3. Уява і точність сприймання

Поняття про уяву. У психології уявленнями називають існуючі в пам’яті образи чи послідовності дій. Уява — це процес перетворення уявлень, існуючих у пам’яті, в нові уявлення. Новими уявленнями можуть бути нові чи модифіковані образи, нові зв’язки між образами, нові послідовності дій тощо.

Розрізняють уяву пасивну та активну, яку — у свою чергу — поділяють на репродуктивну (відтворюючу) і творчу. Репродуктивна уява виникає тоді, коли реципієнт, сприймаючи окремі слова й речення повідомлення, уявляє те, що описав автор. Таким чином, репродуктивна уява відіграє в ЗМІ під час вербального спілкування надзвичайно важливу роль. Без репродуктивної уяви сприймання повідомлень стає малоінформативним.

Психологи встановили, що під час сприймання повідомлень репродуктивна уява в різних реципієнтів діє по-різному. Так, в одних вона може швидко викликати яскраві образи, у других — поступово невиразні образи, а в третіх — появу послідовностей дій (останні, звичайно ж, є прихильниками пригодницьких та детективних романів).

Точність уяви. В едитології якість уяви описують поняттям “точності”². При цьому виділяють два види точності: дійснісну та комунікативну. Перший вид описує співвідношення між дійсністю та уявою про неї автора, а другий — співвідношення між уявою автора і текстом його повідомлення.

На нашу думку, така класифікація видів точності є недовершеною, оскільки не передбачає ще одного співвідношення — між текстом повідомлення та уявою реци­пієнта. Тому вважаємо за необхідне виділити третій вид точності, а саме — рецептивну точність.

Усі можливі комбінації дійснішої, комунікативної та рецептивної точностей подано в табл. 14-1. Оцінювати точність будемо оцінками “задовільно” (+) та “незадовільно” (-)³.

Види точності під час сприймання повідомлення

Комбінація точностей	Оцінка точності			Інтерпретація
	дійснісної	комуні­ кативної	рецептивної
А	-	+	+	автор неправильно сприйняв дійсність, але своє неправильне сприймання передав у повідомленні точно; реципієнт сприйняв повідомлення так, як його описав автор
Б	-	-	+	автор неправильно сприйняв дійсність, передав її в по­відомленні неточно; реципієнт сприйняв повідом­лення так, як його подав автор
В	-	-	-	автор неправильно сприйняв дійсність, передав її в по­відомленні неточними словами; реципієнт сприйняв повідомлення інакше, ніж було подано в повідомленні
Г	+	-	-	автор правильно сприйняв дійсність, проте передав її в повідомленні неточними словами, а реципієнт сприй­няв повідомлення інакше, ніж було подано в повідомленні
Ґ	+	+	-	автор правильно сприйняв дійсність, перадав її в пові­домленні точними словами, проте реципієнт сприйняв повідомлення інакше, ніж було подано в повідомленні
д	+	+	+	автор правильно сприйняв дійсність, перадав її в по­відомленні точними словами, реципієнт сприйняв пові­домлення саме так, як було подано в повідомленні

Типові помилки в точності. Як випливає з означення уяви, під час генерування і сприймання повідомлень у свідомості автора й реципієнта виникають образи. Ці образи можуть бути помилковими, тобто мати відхилення (див. розділ 7.3.4), в автора — від дійсності чи значення слова (еталонного образу), а в реципієнта — тільки від значення (еталонного образу). Вкажемо типові чинники, що порушують комунікативну точність повідомлення.

1. Схожість слів за значенням.

Приклад.Партизани крали у німців зброю та боєприпаси (правильно: забирали/під час нападів] тощо).

2. Схожість слів за звучанням (омонімія).

Приклад.Комісія наштовхнулася на фактори порушення закону (правильно: факти).

3. Приналежність слів до одного семантичного поля.

Приклад.Постріл влучив не в зайця, а в собаку (правильно: куля влучила).

Тотожність уяви у різних реципієнтів. Одне з чільних місць у ЗМІ посідає така проблема: чи будуть уявлення в реципієнтів, які сприймають одне й те ж повідомлення, тотожними? Іншими словами, чи виникатимуть у деяких реципієнтів під час уявлення помилки? Нагадаємо, що це пов’язано і з вагою помилок (помилки в художній літературі можуть і не спричинити серйозних наслідків, а в технічній літературі — наприклад в інструкціях для використання військової техніки — можуть призвести й до летальних випадків).

• У повідомленнях, де вага помилок є надзвичайно великою, слід контролювати тотожність уявлень різних реципієнтів.

Методом контролю може служити “польовий експеримент”. Так, коли результат є то­тожним у більшості реципієнтської аудиторії—наприклад, більше ніж у 95% випадків, — то це означає, що опрацьовуване повідомлення не вимагає виправлення.

