8. Колонтитули

Колонтитул — це відділений від основного тексту (наприклад, лінійкою) один рядок угорі чи внизу сторінки, що включає її абсолютну адресу та коротко описує тематичне наповнення.

У такому рядку, як правило, подають номер сторінки, а іноді ще й текст чи навіть ілюстрацію. Як текст у колонтитулі можуть використовувати: у словникових видан­нях — перше і/чи останнє слово на сторінці; у несловникових виданнях — прізвище автора, назву видання, назву розділу видання, назву статті, оповідання, дату виходу періодичного видання тощо. Тексти колонтитулів можна скорочувати (замість повних слів подають їх перші літери, а замість повних назв—їх скорочені варіанти).

В апараті повідомлення колонтитули належать до пошукових компонентів.

Розрізняють такі типи колонтитулів:

—змінні (тобто такі, що змінюються на кожній сторінці) та постійні (не змінюються в межах видання чи розділу);

—текстові (тобто такі, що мають, крім номера сторінки, ще й ланцюжок символів) та ілюстровані (мають у своєму складі, наприклад, крім тексту, ще й ілюстрацію);

—ліві та праві (наприклад, на лівій сторінці номер розділу, на правій—його назва).

Норми редагування колонтитулів такі.

• Колонтитули потрібно ставити на всіх сторінках видання.

Виняток: спускові сторінки, а також ті, де розташовані посторінкові таблиці чи ілюстрації. Цей виняток не розповсюджується на газетні й журнальні видання.

• Номер сторінки слід розташовувати в колонтитулі.

• У кінці колонтитула ставити крапку не потрібно.

• У словниках у лівих колонтитулах слід писати перше, а в правих — останнє слово, яке є заголовком словникової статті на цій сторінці.

Іноді замість цілого слова пишуть кілька його перших літер.

16.

ПОЛІГРАФІЧНІ НОРМИ РЕДАГУВАННЯ

1. Особливості поліграфічних норм

Поліграфічні норми встановлюють, як слід набирати й верстати (розташовувати на двомірній площині) текстові й нетекстові компоненти повідомлення.

Раніше, коли текст складали власноруч або на лінотипі, редакторові доводилося контро­лювати дотримання поліграфічних норм самому. У наш час, коли в ЗМІ використовують настільні поліграфічні системи (НПС)¹, в яких текст лише набирають (складання виконує сама НПС), контроль поліграфічних норм став значно легшим. Адже значна частина поліграфічних норм закладена в самі програми НПС, а тому контролювати їх редакторові вже нема потреби (програми НПС самі гарантують правильне набирання чи верстання тексту).

З іншого боку, використання НПС ставить перед видавцями нові вимоги: редактор разом із конструктором видання повинен або уміти вибрати таку НПС, яка виконувала б усі потрібні для конкретного ЗМІ поліграфічні норми, або для наявної НПС задати такі параметри, які реалізовували б усю потрібну множину поліграфічних норм. Для здійснення такого вибору редактор зобов’язаний досконало знати можливості сучасних НПС щодо дотримання ними поліграфічних норм. Використовувані в Україні НПС є, як правило, західного виробництва, а тому вони не завжди реалізують затверджені в нашій державі технологічними інструкціями поліграфічні норми.

Нижче перелічимо лише загальні норми набирання та верстання повідомлень. Особливості набирання і верстання ускладнених (віршів, драматичних творів, двомовних текстів, різнонапрямлених текстів²) та складних (формул, таблиць, нот тощо) текстів належать до норм редагування галузевої літератури, а тому тут будуть подані в мінімальному обсязі (детально див. їх у “Памятной книге редактора”³, технологічних інструкціях⁴ і стандаратах⁵).

2. Норми набирання