4. Скорочення

Скорочення в повідомленнях виконують на підставі правил орфографії, стандартів на скорочення, а також словників скорочень.

Види скорочень. Розрізняють такі види скорочень:

• загальновживані (дозволено використовувати в більшості видів літератури);

• спеціальні (дозволено використовувати лише в окремих видах літератури);

—локальні (дозволено використовувати в деяких видах літератури, причому лише в межах одного повідомлення).

До загальновживаних належать скорочення:

а) після переліків²: і т[ак]. д[алі]., і т[ому]. п[одібне]., та ін[ші].;

б) перед іменами чи прізвищами: п[-ан, -ані]?, ім[ені].(українською мовою іноземні скорочення, що стоять перед прізвищами — наприклад, англійські Mr.чи Mrs.)— у перекладах треба подавати або повністю — наприклад, містерчи місіс,— або вживати український еквівалент п[-ан, -ані].);

в) перед географічними назвами: обл[асть].,р[айо]-н, м[істо]., с[ело]., г[ора].,р[іка].;

г) при цифрах: в[ік]., ст[оліття]., р[ік]., до н[ашої]. е[ри]., р[ік]. н[аіиої]. е[ри]., тис[яч]., млн [мільйон], млрд [мільярд], кг [кілограм], г[рам], м[етр], мм [міліметр], год[ина], хв[илина], с[екунда];

д) при посиланнях: див[ись]., порівн[яй]., т[ом]., розд[іл]., ч[астина]., сто­рінка]., п[ункт]., рис[унок]., табл[иця]ф[орму]-ла.

До спеціальних належать скорочення в бібліографічних описах. Подані українською мовою, вони повинні відповідати стандартові ДСТУ 3582-97¹, а подані російською, англійською, французькою, німецькою та іншими європейськими мовами — стандартам ГОСТ 7.12-93 та ГОСТ 7.11-78².

До локальних скорочень належать постійні та тимчасові абревіатури, а також скорочені прикметники. Постійні абревіатури використовують у певному виданні (особливо це типово, наприклад, для періодичних видань—газет) і які тому нема потреби пояснювати у кожному окремому повідомленні (наприклад: УНІАН— Українське національне інформаційне агентство).Тимчасові абревіатури утворюють і викорис­товують лише в одному конкретному повідомленні. Такі локальні скорочення дозволені лише в певних видах літератури (діловому, науковому, інформаційному, виробничому, довідковому, з певними обмеженнями — в навчальному й популярному), читачі яких мають відповідний кваліфікаційний рівень.

Норми для контролю скорочень. Нормування вживання скорочень в українській видавничій справі є малодослідженим. Крім вказаного стандарту, другим джерелом є “Словник скорочень в українській мові”³, що подає здебільшого спеціальні та локальні скорочення, причому як нормативні, так і ненормативні. Тому, опрацьовуючи тексти, його не можна використовувати як нормативну базу. Проте за допомогою цього словника редактор може розшифровувати скорочення, подані в повідомленні, а також визначати ступінь їх нормативності.

Перелічимо норми для контролю скорочень у повідомленнях.

• У художньому та дитячому видах літератури скорочення не використовують; у публіцистичному виді літератури дозволено використовувати загальновживані скорочення; в офіційному, популярному, навчальному — загальновживані та спеціальні; в науковому, інформаційному, виробничому, довідковому — всі види скорочень (загальновживані, спеціальні та локальні).

• Загальновживані скорочення повинні відповідати усталеним шаблонам, поданим у цій роботі вище. Спеціальні скорочення повинні відповідати шаблонам ДСТУ 3582-97, ГОСТ 7.12-93 та ГОСТ 7.11-78, а також вказаному вище списку⁴.

• Локальні постійні скорочення, що відомі реципієнтам, використовують у виданні без розшифровувань.

Нові локальні постійні скороченння потрібно наводити паралельно в повному та скороченому варіантах, поки реципієнти їх не запам’ятають.

• При використанні тимчасових скорочень слово чи словосполучення, яке хочуть скоротити, перший раз подають повністю, а поряд з ним у круглих дужках ставлять абревіатуру, утворену з перших літер слів і набрану великими літерами. При наступних вживаннях цього слова чи словосполучення його заміняють абревіатурою.

Коли повідомлення має достатньо великий обсяг і реципієнт не може запам’ятати всіх скорочень (наприклад, у монографії), то перед основним текстом обов’язково слід давати список прийнятих у виданні скорочень.

Як абревіатури слід подавати лише ті слова чи словосполучення, які мають високу частоту вживання в тексті. Слова і словосполучення, частота яких дорівнює одиниці, не скорочують; слова і словосполучення, частота яких дорівнює двом чи трьом, скорочують лише в деяких видах літератури, для яких потрібен високий ступінь компресованості видання (наприклад, інформаційна та довідкова література — реферативні журнали, енциклопедії тощо).

• Локальні тимчасові скорочення в прикметниках використовують лише в тих видах літератури, для яких важливим є високий ступінь компресованості видання (наприклад, інформаційна та довідкова література).

У прикметниках слід відсікати закінчення і суфікси так, щоби слово мало якомога меншу довжину. До числа суфіксів із закінченнями, які можна відсікати, належать: -аний, -ельний, -альний, -ічний, -ний, -афічний, -огічний, -омічний, -адський, -сільський, -ський.

• У зв’язних текстах загальна кількість скорочень не повинна знижувати середню швидкість сприймання тексту.

• Для реципієнтів усі скорочення повинні бути зрозумілими й однозначними.

Незрозумілі скорочення, тобто ті, що не ввійшли до числа перелічених вище видів, слід пояснювати безпосередньо в тексті поряд зі самим скороченням, в посторінковій примітці або в списку прийнятих скорочень.