2. Одиниці виміру

Розрізняють назву величини виміру, її символьне позначення, назву одиниці (повну), якою її вимірюють, та позначення цієї одиниці (скорочене).

Приклад. Назва вимірюваної величини — потужність експозиційної дози фотонного випромінювання; символьне позначення — X; назва одиниці, якою вимірюють цю величину, — ампер на кілограм', скорочене позначення тієї ж одиниці — А/кг або A/kg.

Для контролю одиниць виміру в текстах повідомлень слід використовувати такі норми.

• У художньому, публіцистичному та дитячому видах літератури назви одиниць виміру слід записувати повністю (без скорочень), а в усіх інших видах (офіційний, науковий, популярний, інформаційний, виробничий, навчальний, довідковий) — спеціально прийнятими скороченими позначеннями.

• Назви величин, одиниць виміру та їх позначення повинні відповідати шаблонам, прийнятим міжнародними стандартами і реалізованим в ГОСТ 8.417-81¹.

У цей стандарт, зокрема, входять такі загальноприйняті позначення: градус куто­вий (°), градус Цельсія (°С), мінута кутова ('), процент (%), проміле (%о), секунда кутова (") та ін.

Деякі одиниць виміру, якими користувалися раніше, для вжитку заборонені. їх перелік також подано в літературі².

• Для позначення одиниць виміру можна вживати як кириличні (українські), так і латинські літери.

Приклад. У позначенні теплопровідності, яку вимірюють у ватах на метр-кельвін, використовують: Вт/(м • К) (українське скорочене позначення цієї одиниці); W/ (т • К) (міжнародне скорочене позначення цієї одниці).

• Одиниці виміру ставлять тільки після цифр, яких вони стосуються.

• Одиниці виміру, не регламентовані міжнародними стандартами, скорочують за загальними правилами скорочення слів, враховуючи стандарти скорочення для бібліографічних описів (ДСТУ 3582-97).

Приклад. Зразок: грн (гривня), к. (копійка), вае.еод. (вагоногодина), люд.дн. (людинодень)

тощо.

Варіанти виправлення назв одиниць виміру та їх позначень подано в довіднику “Памятная книга редактора”³.

3. Переліки

У видавничій практиці досить часто трапляються випадки, коли автори подають у повідомленнях найрізноманітніші переліки. Елементами таких переліків можуть бути однорідні члени речення (поширені чи непоширені), незалежні речення чи навіть НФЄ. У зв’язку з цим перед редактором постає кілька питань: подавати елементи переліку в межах одного чи кількох абзаців? нумерувати елементи переліку чи ні? оформляти елементи переліку графічно чи ні?

Щодо переліків слід застосовувати такі норми.

• Елементи переліку слід подавати в називному відмінку.

• Якщо реципієнти повинні не лише сприйняти, а й запам’ятати елементи переліку, то їх слід оформляти у вигляді підабзаців (використовують у навчальній та частково офіційній, науковій і технічній літературі).

У науково-технічних видах літератури автори часто намагаються нумерувати практично всі переліки. Очевидно, що це є зайвим, оскільки велика кількість нумерованих переліків в уяві накладаються і суттєво ускладнюють сприймання тексту¹.

• У кожному розділі слід використовувати не більше одного, в особливих випад­ках — максимум до трьох нумерованих чи виділених у підабзаци переліків.

Редактор повинен слідкувати за тим, щоб у підабзаци були виділені лише основні переліки (другорядні можуть бути подані як зв’язний текст, зокрема як однорідні члени речення, розділені комами чи крапками з комами).

• Нумерувати переліки слід тільки в тих випадках, коли реципієнти повинні запам’ятати не лише самі елементи, а й порядок їх розташування (використовують для навчальної, а також частково для офіційної, наукової та технічної літератури).

У випадку, коли порядок розташування елементів переліку може бути довільним, їх можна оформляти у підабзаци, що починаються тире чи якимись іншими графічними знаками¹.

• Елементи переліку слід нумерувати: а) для однорідних членів речення (непоши- рених та поширених) — малою літерою з закриваючою дужкою або цифрою з закриваючою дужкою (останній варіант використовують тоді, коли реципієнти повинні запам’ятати кількість елементів переліку); б) для поширених речень та НФЄ — великою літерою з крапкою або цифрою з крапкою (останній варіант використовують тоді, коли реципієнти повинні запам’ятати кількість елементів переліку); в) у деяких особливих випадках, коли перелік є класифікацією, можна використовувати індексну нумерацію з крапкою (див. розділ 11.6).

• Коли перелік оформлений згідно з варіантом ”а” (див. попередню норму), то перед переліком ставлять двокрапку, після кожного елемента переліку, крім остан­нього, — крапку з комою, а після останнього — крапку. Коли перелік оформ­лений відповідно до варіанту “б” чи “в”, то перед переліком ставлять крапку, а після кожного елемента переліку — також крапку.

Іноді для кращого виділення і запам’ятовування елементів переліку їх можна виділяти поліграфічними засобами (відступами, втягуваннями і т. п.).

• Чим нижчою є кваліфікація реципієнтів, тим коротшими повинні бути елементи переліку.

Отже, для різних груп реципієнтів довжина одного й того ж елемента переліку може перебувати в межах від одного слова (одного терміна) до однієї НФЄ.