Тема: Стилі керівництва (теорії лідерства)
Вступна частина
Поведінковий підхід до визначення стилів керівництва.
Теорія «X» і теорія «Y» Дугласа Мак Грeгора.
Дослідження стилів керівництва Курта Левіна.
Стилі лідерства Лайкерта.
Класифікація стилів керівництва університету Огайо.
Управлінська сітка Блейка - Моутона.
Ситуаційний підхід до визначення стилів керівництва.
3.1. Ситуаційна модель керівництва Фідлера.
3.2. Модель ситуаційного лідерства Херсея і Бланшарда (модель життєвого циклу).
3.3.
1. Вступна частина
Теорії лідерства намагаються виявити і передбачити найбільш ефективні характеристики лідерства.
Історично сформулювалось 3 підходи:
- підхід з позицій особистих якостей.
- поведінковий підхід.
- ситуаційний підхід.
Коротка загальна характеристика кожного підходу.
Підхід з позицій особистих якостей: з 1930-1950 рр. – систематичне вивчення особистих характеристик ефективних керівників.
Перші результати вказують на такі риси – рівень інтелекту і знань, вражаюча зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, соціальна і економічна освіта, високий рівень впевненості в собі.
Комплексні дослідження при вивченні особистих якостей ефективних лідерів надавали результати, які суперечили між собою, тому що на практиці: в різних ситуаціях ефективні керівники виявляли різні особисті якості.
Остаточний висновок підходу з позиції особистих якостей; ефективний керівник той, у якого структура особистих якостей керівника повинна співвідноситься з особистими якостями, діяльністю і завданнями його підлеглих.
2 Поведінковий підхід до лідерства.
Основна концепція поведінкового підходу до лідерства стверджує, що ефективність лідера визначається не його особистими якостями, а манерою його поведінки по відношенню до підлеглих.
Основне поняття цього підходу – це стиль керівництва.
Стиль керівництва в менеджменті – це звична манера поведінки керівника по відношенню до підлеглих, щоб здійснити на них вплив і спонукати їх до досягнення цілей організації.
Стиль керівництва відбиває наступне:
- рівень делегування повноважень керівником своїм підлеглим;
- типи влади, які використовує керівник;
- напрямок основної уваги керівника: чи ця увага зосереджена на людських відносинах, чи на виконанні завдань.
Згідно традиційної класифікації стиль керівництва може бути автократичним, демократичним чи ліберальним.
Рис. 1 Автократично-ліберальний континуум, або континуум лідерства
Кожний конкретний керівник – це унікальна особистість, яка володіє специфічними здібностями, тому, на практиці стиль керівництва кожного конкретного менеджера можна поставити у відповідність якійсь конкретній позиції в автократично-ліберальному континуумі стилів.
Як визначити цю позицію?
2.1 Теорія «х» і теорія «y» Дугласа Мак Грегора.
Теорія «Х» вказує на відношення автократичного керівника до підлеглих:
1.* Люди не схильні працювати і намагаються уникати роботи.
2.* Люди хочуть, щоб ними керували, оскільки в них немає честолюбства, вони уникають відповідальності.
3.* Більше всього люди хочуть захищеності
4.* Щоб примусити людей працювати, необхідно використовувати примус, контроль та загрозу покарання.
Виходячи з таких початкових припущень автократа щодо підлеглих, можна вказати характерні риси автократичного стилю керівництва:
1*. Зосередження влади і відповідальності в руках лідера.
2*. Домінування лідера у встановленні цілей і виборі стратегій.
3*. Інформаційні потоки спрямовані згори вниз (від лідера).
4*. Схильність мотивувати підлеглих через їх потреби нижчих рівнів.
5*. Зосередженість на терміновості і порядку, можливість передбачити результат.
6*. Тенденція до стримання індивідуальної ініціативи.
Автократія – це система управління, за якої одна особа зосереджує в своїх руках основні важелі влади.
Автократичний лідер в процесах управління авторитарний.
Авторитарний – це той, хто прагне утвердити свою владу, вплив, авторитет.
Автократичний, чи авторитарний лідер використовує в керівництві владу примусу, винагороди, чи традиції, схильний нав’язувати свою волю підлеглим.
Теорія «Y» вказує на відношення демократичного керівника до підлеглих:
1*. Праця – це природний процес для людини. При сприятливих умовах люди готові брати на себе відповідальність і прагнути до неї.
2*. Якщо працівники будуть залучатись до встановлення цілей організації, вони будуть використовувати самоуправління і самоконтроль в своїй роботі.
3*. Участь підлеглих в управлінні – це мотиваційна винагорода.
4*. Працівники, в більшості, здатні до творчого вирішення проблем, але інтелектуальний потенціал середньої людини використовується частково.
Виходячи з таких початкових припущень демократа, можна вказати характерні риси демократичного стилю керівництва:
1*. Делегування повноважень з утриманням ключових позицій в руках лідера.
2*. Прийняття рішень розподілено по рівнях управління з залученням підлеглих до процесу управління.
3*. Інформаційні потоки активно циркулюють в обох напрямках (до лідера, і від лідера).
4*. Схильність мотивувати підлеглих через потреби вищих рівнів: належності, самовираження.
5*. Посилення особистої відповідальності працівників шляхом їх залучення до управління.
6*. Збільшення терміну прийняття рішення.
Справжній демократ уникає нав’язувати свою волю підлеглим, в керівництві використовує вплив на підлеглих через переконання, розумну віру, харизму.