2.Поняття, судження та умовивід як основні форми мислення. Закони формальної логіки.

Вище сформоване визначення предмета та об’єкта логіки вказує нам на близькість останньої до філософії, а якщо точніше, то до однієї з основних її складових частин – гносеології. Саме згідно з основними гносеологічними положеннями пізнавальна діяльність протікає в двох нероздільних та взаємозалежних рівнях: чуттєвому та абстрактно-логічному. Чуттєвий рівень виражається через такі форми як відчуття, сприйняття та уявлення. При цьому під відчуттям мається на увазі відображення окремих властивостей предметів та явищ дійсності, які діють на наші органи чуття (колір, звук, запах, форма тощо). В свою чергу сприйняття це – форма чуттєвого пізнання, за допомогою якої отримують інформацію про предмети та явища навколишнього світу у їх цілісному вигляді (цілісний образ предмета). І на кінець уявленням називають таку форму чуттєвого пізнання, яка продукує інформацію про предмет у вигляді наочних образів (специфікою уявлення є необов’язковість присутності предмета пізнання; уявлення це робота пам’яті). Чуттєве пізнання надзвичайно важлива ступінь пізнавального процесу, його метою є фіксація досліджуваного предмету у його безпосередності та наявності. Але незважаючи на це даний рівень пізнавального процесу має місце ряд недоліків, основним з яких є брак диференціації одиничного і загального, суттєвого та несуттєвого, випадкового та закономірного. Без подолання цього є неможливим приріст, генезис та прогрес знання про предмет. Це є можливим тільки тоді коли ми перейдемо на інший рівень пізнавального процесу – абстрактно-логічний.

Перш ніж перейти до розгляду форм в яких протікає абстрактно-логічне пізнання зазначимо ряд його особливостей:

а)абстрактно-логічне мислення відображає дійсність в узагальнених образах (в предметах виділяється загальне та повторювальне);

б)мислення це – процес опосередкованого відображення дійсності;

в)абстрактно-логічне мислення нерозривно пов’язане з мовою;

г)мислення це – процес активного відображення дійсності.

Абстрактно-логічне мислення існує в трьох формах: поняття, судження та умовивід.

Поняття це – така форма мислення в якій предмет або явище відображається шляхом переліку суттєвих ознак. Наприклад: квадрат це – прямокутник, у якого всі сторони рівні. При цьому під ознакою у логіці розуміється те, в чому предмети схожі один з одним або те, в чому вони відрізняються одне від одного.

В свою чергу ознаки поділяються на суттєві та несуттєві, загальні та одиничні. Суттєвими ознаками є ознаки які невіддільні від предмету та виражають його внутрішню природу, його сутність. Несуттєві ознаки це ознаки, які можуть належати, але можуть і не належати предметові і які не пов’язані з його сутністю. Під загальними розуміють ознаки які належать кожному предмету цілого класу. Одиничні ознаки виражають своєрідну специфіку окремого предмету. Візьмемо приклад: вода це – рідина, яка при +4 градуси за Цельсієм має найбільшу густина, при +100 за Цельсієм і при нормальному атмосферному тиску закипає, при зниженому тиску (як це буває на вершині високих гір) закипає при нижчій температурі, при 0 градусів замерзає. В даному прикладі усі перелічені ознаки є загальними та суттєвими, вони є необхідними для розуміння такого об’єкта вивчення як вода у фізичному контексті (для хіміка вода є речовина, в молекулі якої на два атоми водню припадає один атом кисню). Несуттєвими в даному випадку є, наприклад, колір води, ємкість, в якій вона знаходиться тощо.

Цілком можливим є варіант коли суттєвими та важливими є одиничні ознаки: Аристотель – великий давньогрецький філософ, засновник формальної логіки, автор робіт «Метафізика», «Органон», «Нікомахова етика», «Політика» та ін. Без цих перелічених індивідуальних та одиничних понять зрозуміти сутність, роль, місце та внесок Аристотеля у філософію було б вкрай важко. Важливим при вивченні поняття є розуміння того що таке зміст та обсяг. Якщо під першим мається на увазі сукупність суттєвих ознак предмета, то під іншим – сукупність предметів, яка мислиться в понятті. У вищенаведеному прикладі поняття «квадрат» прямокутність та рівність усіх сторін є змістом, а обсягом буде незлічена кількість різноманітних квадратів. Саме користуючись поняттями змісту та обсягу провадять поділ понять.

За обсягом поняття діляться на:

а)загальні (відображають ознаки певної множини предметів: «село», «місто», «людина»);

б)одиничні (відображають або один єдиний предмет, або ознаки однієї множини предметів: «місто Київ», «найвища вершина світу», «український народ»);

в)збірні (відображають ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле: «сузір’я», «футбольний клуб»);

г)нульові (відображають ознаки неіснуючих, нереальних предметів, або предметів, які ще не вивчені наукою: «мавка», «абсолютний нуль»).

Видами понять за змістом є:

а) конкретні (відображають предмет у сукупності його ознак. Цим поняттям в дійсності відповідають певні окремі предмети: «людина», «студент»);

б) абстрактні (відображають будь-яку ознаку предмета, що абстрагується, відокремлюється в думці від предмета і виступає як предмет мислення: «хоробрість», «відповідальність»).

