2.1.Терор і тероризм

Необхідно розрізняти два споріднених, але різних, поняття — терор і тероризм. Терор — це насилля влади з її державним апаратом проти народу з метою придушення не тільки опозиції, але й всього загалу, з метою викликати жах і залишити думки про спротив. Іншими словами, терор - це насилля з боку сильного. Вперше системний політичний терор було розгорнуто якобінцями під час Французької революції. Прямими їхніми ідеологічними нащадками були більшовики, які розгорнули червоний терор з метою придушення політичної опозиції і поширення своєї влади за межі захоплених ними Петербургу і Москви. Жертви владного терору обчислюються багатьма тисячами і навіть мільйонами людей.

Натомість тероризм - це насилля "з боку слабшого", насилля, що виходить від опозиційних прошарків суспільства, радикально налаштованих і як правило вельми нечисленних. Тероризм носить політичну, соціальну чи національну ознаку в залежності від цілей своїх носіїв. Тероризм як явище переслідує дві основні знакові мети. Перше - вчинити тиск на органи влади, залякати, посіяти страх і непевність. Другою метою і водночас ознакою тероризму є викликати співчуття в своїй цільовій авдиторії, тобто тому прошарку суспільства, який як вважається піддається гнобленню або дискримінації, але поступається в радикальності терористам. Таким чином, тероризм неможливий без того, щоб терористи не оголосили про свою відповідальність за здійснений акт насилля.

Терористичні акти. Терористичні акти — вбивства, поранення, викрадення, погрози та деякі інші акти насильства, які готуються організаціями й здійснюються окремими особами стосовно державних або громадських діячів, супроводжують розвиток сучасного суспільства. Історія знає чимало таких злочинів: вбивство Авраама Лінкольна та Джона Кеннеді — 16-го та 35-го президентів США, прем'єр-міністра Індії Р. Ганді, прем'єр-міністра Ізраїля І. Рабіна та інших.

Усі зазначені акти тероризму, незалежно від мотивів їхнього здійснення, були внутрішньодержавними злочинами і були підсудні відповідно до законодавства тієї країни, в межах якої вони відбулися. На сьогодні значно зріс та розширив свої .межі тероризм міжнародного характеру, тобто такий, що зачіпає інтереси двох або більше держав, порушує міжнародний правопорядок. Терористичний акт можна кваліфікувати як злочин міжнародного характеру у випадках, коли: 1) терорист і особи, що потерпають від терористичного акту, є громадянами однієї держави або ж різних держав, але злочин здійснений за межами цих держав; 2) терористичний акт спрямований проти осіб, що користуються міжнародним захистом; 3) підготовка до терористичного акту проводиться на території однієї держави, а здійснюється на території іншої; 4) здійснивши терористичний акт в одній державі, терорист переховується в іншій, і постає питання про його видачу.

Форми і прояви тероризму. Політичний, економічний та кримінальний тероризм знаходить спільні сфери дії, базуючись на взаємовигідних інтересах. Сучасний тероризм має наступні різновиди:

- національно-визвольний тероризм, який деколи називають тероризмом національних меншин. Головна вимога - відділення від держави, що їх поневолює, або повноцінної національної автономії для усунення дискримінації і гноблення. Приклади з післявоєнного часу: північні ірландці, каталонці, баски, бретонці, корсиканці, німці Південного Тіролю, франко-канадці, курди та інші. Наявність такого тероризму - яскраве свідчення того, що проблеми поневолених націй та національних меншин, а також реґіоналізації при модернізації державного ладу в другій половині XX ст. полагоджені не були, а в ряді випадків, навпаки, загострилися та проявилися з ще більшою агресивністю, особливо тоді, коли до національного фактора приєднався релігійний (конфлікти: католики - протестанти, мусульмани - християни, юдаїсти);

тероризм, пов'язаний з національно-релігійно-визвольними рухами антиімперіалістичного - антиколоніального характеру в Третьому світі (наприклад, Кенія до здобуття незалежності і кашмірська "Армія чистих", палестинські терористичні групи). В зв'язку з не вирішенням основних конфліктних проблем (Палестина) та глобалізацією імперіалізму, такі рухи також стають глобальними за місцем дій, але в жодному випадку не перетворюються в "міжнародних терористів". До цієї форми тероризму підходять Усама бен Ладен та його Аль-Кайда ("Провід");

- тероризм соціал-революційного характеру. Це відомі з недавнього минулого: фракція Червоної армії в Західній Німеччині, Червоні бригади в Італії, Японська червона армія, окремі групи в США. Ці групи "нових лівих" у середині 60-х рр. кинули серйозний виклик не лише режимам, але й цілому суспільному ладові капіталістичних держав. Після розвалу СРСР та краху комуністичних ідей дії "нових лівих" поступово пригасли, але тепер здобули новий стимул у зв'язку з боротьбою проти глобалізації та європеїзації;

• правий тероризм, що добивається ліквідації парламентської демократії і запровадження авторитарного режиму, тобто диктатури. Праві групи одночасно протидіють "новим лівим" (наприклад, так було в Італії), розглядаючи їхні акції як загрозу для суспільства, що повинно обрати правий шлях;

• диверсійний тероризм, організатором акцій якого виступають секретні служби держав-противників. Диверсійні терористичні групи опираються часто на п'яту колону в державі противника, здійснюють провокаційні дії;