Загалом треба зазначити, що автори не можуть орієнтуватися на екстремальні вияви уяви в реципієнтів¹. Як приклад, вкажемо на відомі з історії випадки, коли у віруючих людей внаслідок читання Біблії на тілі виникали стигми², а Вольтер після прочитання опису Варфоломіївської ночі щороку в день святого Варфоломія хворів³.

Мисленнєвий прогноз і уява. Мисленнєвий прогноз і уява є взаємозамінними психічними процесами. Встановлено, що вибір одного з цих процесів залежить від кількості вхідної інформації, яку автор пропонує реципієнтові і яка потрібна йому для вирішення певної задачі. Механізм такого вибору полягає в тому, що чим менше вхідної інформації отримує від автора реципієнт, тим імовірніше включення уяви, й навпаки — чим більше вхідної інформації автор пропонує реципієнтові, тим імовірніше включення механізму прогнозування⁴.

• Коли автор прагне включити в реципієнта механізм уяви (фантазії), він повинен давати реципієнтові в повідомленні якомога менше вхідної інформації.

• Коли автор прагне включити в реципієнта механізм прогнозування, він повинен давати реципієнтові в повідомленні якомога більше вхідної інформації.

Включення механізму уяви може бути потрібним у науково-популярній літературі, коли автор ставить собі за мету розвивати творчу уяву підлітків; цим можна користуватися також у публіцистичній літературі, щоби досягти певних політичних цілей.

Особливості уяви окремих груп реципієнтів. У процесі роботи редактор повинен контролювати, чи викликають повідомлення саме ті види уяви, які властиві обраній автором реципієнтській аудиторії. Так, можна стверджувати, що основній масі реципієнтів (близько 70% усього населення), тобто тим, на кого розрахована публіцистична, художня та рекламна література, властива зорова, сюжетна (алгоритмічна), смакова, тактильна й нюхова уява.

Невеликим групам реципієнтів можуть бути властиві специфічні види уяви; у цих груп окремі види уяви можуть бути розвинуті значно краще.

• У повідомленнях, призначених для певних груп реципієнтів, можна викорис­товувати ті види уяви, що домінують у цих групах.

Приклад. Під час редагування рекламних повідомлень для музикантів доречно використовувати слухову уяву; для художників — просторову, колористичну й рухову; для інженерів — просторову, динамічну, сюжетну (алгоритмічну), функціональну; для науковців — функціональну й символьну; для спортсменів — просторову, динамічну й рухову.

2. Словниковий запас реципієнта

Сприймаючи повідомлення, реципієнти використовують свій словник, причому як активний, так і пасивний. Протягом життя цей словник суттєво змінюється. Тому, опрацьовуючи повідомлення, редактор повинен враховувати, що в різних вікових груп реципієнтів словниковий запас (кількість слів у словнику та їх набір) є різним.

Існує дві проблеми, пов’язані з відмінностями у словниках реципієнтів.

Перша проблема полягає в тому, що словник реципієнтів змінюється залежно від їх віку. Так, психологічні дослідження встановили, що пасивний словниковий запас трирічної дитини становить у середньому близько 500, чотирирічної — 1500, п’ятирічної — 2000, шестирічної—2500, а семирічної—3000 слів¹. До 12 років словник дитини збільшується зі середньою швидкістю 1000 слів на рік², а, отже, у 12 років становить близько 8000 слів³.

Звичайно, редакторові україномовної літератури — зокрема дитячої та навчальної, особливо для початкової школи,—вкрай важливо знати, які саме слова входять у словники різних вікових груп. Проте доводиться констатувати, що такі словники в нас до цього часу відсутні. Так само не маємо списків синтаксичних конструкцій, які можуть сприймати реципієнти різних вікових груп. Відомо лише, що кількість дуг синтаксичних залежностей над будь-яким словом не повинна перевищувати⁴ 6—7. Зі сказаного можемо зробити висновок, якою повинна бути норма для опрацювання повідомлень.

• Під час опрацювання повідомлення редактор повинен вибирати словник тієї реципієнтської аудиторії, для якої воно призначене.

• Кожне слово повідомлення обов’язково повинно входити до усередненого словника обраної автором реципієнтської аудиторії.

Друга проблема полягає в тому, що навіть у спеціально обраних авторами реци- пієнтських аудиторіях, які мають більшість спільних рис (вік, соціальні особливості тощо), індивідуальні словникові запаси меншої частини реципієнтів можуть різнитися: деякі слова, наявні в усередненому реципієнтському словнику, можуть бути відсутні в індивідуальних словниках. В едитології ця проблема не має вирішення. Тому вихід залишається один: реципієнти, в яких індивідуальні словникові запаси є меншими за усереднені, повинні самостійно працювати над розширенням свого індивідуального словникового запасу.

• Під час сприймання повідомлення допустимою є ситуація, коли окремі слова пові­домлення не входять до індивідуальних словникових запасів окремих реципієнтів.

2. Норми запам’ятовування повідомлень