4. Фразеографічні речення

Фразеографічні речення — це такі речення, які мають постійний вербальний склад. Розрізняють два їх види: прислів’я та приказки. В деякі з них у певні позиції можна вставляти в заданій граматичній формі потрібні слова.

Перевірку прислів’їв та приказок виконують списковим методом.

• Фразеографічні речення повинні відповідати їх нормативним записам у довідкових виданнях.

Як нормативний список найдоцільніше використовувати тритомне видання при­слів’їв та приказок, упорядковане М. М. Пазяком¹. Це видання є найповнішим.

6. Норми для рівня надфразних єдностей

НФЄ — це група речень, об’єднаних зв'язками граматики тексту так, що більшість цих зв’язків не виходять за її межі. НФЄ найчастіше збігається з такою одиницею поліграфічної структури видання, як абзац, рідше може бути поділена на кілька абзаців. Переважно це буває тоді, коли передають діалог або в межах одного великого за розміром абзацу виділяють одиниці переліку, подаючи кожну з них як окремий абзац.

Речення об’єднують у НФЄ за допомогою зв’язків граматики тексту. Таких зв’язків є кілька.

Морфологічні зв’язки реалізують у вигляді ідентичних видо-часових форм дієслів- присудків у реченнях НФЄ. Іноді морфологічні зв’язки в НФЄ можуть бути відсутні.

Лексичні зв’язки є найпродуктивнішими (їх частка становить близько 70% від загальної кількості зв’язків). Ці зв’язки реалізують шляхом повторення в реченнях НФЄ одних і тих самих слів. Види повторень можуть бути найрізноманітніші: а) однокоре- неві (повні, словозмінні, словотвірні); б) ідеографічні (синонімічні, родо-видові, еліпсичні та розширювальні); в) анафоричні (займенникові).

Синтаксичні зв’язки реалізують шляхом взаємоузгодження порядку слів у кожній парі двох сусідніх речень. Так, слово чи група слів, що належать до реми попереднього речення і, відповідно, стоять у його кінці, повторюють на початку наступного речення у його темі. Крім того, синтаксичний зв’язок в НФЄ іноді можна реалізувати у вигляді ідентичних синтаксичних конструкцій, наявних у різних реченнях НФЄ.

Конекторні зв’язки виражаються в тому, що речення в НФЄ з’єднують одне з одним за допомогою спеціальних слів {спершу, потім, далі, тоді, отже, враховуючи, цей, той та ін.). Кількість таких слів становить близько сотні.

Ритмомелодичні зв’язки виражаються в ідентичній або взаємовідповідній інтонаційній побудові речень у НФЄ. Наприклад, перше речення може мати запитальну інтонацію, а відповідне йому наступне — стверджувальну. Такий вид зв’язку характерний для художнього стилю.

Вважають, що будь-які два речення в повідомленні зв’язані засобами граматики тексту, коли в них реалізовано хоча б один із перелічених видів зв’язку.

Оскільки основним видом зв’язку граматики тексту є лексичний, то це означає, що редактор найперше повинен контролювати в НФЄ кількість повторень. Ці повторення утворюють мікротему НФЄ і є їх обов’язковим атрибутом. Редактор повинен досконало володіти найрізноманітнішими видами повторень та вміти правильно їх чергувати.

Зв’язність НФЄ залежить від виду повідомлення, реципієнтської аудиторії та наявності в ньому підтексту. Контролюючи зв’язність, редактор повинен керуватися такими нормами.

• Для наукових і технічних текстів зв’язність повинна бути максимальною, для публіцистичних — середньою, а для художніх — мінімальною¹.

• Для малокваліфікованих реципієнтів повідомлення повинні мати найвищу, а для висококваліфікованих можуть мати найнижчу зв’язність².

• У повідомленнях, які автори хочуть зробити однозначними, зв’язність повинна бути максимальною, а в повідомленнях, які автори хочуть наділити підтекстом, — може бути низькою.

• Зв’язки граматики тексту в НФЄ, особливо повторення, повинні бути якнайрізно­манітнішими.

