
- •18. Етико-політичне вчення Конфуція (17)
- •26. Вчення аристотеля про матерію та форму.4 причини виникнення речей.
- •37.Розуміння історії в середньовічній християнській флософї
- •51. Концепція «природного права» т. Гоббса
- •52.Філософія епохи Просвітництва: людина і суспільство.
- •53.Вчення про суспільство за цивілізацією ж.-ж. Руссо
- •54.Матеріалізм епохи Просвітництва(Дідро, Гольбах)
- •55.Філософія і.Канта
- •56.Кантівська етика
- •57.Діалектика становлення Абсолютної ідеї в філософії г.В.Ф.Гегеля
- •58. Філософія історії Гегеля
- •59.Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха. Критика релігії як форми відчуження.
- •60.Філософія марксизму.
- •61. Матеріалістичне розуміння історії в Марксизмі. Вчення про суспільні формації.
- •62. Філософія життя Ніцше. Основні ідеї та поняття.
- •63. Перегляд неопозитивістських ідей в постпозитивізмі
- •64. Загальна характеристика прагматизму
- •65. Філософія атеїстичного екзистенціоналізму. (Сартр, Камю)
- •66. Філософське значення психоаналізу (Фрейд, Юнг)
- •67. Філософія неотомізму ( Жільсон, Марітен, Войтила)
- •68.Проблема розуміння в Герменевтиці
- •69. Філософія Постмодернізму
- •70. Провідні ідеі української філософії
- •74.Соціально-філософські погляди г.С.Сковороди : ідея «сродної праці»
- •82. Основні категорії філософської онтології: буття, суще, сутність, існування.
- •83. Буття як предмет філософського аналізу.
- •84.Основні форми буття та їх взаємозв’язок.
- •85.Філософський сенс вчення про матерію. Основні рівні організації матеріального буття.
- •86. Поняття матерії в історії філософії.
- •88.Основні властивості простору та часу:субстанційна та реляційна концепції.
- •89.Діалектика як теорія і як метод.
- •90.Альтернативи теорії діалектики.
- •101. Методології загальнонаукового рівня( аналіз,синтез,аналогія,моделювання)
- •102. Методології конкретно-наукового рівня ( герменевтичний аналіз, математичний аналіз)
- •103. Методологічне забезпечення сучасних економічних досліджень.
- •104. Ненаукові форми пізнання : буденне, художньо-естетичне, релігійне.
- •105. Сутність людини як предмет філософської антропології.
- •106. Антропосоціогенез. Єдність біологічного та соціального в людині.
- •107. Особистість і суспільство: індуалізація та соціалізація.
- •108. Особистість і суспільство: соціальні ролі особистості.
- •109. Сенс життя: проблема справжнього та несправжнього буття.
- •110. Парадокси свободи : філософський аналіз.
- •111.Загальнолюдські цінності:ілюзія чи реальність
- •112.Творчі здібності людини:умови розвитку,можливості,межі.
- •116.Роль суспільства у перетворенні та відтворенні природи
- •117,Поняття суспільної свідомості, її структура.
- •119. Духовне життя суспільства.Особливості духовної культури суспільства.
- •120.Людина як творець і творіння культур
- •131. Мета та сенс історичного розвитку за к.Ясперсом. Поняття «осьового часу».
- •132. Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку
- •133. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу.
- •143. Основні засади методології вчення а. Сміта:
- •149. Сучасні тенденції еволюції методології економічної науки:
67. Філософія неотомізму ( Жільсон, Марітен, Войтила)
Неотомізм - філософський напрямок оновленого томізму, тобто філософії Фоми Аквінського, філософа XIII століття. У 1879 році неотомізм отримав визнання глави римсько-католицької церкви (папи Римського) і з цього часу становить важливу частину офіційної доктрини католицизму. Найбільш відомі представники неотомізму - Е. Жильсон, Ж. Марітен, В. Бруггер, А. Демпфа. І. де Фріз, Д. Мерсьє, К. Фабро та інші. У неотомізмі відроджуються основні категорії філософії Ф. Аквінського, такі як буття, суще, існування, акт і потенція, форма і матерія.З точки зору неотомізму, саме Фома Аквінський найбільш правильно вирішив основні філософські проблеми, тому його творчість має неминуще значення. Нову філософію, починаючи з епохи Відродження, неотомізм розглядає як безперервного ланцюга відхилень, помилок і оман, тому ставить завдання відродження духу середньовічної філософії. На цьому шляху представники неотомізму бачать подолання хаосу сучасного життя, набуття ясності, відродження духовних цінностей.Неотомізм прагне відродити і зберегти традиційні для християнства цінності, такі як особистість, сім'я, церковна громада, професійний обов'язок, батьківщина, держава. Відкидаючи індивідуалізм і колективізм як однаково хибні крайності, неотомістска філософія розробляє поняття солідаризму. Солідаризм передбачає знаходження механізмів узгодження інтересів суспільства й особистості, інтересів різних класів і соціальних груп. Солідаризм обгрунтовується християнським принципом любові до ближнього.Найбільшими центрами з розробки та пропаганді неотомізму являются Академія Св. Томи у Ватикані, Паризький католицький інститут, Католицький університет у Мілані, Вищий інститут філософії при Лу-віденському університеті (Бельгія), Інституту в Пуллахе (поблизу Мюнхена) та інші.
68.Проблема розуміння в Герменевтиці
Герменевтика – мистецтво і теорія тлумачення текстів. Мистецтво розуміти чужу індивідуальність. Для того, щоб зрозуміти якийсь текст, треба відчути внутрішній світ автора, зрозуміти причини, мотиви написання цього твору, що спонукало його до написання цього тексту? Проблема розуміння цілого через частинне і навпаки. Чим більше я розумію твір, тим більше я розумію автора ів навпаки. Герменевтика (від грецького – роз’яснюю) – це мистецтво і теорія тлумачення, яка має за мету виявити суть тексту, виходячи з його об’єктивних (значення слів та їх історично обумовлені варіації) та суб’єктивних (наміри авторів) основ.Герменевтика виникає в період еллінізма в зв’язку з інтерпретацією та дослідженням класичних текстів (Гомера) та розвивається у період середньовіччя і епоху Відродження. в рамках розтлумачення священного писання.В XIX ст. починається розвиток так званого “вільної” герменевтики, тобто не обмежений предметом, межею зміст тексту. Основоположником став Шлейєрмахер.У Дільтея герменевтика перетворюється в специфічний метод наук про духа.У XX ст. герменевтика поступово оформлюється в одну з основних методологічних процедур філософії. Герменевтика набуває функції онтології.У рамках Франкфуртської школи (Ю.Хабермас та ін.) Г. як “критика ідеології” повинна розкрити на аналізі мови “засіб панування та соціальної влади”, сприяючи “виправданню відношень організованого насильства”. У Хабермаса, Лоренца та ін. Г. виступає одним із засобів консоліда-ції різних течій сучасної буржіазної філософ: Г. покликана вже не стільки “зрозуміти”, скільки вкласти у нього нові “інтерпретації”.Заперечуючи філософію герменев-тики, марксизм-ленінізм вважає, що окремі герменевтичні процедури можуть бути використані в історич-них, юридичних та інших науках, які мають діло з аналізом об’єктивірова-них наслідком свідомості діяльності людей.