2. Групи реципієнтів

Реципієнт (читач, слухач, глядач) повідомлень — це фізична особа, яка через аналізатори (органи сприйняття) послідовно сприймає повідомлення. Реципієнт повинен знати мову конкретного суспільства, в якому живе (одну чи краще кілька), володіти тезаурусом, що дає йому змогу сприймати й розуміти повідомлення певної складності.

Крім того, звичайно, бажано, щоби реципієнт умів інтерпретувати повідомлення, тобто здійснювати ті чи інші операції, наприклад логічні, над вжитими в повідомленні знаками (словами) та їх зв’язками.

Повідомлення, як відомо, готують не для одного реципієнта, а для певної їх кіль­кості — окремих груп, які ще називаютьреципієнтськими (читацькими, глядацькими чи слухацькими) аудиторіями.

На відміну від авторів, реципієнти та їх групи вивчені дослідниками значно глибше і ширше¹. Проте не всі описані в літературі класифікації реципієнтів на групи однаково важливі для редагування. Тому поділимо їх на основні й додаткові. До основних належать класифікації реципієнтів за можливістю сприйняття повідомлень різної синтаксичної та семантичної складності (раніше з цією метою реципієнтів класифікували за рівнем освіти та віком, що давало менш точні результати), а до числа додаткових — за довільністю й мотивами сприйняття, професією, знанням структури повідомлень та деякими іншими ознаками. Оскільки складність є інтегральною характеристикою повідомлення, то саме вона вибрана як основна.

Групи реципієнтів за можливістю сприйняття повідомлень різної синтаксичної складності. Синтаксичну складність повідомлень найчастіше визначають, виходячи з довжин слів (у кількості літер) та довжин речень (у кількості слів), яку нормально можуть сприймати реципієнти певної групи. Показовою тут є класифікація рівнів склад­ності за Флешем², яка передбачає поділ реципієнтів на сім груп. На її підставі поділимо реципієнтів на групи, які можуть сприйняти:

• дуже складні слова й речення;

• складні слова й речення;

• не дуже складні слова й речення;

• звичайні слова й речення;

• не дуже легкі слова й речення;

• легкі слова й речення;

• дуже легкі слова й речення.

Конкретні числові значення довжин слів та речень для різних груп реципієнтів див. в табл. 14-3.

Групи реципієнтів за рівнем семантичної складності їх тезауруса. Однією з найпростіших моделей тезауруса реципієнтів є їх словник пасивної лексики. Складнішою є така модель, в якій між словами словника встановлено семантичні зв’язки. Такі тезауруси існують, проте у видавничій практиці їх поки що не застосовують.

Як модель тезаурусів для визначення складності тексту використовують словник- мінімум конкретної мови, утворений за певними методиками. Так, за однією з них відбирали лише ті слова, які знають 80% учнів четвертого класу. Обсяг такого словника в середньому становить близько 3 тис. слів³. На його основі для кожного повідомлення вираховують відсоток слів, відсутніх у словнику. Залежно від величини цього числа визначають складність повідомлення (чим більше слів повідомлення відсутні в словнику, тим воно є складнішим).

Як і в попередній класифікації, за рівнем семантичної складності тезаурусів реципієнтів доцільно ділити на сім груп:

• з дуже складним тезаурусом;

• зі складним тезаурусом;

• з не дуже складним тезаурусом;

• зі звичайним тезаурусом;

• з не дуже простим тезаурусом;

• з простим тезаурусом;

• з дуже простим тезаурусом.

Конкретні числові значення для поділу реципієнтів на вказані сім груп подано у роз­ділі 14.5.3.

Очевидно, що чим складнішим є повідомлення, тим, як правило, вищим є середній освітній рівень тої групи реципієнтів, для якої воно призначене. Однак, знаючи про такий загальний зв’язок, не слід забувати, що завдяки тренуванням (наприклад, самостійному регулярному читанню) реципієнти і без відповідного освітнього рівня можуть сприймати повідомлення високої складності.

Крім того, існує зв’язок між групами реципієнтів та їх віком: чим складнішими є повідомлення, тим у середньому старші за віком реципієнти можуть їх сприймати. Хоча, знову ж таки, й тут є винятки: реципієнти молодшого віку з вищою освітою можуть сприймати складніші повідомлення, ніж реципієнти старшого віку з початковою освітою.

Звернемо увагу й на те, що класифікації реципієнтів за синтаксичною та семантичною складністю в певних випадках можуть потребувати більшої деталізації, тобто поділу на кількість груп більшу семи (наприклад, під час редагування дитячої літератури для дітей трьох, чотирьох і п’яти років або роботи над підручником для другого, третього чи четвертого класу).