- кримінальний тероризм. Він має суто економічні причини. Бандити прагнуть залякати чиновників, окремих комерсантів або навіть цілі організації, щоб змусити їх прийняти свої вимоги -виплачувати "кримінальний податок", передати бізнес під контроль того або іншого злочинного угрупування. Силові акції влаштовуються також проти тих представників влади і закону, які перешкоджають організованій злочинності. Бандити йдуть на вбивства, здійснюють диверсії на підприємствах, влаштовують вибухи на багатолюдних ринках, в ресторанах, кафе і торгових центрах. Чим більше жертв, тим більш зговірливим буде "клієнт". З метою викупу захоплюють заручників;

- політичний тероризм. Одним із видів політичного тероризму - є акції, які здійснюються підпільними групами проти державних органів і вищих посадових осіб.( В царській Росії на початку XX ст. есери, наприклад, розгорнули повномасштабну війну, спрямовану проти самодержавства.)

- етнічний тероризм. До терору як способу боротьби за державну незалежність або уявлення широкої автономії іноді звертаються представники етнічних меншин. Акція залякування також здійснюють національно-визвольні рухи, які ведуть боротьбу з колонізаторами і країнами-агресорами. Найдавніші і найбільш відомі організації цього типу: Ірландська республіканська армія" (ІРА), "Ісламський рух опору", або ХАМАС (Палестина), Курдська робітнича партія (Терція і сусідні держави), організація баскських сепаратистів "ЕТА" (Іспанія), "Тигри визволення Таміл Єлама" (Шрі-Ланка).

- релігійний тероризм. Тісно зв'язаний з етнічним тероризмом релігійний. І часто буває дуже важко зрозуміти, де закінчується один і починається інший. Але якщо етнічні терористи ведуть війну за свою історичну територію, то релігійні фанатики вважають ворогом усі інші культури.

- ісламський тероризм набув найбільшого поширення в XX ст. Його ідейні лідери присвоїли собі право виступати від імені "чистого" ісламу. Свою ненависть до світу вони прикривають зеленим прапором Пророка. Основні противники — Захід (до якого терористи приєднують і сучасну Росію) і традиційний іслам. Для "священної боротьби" використовують весь арсенал засобів, тому що вважається, що проти "невірних" будь-які методи добрі.

Найбільшим організатором і спонсором ісламського тероризму став громадянин Саудівської Аравії Усама Бен Ладен. В 90-х pp. XX ст. він створив підпільний міжнародний "Інтернаціонал", який оголосив війну західним країнам та Ізраїлю.

Відгалуженням релігійного тероризму є діяльність деяких релігійних сект, спрямована на масове "покарання безбожників". Яскравий приклад такого роду - хімічна атака в токійському метро (Японія), влаштована бойовиками секти "Аум Сінріке" 20 березня 1995 року.

- індивідуальний тероризм. Одинаки, які йдуть на здійснення терористичного акту, керуються найбільш різними мотивами -політичного, етнічного, релігійного і іншого характеру. Часто справжніми замовниками злочинів є тайні організації, якими вигідно, щоб відповідальність за акт терору лягла на одну людину.

Таким терористом - одиночкою був Гаврило Принцип, який вбив 28 червня 1914 р. ерцгерцога Франца Фердинанда. За молодим сербом стояла могутня підпільна організація "Червона рука", які підготувала вбивство наступника австро-у горського престолу. Роковий постріл в Сараєві став приводом до початку Першої Світової війни.

Як свідчить світова статистика, часто індивідуальні терористичні акти здійснюють психічно нездорові люди, які йдуть на злочин під впливом тільки для них зрозумілих мотивів.

Морський тероризм [8]. Тероризм і піратство щорічно завдають шкоди світовій системі перевезень на суму близько 30 млрд. доларів. За останні 10—15 років терористичні сили на морі значно активізувалися. На даний момент і дня не проходить без новин про сомалійських піратів. Остання подія - захоплення судна Asian Glory з 10-ма українцями на борту на початку січня 2010 року. З а визволення цього човна вимагають рекордну суму - 15млн.$ (для порівняння - за «Фаїну» пірати запросили 3,2млн.$). Моряки до цих пір у полоні. Але росте не тільки апетит морських розбійників, збільшується і кількість нападів на моряків. По даним міжнародного бюро судноплавства ІМВ, в 2009 році пірати, бандити, або прості злодюги пробиралися на борт 153 човнів, 49 човнів було захоплено, 120 — обстріляно, 8 моряків загинуло, 68 - поранено, 1052 - попали в полон. За минулий рік таких випадків було майже вполовину менше.

Від таких проявів, на жаль, не застрахована жодна держава, яка має вихід до моря і здійснює морські перевезення. Певною мірою це стосується й України. Адже морський кордон протяжністю понад 1800 кілометрів, важливі морські транспортні коридори Чорного моря, наявність потужних портів, морські нафтопромисли та нафтопроводи, діюча система контрабанди наркотиків, незаконної міграції, географічна близькість до районів зосередження терористичних сил — всі ці фактори спонукають до активних дій в боротьбі з тероризмом.

Відтак, вирішення проблемних питань, пов'язаних з повноцінним залученням України до боротьби з тероризмом на морі, сприятиме попередженню проявів міжнародного тероризму в акваторії Чорного моря, зміцненню безпеки нашої держави та підвищенню її авторитету серед світової спільноти і значно прискорить процес практичної інтеграції до європейських структур.