Наступною формою абстрактно-логічного мислення є судження. Судження це – форма мислення, в якій стверджується або заперечується зв’язок між предметом та його ознакою, або відношення між предметами. Наприклад: І.Кант – засновник класичної німецької філософії. В даному прикладі стверджується зв’язок який існує між ознакою (бути засновником німецької класичної філософії) та предметом думки (І.Кант) Якщо у судженні відображається зв’язок, який існує в дійсності, або ж заперечується зв’язок, якого в дійсності не існує то судження вважається істинним (Демокріт – фундатор атомістичної концепції; Філософія не є експериментальною наукою). Якщо ж в судженні стверджується зв’язок, який в дійсності не існує, або заперечується зв’язок що є дійсним, то таке судження буде хибним (М.Кузанський є представником філософії позитивізму; Г.Гегель не є представником ідеалістичної філософії). Зв’язки та відношення в судженні виражаються через твердження та заперечення. Відповідно до цього судження поділяються на стверджувальні та заперечні.

Важливим складовим елементом кожного судження є його структура, форма. Її послідовними компонентами є:

а)квантор (елемент кількісної характеристики судження, як правило виражається словами «всі», «деякі», «один», «частина» тощо);

б)суб’єкт (предмет думки);

в)зв’язка («є» - якщо судження стверджувальне; «не є» - якщо заперечне. При цьому існує багато суджень в яких зв’язка є відсутньою але такою, що мається на увазі);

г)предикат (ознака предмета думки).

В такому прикладі як: Деякі філософи є агностиками квантор («деякі»), суб’єкт («філософи»), зв’язка («є») та предикат («агностики»). В залежності від кількості суб’єктів та предикатів, яких ще називають термінами, судження поділяються на прості та складні. Якщо в простих судженнях лише один суб’єкт та один предикат то в складних їх є декілька. Окрім цього прості судження поділяються на: атрибутивні (судження в яких стверджується, або заперечується наявність певної ознаки, атрибута: Б.Рассел – представник позитивістської філософської традиції); релятивні, або судження відношення (в яких стверджуються, або заперечуються існування різноманітних відношень між предметами: Англійська емпірична філософія Нового часу є пізнішою ніж філософія Відродження) та екзистенційні (судження цього виду стверджують, або заперечують існування певних предметів: Суб’єктивні ідеї є такими, що існують).

Останньою формою абстрактно-логічного мислення є умовивід. Умовивід це така форма мислення або логічна операція, за допомогою якої із одного або декількох відомих суджень виводиться нове судження. Наприклад: 1) Всі люди смертні; 2)Сократ – людина; 3)Отже, Сократ – смертний.

Важливими складовими частинами кожного умовиводу є засновки та висновок. Засновками називаються раніше відомі судження, на підставі яких робиться висновок. Висновком називається нове судження, отримане в результаті співставлення засновків. У вищенаведеному прикладі засновками є перших два судження а висновком, відповідно третє Існує декілька варіантів поділу усієї множини умовиводів. Так за характером зв’язку між засновками та висновком умовиводи діляться на дедуктивні та індуктивні.

За ступенем обґрунтованості висновку умовиводи поділяють на демонстративні та правдоподібні (імовірні).

За кількістю засновків умовиводи поділяються на безпосередні та опосередковані. Оскільки перший варіант є найбільш відомим і до того ж найбільше за інші пов’язаний з історією філософії (індукція та дедукція як одні з найхарактерніших ознак таких напрямків гносеологічно забарвленої новоєвропейської філософії як емпіризм та раціоналізм) то більш детально зупинимося саме на ньому. Отже, дедуктивний умовивід це такий умовивід в якому між засновками та висновком існує відношення наведення. Окрім цього важливою характеристикою також є те що в цьому виді умовиводу відбувається рух думки від загального до часткового. Приклад з Сократом є саме прикладом елементарного дедуктивного умовиводу, який класифікується як простий категоричний силогізм. В свою чергу індуктивний умовивід це такий умовивід в якому між засновками та висновком існує відношення наведення. Відповідно думка тут рухається від одиничного до загального. Приклад індуктивного умовиводу: 1)Кант стверджував, що процес пізнавальної діяльності людини обумовлений апріорними формами; 2)Касірер стверджував, що процес пізнавальної діяльності людини обумовлений апріорними формами; 3)Коген стверджував, що процес пізнавальної діяльності людини обумовлений апріорними формами; 4)Наторп стверджував, що процес пізнавальної діяльності людини обумовлений апріорними формами; 5)Усі хто стверджують, що процес пізнавальної діяльності людини обумовлений апріорними формами є представниками трансцендентальної традиції; 6)Отже, Кант, Касірер, Коген та Наторп є представниками трансцендентальної традиції.

Як вже згадувалося суттєвим елементом предмету логіки є закони мислення. Основних законів, які регулюють діяльність мислення, є чотири:

а)закон тотожності;

б)закон суперечності;

в)закон виключення третього;

г)закон достатньої підстави.

Перш ніж перейти до розкриття змісту законів відмітимо ряд умов, які і роблять їх можливими:

а)мова повинна йти тільки про один предмет;

б)мова повинна йти тільки про одне відношення;

в)думка повинна бути обмеженою певним часом.

Традиційно першим йде закон тотожності: кожна думка про окремий предмет чи його властивість, в межах певного міркування, повинна зберігати один і той самий зміст.

Закон суперечності: два несумісні твердження про один і той самий предмет в одному й тому ж самому відношенні не можуть бути істинними одночасно.

Закон виключення третього: два суперечливі твердження про один і той самий предмет в одному й тому ж самому відношенні одночасно істинними бути не можуть.

І нарешті закон достатньої підстави: будь-яка істинна думка повинна мати достатню підставу.