9. Чужомовні тексти

У текстах повідомлень авторам іноді доводиться подавати окремі фрагменти, зокрема цитати, мовою оригіналу. Крім того, чужою мовою в повідомленнях іноді пишуть приказки з античної літератури чи крилаті вислови. Різновидом такого використання чужомовних текстів є пряме калькування фонетичного складу чужомовних слів чи цілих слово­сполучень мовою основного тексту.

Опрацьовуючи чужомовні фрагменти, редактор повинен керуватися такими нормами.

• Вживання у повідомленнях окремих чужомовних фрагментів можливе лише в літературі для тих груп реципієнтів, які знають бодай одну іноземну мову (наприклад, вивчали її у школі).

Ця норма забороняє вживати чужомовні фрагменти в дитячій літературі. їх вживання обмежене також у навчальній (для основної школи) та публіцистичній літературі.

• Чужомовні фрагменти повинні бути обов’язково перекладені й подані в пові­домленні мовою основного тексту.

Переклад може бути поданий як внутрітекстова або посторінкова примітка. Після перекладу слід обов’язково вказати автора перекладу (шаблон для контролю див. у розділі 15.3.8).

• Кількість чужомовних фрагментів у повідомленні повинна бути такою, щоби швидкість сприймання інформації в обраної автором читацької аудиторії в серед­ньому не знижувалась.

На зниження цієї швидкості суттєво може впливати кількість перемикань уваги (див. розділ 14.1.3) між основним текстом та посторінковими примітками з перекладами.

• Вживання в повідомленнях фонетичних кальок зі слів інших мов заборонене.

Зразками таких кальок є слова паб, шоп, маркет та ін., які останнім часом особливо активно з’являються в україномовних текстах. Вживання таких кальок з американського варіанту англійської (американізми), з російської (русизми) та інших мов (полонізми, германізми, галізми тощо) слід вважати помилками. Винятком із цієї норми є пряма мова персонажів у популярному та художньому видах літератури.

• Чужомовні імена й прізвища слід перекладати за таким принципом: записати фонетичну вимову в мові-оригіналі (наприклад, прийнятими МФА [Міжнародною фонетичною асоціацією] знаками транскрибування), позначити отримані звуки максимально схожими за звучанням літерами українського алфавіту, а далі записати це ім’я та прізвище в повідомленні. Поряд із транскрибованим іменем і прізвищем у крутих дужках слід подати прізвище й ім’я мовою оригіналу (крім східних мов та мов, що користуються ієрогліфічними алфавітами).

Ця норма допускає винятки для традиційно прийнятих варіантів перекладу часто- вживаних прізвищ та імен.

• Якщо необхідно подати чужомовний текст українською мовою (літерами кири­личного алфавіту), слід застосовувати міжнародні правила транслітерування.

Потреба в транслітеруванні може виникнути під час запису в україномовному повідомленні тексту однією з мов, що користуються арабським алфавітом (наприклад, бібліографічного опису). У такому випадку слід користуватися прийнятими міжнародною організацією по стандартизації (ISO) правилами. Якщо прямий варіант транслітерування відсутній (арабсько-кириличний), слід користуватися найближчим (наприклад, арабсько- латинським).

4. Норми для основного складного тексту

1. Таблиці

Види таблиць. Існують такі види таблиць: а) за ступенем заповненості елементів таблиці: книжкові (всі комірки таблиці заповнені); канцелярські (частина комірок незаповнена¹); б) за характером даних у комірках: цифрові, текстові, ілюстраційні, змішані; в) за наявністю лінійок: з лінійками та без лінійок (останні називають ще виводами); г) за способом заверстування: внутрісторінкові (можуть бути заверстані з одного, двох, трьох чи навіть чотирьох боків), посторінкові (займають цілу сторінку), багатосторінкові (займають кілька сторінок); ґ) за способом розташування стосовно основного тексту на сторінці: вертикальні та горизонтальні.

Норми для редагування таблиць.

• Коли об’єктів, які варто подати у вигляді таблиці, більше одного і при цьому їх оцінюють за достатньо великою кількістю характеристик (наприклад, більше ніж за трьома), то використання таблиці в повідомленні є доречним.

В інших випадках наявні дані слід записати як однорідні члени речення або звичай­ний перелік.

• Чим нижчий рівень кваліфікації реципієнтів, тим меншим повинен бути обсяг табличого матеріалу в повідомленні.

