56.Кантівська етика

Кант багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Він ставив питання про співвідношення понять «людина» і «особистість». Кант-творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив учення про так званий категоричний імператив (закон, повеління, який він означає, що людина обираючи певний вид поведінки, повинна припускати можливість такої поведінки для будь-кого.), що існує в свідомості людей як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства. Згідно з цим законом людину не можна перетворювати на засіб, річ, яку можна використати. До неї потрібно ставитися, як до мети, як до самоцінної особистості.Так, що стосується проблеми необхідного та вільного в діяльності людей, то він вважав, що дана суперечність — уявна: людина діє необхідно в одному відношенні, вільно — в іншому. Людина діє з необхідністю, оскільки вона з своїми думками, чуттями розміщується серед інших явищ природи і в цьому відношенні підкоряється необхідності світу явищ. Разом з цим людина є моральною істотою. Як моральна істота, вона належить до світу духовного. І в цій якості людина — вільна. Моральний закон, який дається лише розумові, це "категоричний імператив".Призначення людини він бачив в тому, щоб головною метою зробити встановлення блага на землі, зокрема й вічного миру. Умовами його досягнення він вважав розформування постійного війська всіх держав, укладання міжнародних угод.Етика не повинна будуватися з розрахунку на емпіричне щастя. Суперечність між моральною поведінкою людини і результатом цієї поведінки в емпіричному житті не знімається нашою моральною свідомістю. Не знаходячи справедливого стану речей у світі явищ, моральна свідомість діє у світі уявному. Існування таких понять, як "свобода", "безсмертя", "Бог", пояснюється вірою в уявний світ, даний тільки думкам, але неосяжний для думок (трансцендентний світ). Трансцендентність уявного світу буде існувати завжди, бо людина не здатна своїм розумом вийти за межі антиномічності загальних і необхідних понять.В естетиці він зводить прекрасне до "незацікавленого" задоволення. В етиці Кант проголошує самоцінність кожного індивіда як особистості. Прогресивним було також вчення Канта про необхідність вічного миру. Засобом до встановлення миру він вважав розвиток міжнародної торгівлі та взаємовигідне спілкування різних держав.

57.Діалектика становлення Абсолютної ідеї в філософії г.В.Ф.Гегеля

Гегель- творець філософії об’єктивного ідеалізму(в основі якої лежить поняття абсолютної ідеї-Світового духа) й узагальненого філософського методу-діалектики. Абсолютна ідея із самого початку існувала як першопричина, що згодом шляхом відчуження потрапила в навколишній світ, природу й людину. А потім знову шляхом відчуження, через мислення та діяльність людини, закономірні події в історії повертається до самої себе, тобто проходить кругообіг за схемою: Абсолютний дух-відчуження-навк.світ і людина-мислення і діяльність людини-реалізація духом самого себе через мислення й діяльність-абсолютний дух.Людина-кінцевий дух, у якому уособлюється Абсолютна їдея. Гегель сформулював оснвні закони діалектики(закон єдності та боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних змін в якісні, закон заперечення заперечення). Єдність і боротьба протилежностей є причиною розвитку всього, що існує в світі.Схема заперечення заперечення: Бог-отець(відмовляється від своєї самотності)-створює природу-породжуе сина(друге «я») або гроші-товар-гроші(марксистська тріада).Діалектика-вічне джерело розвитку. Правові відносини в державі є втіленням усвідомленої необхідності(свободи). Сцперечності й конфлакти в суспільстві не є деструктивним чинником, а навпаки, є добром, що сприяє прогресу.Отже, Гегель критично переосмислив метафізичний спосіб мислення й протиставив йому свій власний діалектичний метод; на ідеалістичній основі він розробив головні закони діалектики – закон єдності й боротьби протилежностей, закон переходу кількості в якість, закон заперечення.