Групи реципієнтів за довільністю сприймання:

• реципієнти, які добровільно, згідно з власними бажаннями сприймають пові­домлення і не хочуть припиняти сприймання до завершення повідомлення (наприклад, діти, які читають “Робінзона Крузо” Д. Дефо ще до того, ніж це передбачено шкільною програмою);

—реципієнти, які вимушено, всупереч власним бажанням сприймають повідомлення, знаючи, що зобов’язані це зробити (наприклад, певна частина учнів або студентів, які студіюють навчальну літературу, або ж особи, які вивчають технічну інструктивну літе­ратуру — “Правила дорожного руху” — на курсах водіїв автотранспорту);

—реципієнти, які випадково, всупереч власним бажанням сприймають повідомлення, але знають, що можуть припинити сприймання в будь-яку мить (наприклад, люди, які випадково через присутність біля радіо чи телевізора сприймають агітаційні або рекламні повідомлення).

Групи реципієнтів за мотивами сприймання (для добровільного сприймання)¹:

• реципієнти, які бажають задовольнити емоційні потреби (наприклад, перечитати вірші про кохання, щоб отримати заряд позитивних емоцій);

—реципієнти, які бажають задовольнити естетичні потреби (наприклад, переглянути альбом з репродукціями полотен Дувру);

• реципієнти, які бажають задовольнити пізнавальні потреби (наприклад, дізнатися з радіоновин про результат футбольного матчу);

• реципієнти, які бажають задовольнити навчальні потреби (наприклад, на основі порад навчитися готувати консерви в домашніх умовах).

Задоволення бажань відбувається через сприймання нової інформації. Тому будь-які мотиви завжди пов’язані з отриманням нової інформації. Одержавши потрібну інфор­мацію, реципієнти більшою чи меншою мірою переживають — за термінологією Арісто- теля — стан “катарсису”.

За межами цієї класифікації додатково слід виділити групу реципієнтів, які бажають придбати повідомлення як об’єкт споживання, тобто, наприклад, книжки модних авторів “для оформлення книжкової полиці” чи дорогі престижні журнали “для журнального столика”.

Групи реципієнтів за рівнем знань структури повідомлення. Повідомлення можуть мати композицію та апарат видання різного ступеня складності. Очевидно, що реципієнти повинні розуміти їх і вміти користуватися ними. Проте залежно від віку та освіти в них різні знання цієї структури та вміння нею користуватися. Тому, наприклад, деякі типи видань (“дорослі” газети) не рекомендують читати першокласникам, а позатекстові примітки роблять лише у наукових виданнях.

Поки що не розроблено поділу реципієнтів на групи залежно від рівня їх знань про структуру повідомлень. На нашу думку, за цією ознакою щонайменше можна виділити тригрупи:

• реципієнти, які можуть сприймати лише найпростішу композицію без будь-якого апарату видання;

• реципієнти, які можуть сприймати композицію середнього ступеня складності й невеликого обсягу, достатньо простий апарат видання;

—реципієнти, які можуть сприймати повідомлення будь-якої композиційної складності з максимально складним апаратом видання.

Ймовірно, що тут також може бути виділено сім груп реципієнтів, як це зроблено стосовно синтаксичної та семантичної складності.

Групи реципієнтів за професійним рівнем. Кожна галузь знань має свою специфічну галузеву термінологічну лексику, якою володіють спеціалісти лише цієї галузі. Наприклад, спеціалісти-геологи володіють геологічною термінологією, проте не знають термінологій інших галузей — фахової музичної, лінгвістичної і т. д. Таких галузей достатньо багато — близько сотні.

Враховуючи рівень знань галузевої термінології, реципієнтів можна поділити на три групи:

• реципієнти, які не є спеціалістами в описуваній галузі знань;

• реципієнти, які є спеціалістами в описуваній галузі знань;

• реципієнти, які є експертами в описуваній галузі знань.

Кожна з цих трьох груп послідовно входить у наступну, утворюючи три вписаних одне в одне кола. Найбільшу кількість становлять реципієнти-неспеціалісти, меншу — спеціалісти і найменшу — експерти. Число останніх у кожній країні, як правило, сягає від одного до кількох десятків. Вибираючи кандидатуру на рецензування повідомлень, редактори повинні намагатися, щоби рецензентами ставали саме такі реципієнти-експерти.

Інші групи реципієнтів. Крім вказаних, існують також інші типові групи реципієнтів, які деколи слід враховувати під час редагування. До таких належать групи реципієнтів, класифіковані: за статтю; за жанром повідомлень, якому надають перевагу; за джерелами отримання повідомлень; за метою опрацювання повідомлень; за кількістю мов, якими володіють; за розміром заробітку; за політичними чи релігійними вподобаннями.