Таблиці слід подавати переважно в літературі, призначеній для реципієнтів, що мають середній та високий рівні кваліфікації. З цього випливає, що таблиці можна викорис­товувати в усіх видах літератури, крім дитячої. Навіть у художній літературі їх подання є допустимим, але нетиповим, хоча й трапляється.

• Таблиця повинна бути пов’язана з текстом за допомогою посилань, оформлених згідно з шаблонами, поданими в розділі 15.3.6.

Виняток: коли в повідомленні є лише одна таблиця, її порядковий номер в посиланні не дають, а лише вказують: (див. таблицю).

• Головка та боковик таблиці повинні відповідати правилам поділу і класифікації (див. розділ 12.1.5), а цифри в її хвості — вимозі несуперечливості.

Для дотримання цих вимог слід використовувати аналітичні, компаративні й положеннєві методи контролю.

Порушення цієї норми може свідчити, зокрема, про те, що в таблиці зібрані неоднорідні дані, і вона вимагає поділу на кілька окремих таблиць. Іноді дані таблиці слід сортувати за певною ознакою (наприклад, за збільшенням чи зменшенням показника). Вказаний у таблиці підсумок і підрахована реальна сума в стовпці повинні бути рівними.

• Таблиця повинна відповідати структурі, поданій в розділі 5.4.2.

Зокрема, головку таблиці треба будувати як деревовидний ієрархічний граф. Це означає, що в головці комірки першого рівня можна ділити на комірки другого, комірки другого — на комірки третього рівня і т. д. Проте заборонено, наприклад, об’єднувати комірки третього рівня в одне ціле, ставши в назві боковика діагональну лінію і т. д. Будь- які відхилення від принципу деревовидного ієрархічного графа є відхиленнями від видавничих норм, а тому повинні бути усунуті.

Якщо класифікація об’єктів не вкладається в деревовидний ієрархічний граф (припустімо, необхідно ввести третій вимір), у таблиці слід давати внутрішні горизонтальні рубрики або примітки, в яких можна вказувати потрібні ознаки класифікації.

• Таблиці повинні бути максимально простими.

Якщо редактор бачить, як можна спростити таблицю, він повинен зробити це обов’язково. Існує ціла низка типових методів їх спрощення і виправлення, описаних у літературі¹.

Крім того, іноді трапляються нетипові таблиці, що не поміщаються на сторінці за вертикальним чи горизонтальним форматом. У цьому випадку можна скористатися такими рішеннями.

1. Коли таблиця складається лише з кількох стовпців та великої кількості рядків, які не вміщаються на вертикальний формат сторінки, то таблицю слід поділити на однакові за висотою фрагменти, що дорівнюють вертикальному формату сторінки, й подавати ці фрагменти на одній сторінці справа один від одного як таблицю з продовженням.

2. Коли таблиця складається з великої кількості стовпців та лише кількох рядків, які не вміщаються на горизонтальний формат сторінки, то її слід поділити на однакові за довжиною фрагменти, що дорівнюють горизонтальному формату сторінки, й подавати ці фрагменти на одній сторінці один під одним як таблицю з продовженням.

3. Об’єднати дані таблиці, коли це можливо, в групи.

4. Усунути з головки таблиці довгі назви стовпців, перенісши пояснення цих назв в основний текст або в примітки.

• Стовпці та рядки обов’язково повинні мати назви.

Назви стовпців першого рівня (у головці) та рядків першого рівня (у боковику) слід писати з великої літери. Назви стовпців другого та наступних рівнів, а також назви рядків другого та наступних рівнів потрібно писати малими літерами. Крапку після назв у комірках таблиці не ставлять. Якщо в комірках хвостової частини подають текст, то його пишуть малими літерами, крім тих випадків, коли це власні назви.

Рядки другого та наступних рівнів у боковику вказують за допомогою правосторонніх втягувань. При цьому слова на зразок в тому числі, зокремаі т. п. видаляють.

• Назви стовпців у таблиці повинні бути так синтаксично зв’язані, щоб їх можна було читати, починаючи з першого рівня і завершуючи останнім, як зв’язний текст. Назви рядків та їх характеристики в рядку повинні також бути синтаксично зв’язані.

Назви об’єктів та характеристик найвищого рівня слід подавати у формі називного відмінка однини.

• Одиниці вимірювання подають у таблицях за таким шаблоном: словесне позначення показника <кома> його символьне позначення <кома> одиниця вимірювання <кома> вказівка на обмеження: не більше, не менше, від... до... .

• Тематичний заголовок, назви стовпців та рядків не можуть повторювати одне одного.

