3. Вплив уваги на сприймання

Поняття про увагу. Увага — це психічний процес, який виявляється у спря­мованості і зосередженості людини на певних об’єктах при одночасному абстрагуванні від інших.

У реципієнтів розрізняють такі види уваги: а) мимовільна (базується переважно на орієнтувальному рефлексі “Що таке?”, викликаному самим повідомленням);

б) довільна (передбачає наявність у реципієнта чіткої мети й вимагає від нього певних зусиль волі для сприймання інформації, що є в повідомленні); в) післядовільна (визначається здебільшого інтересом реципієнта до об’єкта, описуваного в повідомленні, та потребою отримати про нього інформацію).

На вибір редактором методів контролю насамперед впливає наявність у реципієнта інтересу до повідомлення. Тому в цьому розділі розглядатимемо дві їх групи: повідомлен­ня, до яких у реципієнтів є інтерес (ділові, наукові, інформаційні, технічні, довідкові, а також — частково — навчальні, публіцистичні, популярні, художні й дитячі), і пові­домлення, до яких у реципієнтів інтересу нема (рекламні та — частково — навчальні, публіцистичні, популярні, художні й дитячі). Як видно з поділу, деякі повідомлення належать водночас до двох різних груп, оскільки існування інтересу до цих повідомлень вирішально залежить від конкретного реципієнта.

Мимовільна увага. Повідомлення першої групи, як правило, мають чітке спря­мування на певну аудиторію реципієнтів (принаймні, обов’язково повинні його мати). Тому для таких повідомлень слід контролювати лише те, чи привертають вони увагу реципієнтів серед аналогічних. Розташовують такі засоби привертання уваги на самому початку повідомлення — на його “обгортці” (для друкованих повідомлень — на оправі, титульному аркуші, супероправі, першій сторінці; для електронних—у перших реченнях, перших кадрах). Це засвідчує, що початок — надзвичайно важлива складова частина повідомлення.

Привертання мимовільної уваги реципієнтів слід контролювати такими нормами.

• На “обгортці” повідомлення може бути подана нова, несподівана для реципієнтів інформація.

Така інформація не обов’язково повинна бути вербальною (назва повідомлення, його перші речення), вона може бути й образною (малюнок на оправі).

• На “обгортці” повідомлення може бути подане екстремальне значення стимула якогось об’єкта.

Приклад. Наявність на оправі однієї надзвичайно яскравої фарби, якоїсь однієї літери, що за висотою суттєво відрізняється від інших, надзвичайно тихий голос диктора впродовж звучання одного речення тощо.

• На “обгортці” повідомлення може бути подано об’єкт вищої, ніж у середньому для обраної групи реципієнтів, складності.

Приклад. Для першокласників — слово довжиною у 25 літер, для школярів, які починають вивчати хімію, — формули хімічних сполук на оправі підручника.

• На “обгортці” повідомлення може бути подано явну двозначність або порушено якесь загальновідоме правило.

Приклад. Ця норма реалізована в назвах повідомлень Маємо менше, ніж маємо та Біла корова дає біле молоко, а чорна — “чорне”?

• На “обгортці” повідомлення може бути подано явну невизначеність.

Приклад. У назві повідомлення може стояти: “Що Ви зробите, коли до Вас постукає рекетир?”.

• На “обгортці” повідомлення може бути подано контрастний об ’єкт.

Приклад. Ф. Стендаль назвав свій роман “Червоне і чорне”.

• На “обгортці” повідомлення може бути обіцяне розуміння його об’єкта.

Приклад. Самоучителі для навчання роботи на комп’ютері часто називають “Вчимося працювати на комп'ютері — за три дні”, “Windows2000 — це просто!”. У такий спосіб реципієнтам обіцяють пояснити і навчити їх того, чого вони не змогли зрозуміти раніше і чого вони не змогли навчитися з інших навчальних видань.

• На “обгортці” повідомлення може бути обіцяне виникнення позитивних емоцій та почуттів від його сприймання.

* * *

Повідомлення другої групи, як правило, розраховані на дуже широкі реципієнт- ські аудиторії. Мета таких повідомлень найчастіше полягає в тому, щоб — у кінцевому результаті — все ж змусити реципієнтів до конкретних дій (рекламні чи публіцистичні повідомлення) або задовольнити їх інформаційні, емоційні чи естетичні потреби (навчальні, популярні, художні та дитячі повідомлення). Тому в повідомленнях цієї групи завдання редактора значно складніше: проконтролювати не тільки спосіб привертання мимовільної уваги, а й виникнення в реципієнта після цього уваги довільної і заміна її далі — післядовільною.