Приклад. Подамо зразок використання повторів різних видів (повтори підкреслено пунктиром): Пристрої тимчасового запам'ятовування (ПТЗ) — це... У комп'ютерах їх використовують для... Обсяг пам'яті цих пристроїв становить... У наш час ПТЗ виготов- ляють... Строк експлуатації такої пам'яті становить... Придбати пристрої Ви можете... Гарантійний термін на ПТЗ... їх вартість...

У вмінні компресувати повідомлення за рахунок повторів (здійснювати заміни: іменник—займенник, повний термін — його еліптичний варіант тощо), правильно чергу­вати різні види повторів, зв’язувати повторами різні речення НФЄ — полягає одна зі складових майстерності редактора.

Контроль зв’язності НФЄ редактор повинен здійснювати двома методами: шаблон­ним (встановлювати за допомогою повторень наявність зв’язків граматики тексту між кожною парою речень НФЄ) і параметричним (контролювати ступінь зв’язності).

7. Норми для рівня блоків

Блок — це множина НФЄ, об’єднаних певною темою. Найчастіше блоку відповідає така одиниця видавничої структури, як розділ. Часто тема блоку буває сформу­льована в його назві. На цьому лінгвістичному рівні редактор повинен контролювати монотематичність блоку та відповідність авторського поділу на абзаци існуючим лінгвіс­тичним нормам.

Норма редагування для цього лінгвістичного рівня полягає в тому, що в одному лінгвістичному блоці повинна бути тільки одна тема. Звичайно, це не заперечує наявності в межах такого блоку й інших тем, але лише друго- чи третьорядних. Це нагадує ситуацію в образотворчому мистецтві, коли художник подає передній план (тема картини), розташований на певному тлі, де може бути як другий, так і третій плани. Контролюють тему повідомлення положеннєвими і когнітивними методами.

У літературі з редагування вказують, що поділ на абзаци треба здійснювати залежно від того, чи переходить автор до викладу нової думки або їх групи, чи ні³. Проте такий метод контролю правильності поділу тексту на абзаци надто проблематичний, адже кожне речення несе в собі окрему мікротему, а, отже, кожне з них слід було б писати з нового абза­цу, а це неправильно. Тому запропонуємо інший спосіб контролю поділу тексту на абзаци.

Насамперед опишемо структуру блоків. Отож, кожне речення має встановлені граматичні зв’язки з сусідніми реченнями блоку (див. розділ 13.6), тобто певну кількість лівосторонніх і/чи правосторонніх зв’язків¹. Завдяки експериментальним дослідженням встановлено, що границю між абзацами проводять на тому реченні чи в тому уривку, для яких різниця між кількістю лівосторонніх і правосторонніх зв’язків переходить від від’ємних значень до додатніх, іншими словами, максимально близька чи дорівнює нулю². Здійснювати такий контроль редактор повинен шаблонними та параметричними методами.

• Границю між НФЄ (абзацний відступ) слід проводити перед тим реченням, для якого різниця між кількістю лівосторонніх і правосторонніх зв’язків переходить від від’ємних значень до додатніх.

Пояснимо спосіб контролю цієї норми. Отож, редактор повинен взяти по три — сім (найоптимальніше все ж три) речень зліва і справа від аналізованого й визначити кількість зв’язків із ними. Якщо різниця лівосторонніх і правосторонніх зв’язків дорівнює нулю, то аналізоване речення повинно служити границею для поділу тексту на абзаци. Оскільки найчастішим видом зв’язку між реченнями є повторення, то формальний індикатор необхідності абзацу — це відсутність повторів у аналізованому реченні й лівосторонньому контексті.

8. Норми для рівня дискурсу

На рівні дискурсу суттєвою для редагування є стильова диференціація повідомлень. Дамо означення стилю, яке диктують потреби редагування. Отож, стиль — це група характеристик підмножини повідомлень, які функціонують у певній галузі життя суспільства. Ці характеристики суттєво (статистично достовірно) відрізняють одну таку підмножину повідомлень від інших. Таким чином, в повідомленнях лінгвістичні одиниці всіх рівнів є стилістично маркованими.

Дослідники подають найрізноманітніші класифікації стилів. Виберемо серед них лише суттєві для едитології.

