їх відповіді. Кожний учасник наради більшу частину часу проведення наради залишається пасивним;

3) Сегрегативна нарада — (сегрегація від лат. – відокремлення) спочатку керівник робить доповідь, потім, за вибором керівника, декілька учасників наради проводяться дебати. (Дебати – обмін думками).

Проведення таких нарад характеризує керівника як не цілком компетентного і не занадто сумлінного;

4) Дискусійна нарада — передбачає вільний обмін думками з метою вироблення загального рішення. Учасники наради можуть вільно висловлювати свою точку зору, відкрито виступати проти думки керівника; ця нарада найдемократичніша по своїй суті.

5) Вільна нарада (круглий стіл) — не має чітко сформульованого порядку денного, інколи проводиться і без головуючого. Вільне засідання не приймає жодних рішень. Воно зводиться до обміну думками і проводиться в формі бесіди між більшим числом учасників. Характерно для наукових працівників.

6) Диспетчерська нарада — має на меті уточнити хід виконання робіт, повідомити про відхилення від плану, уточнити терміни виконання робіт, встановити, хто винен в недоліках, і намітити заходи щодо їх усунення. Бажано, щоб склад диспетчерських нарад був постійним.

Почергові стислі 1 – 1,5 хв. повідомлення учасників диспетчерської наради повинні бути побудовані по принципу врахування відхилень від планових завдань і термінів їх виконання. Для диспетчерського зв'язку може застосовуватися селектор, промислове телебачення і т. ін. Крім того, гарним засобом зекономити дорогоцінний час є письмові або телефонні повідомлення.

7) Письмова нарада проводиться таким чином. Пропозиція з певного питання друкується на одній половині листа паперу і розсилається учасникам наради для відповіді. Вони відзначають свої судження на іншій, чистій, половині листа, де вказують, які на їхню думку, додаткові заходи необхідно прийняти. Якщо в відповідях міститься багато змін, то можна скласти нову пропозицію з урахуванням тих, що надійшли. Таким чином кожний учасник наради змарнує на дане питання 15 хв. замість декількох годин засідання.

8) Телефонна нарада може з успіхом замінити більшість традиційних засідань. Оптимальна кількість учасників такої наради — від 3 до 10 осіб. Єдине, що для цього потрібне, — селектор. Використовуючи дані відомості, керівники повинні перейти від інтуїтивних до наукових засобів керівництва нарадами і забезпечити завдяки цьому більш високу їх ефективність.