Норми для привертання мимовільної уваги для повідомлень другої групи ті самі, що й для першої.

Довільна увага. Психологічні дослідження встановили, що довільна увага залежить від чотирьох параметрів:

а) динамічності передачі повідомлення (друковані повідомлення є нерухомими, а тому увага на них концентрується дуже короткий відрізок часу; на противагу цьому, ті самі повідомлення, подані як рухомий текст, наприклад на екрані телевізора, привертають увагу вже на значно довший відрізок часу);

б) віку реципієнта (для дітей тривалість зосередження довільної уваги коротша, для дорослих — довша):

в) рівня інтелектуального розвитку (реципієнти однакового віку, але різного рівня інтелектуального розвитку мають різну тривалість зосередження довільної уваги: вищий інтелектуальний рівень реципієнта забезпечує довшу тривалість уваги);

г) ступеня розуміння повідомлення (за однакового віку й ступеня інтелектуального розвитку довільна увага буде тривалішою в того реципієнта, який краще розуміє повідомлення).

Встановлено, що для нерухомих — статичних — повідомлень (усієї друкованої продукції) довільна увага утримується лише 2—3 с (максимум — 12 с)¹. Тому, до речі, для статичних повідомлень кардинальним є підвищення мотивації їх сприймання. Для електронних — динамічних — повідомлень спад уваги в середньому наступає через 10—20 хв.² При цьому кількість інформації, яку сприймуть реципієнти за ці 10—20 хв, буде різною, оскільки продуктивність її сприймання залежить від кваліфікації реципієнтів.

Частина факторів, що підтримують довільну увагу, збігаються з факторами для мимовільної уваги (див. їх перелік вище). Крім того, для довільної уваги існують свої специфічні фактори підтримання уваги. Тому редактор повинен керуватися такими нормами.

• У повідомленнях постійно повинна з’являтися нова реципієнтська інформація.

• Повідомлення повинно бути зрозумілим реципієнтові.

• Обсяг повідомлення повинен бути таким, щоби час його сприймання не пере­вищував 10—20 хв.

• Коли обсяг повідомлення за часом його сприймання перевищує 20 хв, його слід ділити на окремі композиційні одиниці.

У статичних повідомленнях (романі, науковій монографії) — це кінець розділу, підрозділу чи параграфа. У динамічнних повідомленнях “паузами” можуть виступати музичні відеокліпи, реклама.

Післядовільна увага. За відрізок часу, поки довільна увага не спадає, автор повинен зацікавити реципієнта і викликати в нього потребу далі сприймати повідомлення. Якщо ж за ці 10—20 хв автор не зумів зацікавити реципієнта і не сформував у нього належних потреб, то далі реципієнт може і не виявити уваги до повідомлення.

• У частині повідомлення, яка йде після його початку і за часом сприйняття триває 10—20 хв, автор повинен сформувати такі потреби реципієнта, які змусять його сприймати повідомлення до кінця.

Переключення уваги. Говорячи про роль уваги під час сприймання, слід зазначити, що ціла низка повідомлень вимагає постійного переключення уваги з однієї позиції повідомлення — на іншу (наприклад, з основного тексту на примітки, рисунки чи на відсилання до інших частин цього ж повідомлення). Таке постійне переключення уваги стомлює реципієнта і може спричинитися до того, що він узагалі перестане сприймати повідомлення. Тому редактор постійно повинен контролювати кількість переключень, що припадають на одиницю обсягу повідомлення або на одиницю часу його сприймання. Кількість таких переключень для дорослої людини в науковій літературі в середньому становить 2,5±1,0 на 2 тис. знаків¹. Звичайно, вказане число переключень залежить від віку та кваліфікації реципієнта (чим доросліший і кваліфікованіший реципієнт, тим більше переключень на одиницю часу він може здійснювати).

• Кількість переключень уваги в повідомленні повинна відповідати можливостям сприймання обраної автором реципієнтської аудиторії.

З метою дотримання цієї норми редактор для малокваліфікованих реципієнтів повинен давати тільки внутрітекстові, для середньокваліфікованих — і посторінкові, а для висококваліфікованих — і позатекстові посилання.