11. Філософська думка в Україні

Ключові категорії і поняття: антеїзм, кордоцентризм, «сродна праця», три світи, філософія серця, дві натури.

План:

1. Філософські ідеї в культурі Київської Русі і розвиток філософської думки в період формування української нації.

2. Філософія Григорія Сковороди.

3. Філософська думка в Україні XIX - XX ст.

Проблема "Людина - світ" посідає провідне місце в історії філософської думки України. Сама ж філософія є невід'ємною складовою української ду­ховної культури, котра на європейському тлі відзначається як тривалістю своєї історії, так і оригінальністю свого змісту.

Українська філософська думка мала певні свої особливості. Перш за все, її зміст та ідеї завжди визначалися соціально-історичними особливостями тієї чи іншої доби історії українського народу. По-друге, філософські ідеї виражалися не в одних лише трактатах чи філософських дослідженнях – вони пронизують собою різні види духовної творчості: фольклор, художню літературу, наукову й літературну публіцистику і критику. Окремі видні мислителі в силу певних умов залишили по собі російськомовну спадщину. Й нарешті, українська філософія повторює основні етапи розвитку філософської культури Європи, але специфіка історичного розвитку внесла певні часові їх зміщення. До того ж кращі здобутки світової філософії на українському ґрунті розвивалися залежно від актуальних потреб прогресивного розвитку нашого народу.

В розвитку української філософії можна виділити дві важливі доби. Перша – докласична доба, яка включає в себе такі етапи розвитку філософської культури в Україні, як:

1. Філософська культура Київської Русі (X – XIII ст.).

2. Філософські ідеї в духовній культурі XIV – XV ст.

3. Гуманістичні й реформаційні ідеї в суспільно-філософській думці України (XVI – XVIІ ст.).

4. Філософія Києво-Могилянської академії (XVIІ – перша пол. XVIІI ст.).

У добу класичної української філософії дали про себе знати:

1. Філософія Г.С.Сковороди. Українське просвітництво (друга пол. XVIІI – перша пол. XIX ст.).

2. Університетська філософія XIX ст.

3. Український романтизм (Гоголь, Кирило-Мефодіївське братство, Юркевич та інші) та натуралістично-позитивістські мотиви в українській філософії (кінець XIX – поч. XX ст.).

Точкою відліку історії формування філософських ідей і концепцій у культурі Київської Русі є 860 рік (прийняття князем Аскольдом християнської віри) і 988 рік – рік установлення на Русі християнства.

З прийняттям християнства на східнослов'янському ґрунті прищеплюються й ідеї античної філософії, але дійшли вони не безпосередньо від Сократа, Платона й Арістотеля. а опосередковано – через візантійську культуру, пере­важно через твори східних отців церкви – Іоанна Золотоустого, Василя Ве­ликого, Єфрема Сиріна та ін. І тут треба підкреслити ще одну особливість києворуської культури: незважаючи на свій середньовічний тип, ця філософія не протистояла релігійній вірі й водночас не була служницею релігії, являю­чи собою щось на зразок світського еквіваленту релігії. Й по-друге, вона менш усього займається проблемами онтології, а прагне дати своє витлума­чення історичного процесу й державної влади.

Крім спроб пояснення історичних подій, київські книжники акцентували увагу на розробці проблеми людини. При цьому їх цікавило не представниц­тво тієї чи іншої соціальної верстви (князь, смерд, воїн тощо), а людина вза­галі. З метою осягнення її сутності, центр уваги переноситься на духовність людини. Ґрунтуючись на релігійному тлумаченні походження людини, київ­ські книжники мислять її як "вінець творіння" й водночас як володаря, який піднімається над природнім космосом, що створений Богом. Людині відводи­ться роль посередника, центральної ланки, яка здійснює комунікацію між Богом і створеним ним світом.

Отже, з самого початку суспільно-філософська думка наших предків ма­ла не умоглядний характер, а переслідувала конкретні соціально-політичні цілі й завдання. Звідси бере свій початок переважання у вітчизняній суспіль­ній думці інтересу до моральної проблематики, до питань, безпосередньо причетних до осмислення соціально-політичного буття. З іншого боку, в найдавніший період нашої суспільно-філософської думки зароджується якнай­пильніша увага до людини, чим закладаються підвалини гуманістичної тра­диції, плідно розвинутої в подальші часи нашої вітчизняної філософії.