Видаленню підлягають:

• повторення в тематичному заголовку та в назвах стовпців, зокрема, наявність слова Таблицяв тематичному заголовку;

• повторення одиниць вимірювання (в цьому випадку їх переносять у найвищий можливий рівень, навіть у тематичний заголовок таблиці);

• повторення у назвах стовпців слів і словосполучень (у цьому випадку такі стовпці об’єднують спільною назвою).

Те саме стосується і назв об’єктів у рядках таблиці. В науковій і технічній літературі ці назви можна заміняти їх символьними позначеннями.

• Текст повідомлення і дані таблиці не можуть дублювати одне одного.

• Рядки нумерують лише у випадку, коли в тексті на них є посилання.

Стовпець, в якому повинні бути записані номери, називають Порядковий номер. В інших випадках нумерацію рядків видаляють.

• Якщо для комірки таблиці дані відсутні, то в ній пишуть: нема даних, не виявлено тощо. Якщо ж характеристика відсутня, то в комірці ставлять тире.

• Позначати в таблицях повторення назв об’єктів та їх значень будь-якими знаками заборонено.

Приклад. Іноді з цією метою в комірці таблиці помилково ставлять комбінований знак

• При продовженні таблиці на іншій сторінці в її правому верхньому кутку пишуть: Продовження табл. N.При цьому стовпці повинні бути перенумеровані на першій сторінці таблиці, й цю нумерацію повторюють на кожній сторінці, де є продовження таблиці.

• Слова: Разом, Усього, Сума— повинні стояти в останньому рядку таблиці, бути набрані неосновним шрифтом і вирівняні вправо.

Оскільки формули використовують лише в деяких видах літератури, то очевидно, що ця тема стосується редагування галузевої літератури, зокрема наукової, технічної та частково навчальної. Тому розглянемо лише найзагальніші норми контролю формул.

• У формулах символьні позначення величин повинні відповідати стандартам¹, міжнародним позначенням хімічних елементів та побудови їх сполук (струк­турних формул).

При відсутності стандартів слід користуватися традиційно прийнятими в галузі науки символами. Відсутність традицій дає авторам змогу використовувати символи довільно. Операції також слід позначати традиційними для галузі науки символами.

• При традиційній технології готування видань двомірну структуру формул, а також наявні літери різних алфавітів позначають спеціальними знаками розмічування формул так, як це показано в додатку 6.

• У випадку, коли автор може використовувати у формулах довільні символи, слід намагатися, щоби вони належали лише до одного алфавіту.

Змішування в одній форомулі двох чи більше алфавітів, наприклад латинського, грецького та готичного, не рекомендується.

• Прості формули можна подавати впідбір із текстом без нумерації.

• Складні формули слід подавати в окремому рядку з обов’язковою нумерацією.

У повідомленні повинно бути реалізовано якийсь один варіант подання формул: або впідбір із текстом і без нумерації, або врозріз тексту з нумерацією.

• Формулу вважають членом речення, а тому узгоджують із синтаксичною струк­турою речення і виділяють розділовими знаками відповідно до правил пунктуації.

Відмінності використання розділових знаків полягають у тому, що:

• коли підряд іде кілька формул, що виступають як однорідні члени речення, їх відділяють одну від одної не комою, а крапкою з комою (наприклад, у системах рівнянь);

• після фігурної дужки, яка об’єднує кілька рівнянь, і після структурної хімічної формули розділовий знак не ставлять,

—символьні позначення хімічних сполук після їх словесних назв у дужки не беруть.

• Посилання на формулу подають згідно з правилами, викладеними в розділі 15.3.6.

Коли в повідомленні є лише одна формула, то її не нумерують; у посиланні на неї порядковий номер не подають, а вказують: (див. формулу).

• Пояснення до формули (<експлікацію) дають за таким шаблоном:

<формула>,

де <сгшвол_1> — словесне розшифрування символу <кома> скорочене позначення одиниці вимірювання;

<символ_2> — словесне розшифрування символу <кома> скорочене позначення одиниці вимірювання;

<символ_п> — словесне розшифрування символу <кома> скорочене позначення одиниці вимірювання.

Виняток: у довідкових виданнях з метою економії місця експлікацію можна давати впідбір.

Пояснення до символів дають у порядку їх запису в формулі (зліва направо). У дро­бовій формулі розшифровують спершу символи чисельника, а потім — знаменника. Це стосується й того випадку, коли формулу подають у реченні впідбір.

5. Ілюстрації