Першою основою для поділу є частота вживання лінгвістичних одиниць (наприклад, морфем, слів, синтаксем тощо). За цією ознакою лінгвістичні одиниці поділяють на частовживані (ядерні), середньовживані (розширені) та рідковживані (периферійні). Ядерні одиниці мають нульову стилістичну маркованість і утворюють нейтральний стиль: вони належать до міжстильових, а тому їх можна використовувати в будь-яких стилях, не ризикуючи порушити стильову однорідність повідомлення. У мові їх кількість мінімальна, але у мовленні вони покривають, як правило, від двох третіх до трьох четвертих обсягу будь-якого повідомлення. Середньовживані та, особливо, рідковживані одиниці майже завжди є стилістично забарвленими, а тому, на відміну від нейтрального, утворюють марковані стилі.

Звичайно, може здатися, що виділення серед інших як основного нейтрального стилю є зайвим. Проте таке твердження хибне. Адже редактор повинен вибирати саме нейтральні лінгвістичні одиниці, опрацьовуючи, наприклад, літературу для дошкільнят, учнів початкової школи, а також підручники іноземної мови.

Другою основою для поділу є належність лінгвістичних одиниць до усної мови. За цією ознакою вирізняють усний та письмовий (іноді його ще називають “книжковий”) стилі, а в усному — два його підвиди: розмовний та ораторський (основою для такого поділу служить кількість реципієнтів).

Третьою основою служить використання у повідомленні образів та понять. Тут виділяють стиль художній (використовують образи), публіцистичний (використовують і образи, і поняття) та понятійний (використовують поняття). У кожному з цих стилів існує ще низка своїх підстилів. Так, у художньому виділяють підстилі поетичний, драматичний та прозовий; у публіцистичному—художньо-публіцистичний, газетний і радіотелевізійний; у понятійному — діловий\ науковий і технічний. У понятійних підстилях іноді за певними ознаками чи тематикою виділяють ще підпідстилі (наприклад: стиль патентів, рефератів; стиль біологічної, фізичної, математичної літератури тощо).

Четвертою ознакою для поділу є належність лінгвістичних одиниць чи їх характе­ристик до повідомлень того чи іншого автора. За цією ознакою розрізняють авторський і колективний стилі.

Приклад. У середньому довжина речень у повідомленнях становить близько 18 слів; для авторського стилю JI. М. Толстого характерно, що середня довжина речень у його текстах дорівнює 20 словам; кожен автор користується своєю підмножиною середньовживаних і рідко­вживаних слів¹. На противагу авторському колективний стиль характерний для законодавчих актів та різноманітних документів.

Рідко, але все ж трапляються випадки перехрещення одночасно кількох стилів.

При редагуванні лінгвістичних одиниць повідомлення на рівні дискурсу редактор насамперед повинен чітко встановити його стильові характеристики. Лише після цього можна здійснювати контроль повідомлення.

• Повідомлення повинно бути стилістично однорідним.

Наявність цієї норми зобов’язує редактора видаляти з повідомлення всі лінгвістичні одиниці, які належать до інших стилів.

• Виправлення, виконані редактором, повинні належати до того ж стилю, що й саме повідомлення.

Таким чином, редакторові потрібно виконувати виправлення в стилі конкретного повідомлення — авторського чи колективного.

Контролюють повідомлення на рівні дискурсу списковими та структурними методами².

14.

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ НОРМИ РЕДАГУВАННЯ

Основні завдання контролю за дотриманням психолінгвістичних норм полягають у тому, щоби з’ясувати, чи відповідають психолінгвістичні характеристики повідомлення психічним можливостям реципієнтів сприйняти й опрацювати його.

1. Норми сприймання повідомлення

У психології під сприйманням розуміють цілісне відображення людиною об’єкта чи явища, яке виникає під час безпосередньої дії продукованих цим об’єктом чи явищем фізичних подразників на органи її чуття. Результатом сприймання є образ об’єкта чи явища¹. Усвідомлення сприйнятого відбувається шляхом порівняння й ототожнення відображеного образу з одним із еталонних образів, зафіксованих у пам’яті. На основі ототожнення виникає розпізнавання сприйнятого об’єкта чи явища.

Розрізняють етапи первинного (виявлення загальних характеристик об’єкта чи явища) і остаточного сприймання (виявлення специфічних характеристик образу).

В основі сприймання, яке пов’язане з низкою психічних процесів — уявою, увагою, мовленням, пам’яттю і мисленням,—лежать відчуття людини.