3. Словотвір

Стосовно засобів словотвору редактор повинен контролювати: 1) стилістичну при­належність морфем; 2) семантичні особливості морфем; 3) продуктивність морфем;

4. довжину морфем. Подамо найзагальніші норми словотвору та приклади такого контролю.

• Вживання слів на зразок глибина — глибінь, висота — височіньслід диферен­ціювати згідно з їх стилістичним значенням.

Перше слово, точніше його суфікс, є емоційно, а тому й стилістично нейтральним, а друге—емоційно забарвлене, тому належить до художнього чи публіцистичного стилю.

• Абревіатурний спосіб словотвору є нормативним для деяких стилів письмової й ненормативним — для стилів усної мови.

Абревіатурний спосіб словотвору є нормативним для офіційних, наукових, попу­лярних, інформаційних, виробничих (технічних) довідкових повідомлень та, частково, публіцистичних (письмових) і навчальних повідомлень. У повідомленнях радіо й телебачення абревіатури, крім частовживаних, слід подавати лише в розгорнутому вигляді.

• Вживання слів на зразок стукіт — стукання, дзенькіт — дзенькання, набір — набиранняслід диференціювати за їх семантичним значенням.

Перше слово позначає результат дії (об’єкт), а друге — саму дію (процес). Тому редакторові перед вибором потрібної форми слід встановити, що мав на увазі автор повідомлення: об’єкт чи процес, — і лише тоді, коли є помилка, виправити текст.

В українській мові найпродуктивнішим способом словотвору є морфологічний, зокрема афіксальний¹, тому редактор повинен надавати перевагу саме йому. Якщо неможливо врахувати цей критерій, слід використовувати інші.

Приклад. Припустімо, редакторові доводиться вибирати з двох нормативних форм: тягнути (-ся, -сь) — тягти (-ся, -сь). Тут для вибору варіанта виправлення редакторові доречно скористатися частотним словником². Як засвідчує цей словник, основа тяг- частіша (32 слововживання), а основа тягну- значно рідша (іО слововживань). Тому редактор повинен вибирати продуктивнішу основу тяг-. У випадку наявності двох форм приблизно із однаковою частотою належить вибирати коротшу. Як свідчить останній приклад, продуктивнішою є, до речі, саме коротша форма.

У кожному конкретному випадку редактор повинен визначати стилістичні харак­теристики засобів словотвору за допомогою довідкової чи наукової літератури³. Якщо в цій літературі не описано потрібні редакторові стилістичні відмінності або словотвірна модель, то для виявлення норми йому варто провести польовий експеримент⁴.

3. Норми для рівня слів

1. Словниковий склад повідомлення

Словниковий склад повідомлення контролюють комбінованим списково-компа- ративним методом, тобто порівнюють слова, що є у повідомленні, з тими, які є в словнику реципієнта. Структура словника реципієнта показана на рис. 13-1.

Рис. 13-1. Структура словника реципієнта

Звичайно, словники реципієнтів постійно змінюються, причому в напрямі попов­нення. Крім того, слід враховувати, що слова повідомлень не можуть входити у словник реципієнта на всі 100% (детальніше про динаміку словників див. розділ 14.2).

Норма редагування встановлює, що в повідомленні можна використовувати будь- яке слово лише тоді, коли воно є в словнику реципієнта. Проте така норма надто загальна, навіть більше — формальна. Справа в тому, що в мові, як відомо, слова мають одночасно декілька значень, тобто є полісемічними. Для явищ полісемії встановлено¹, що чим частіше слово використовують у мові, тим більше значень воно має. Тому подану вище норму слід уточнити.

• У повідомленні будь-яке слово можна використовувати лише за одночасного виконання двох умов: якщо слово (його графемний запис) є в словнику реципієнта і якщо в словнику реципієнта за цим словом закріплене те значення, яке використав у повідомленні автор.

Цього, здавалось би, простого правила іноді важко дотриматися, як, наприклад, у дитячій літературі, де часто можуть виникнути згадані труднощі (так, автори можуть використовувати рідковживані значення слів, що не відомі дітям). На жаль, для української мови ще не створені частотні словники значень слів, на підставі яких можна хоча б опосередковано судити, чи доступні певним групам реципієнтів деякі значення слів. Тому контролювати вживання різних значень слів редакторам доводиться лише інтуїтивно, використовуючи методи творчого редагування².

Ще одна трудність контролю словникового складу повідомлення полягає в тому, що редактор повинен чітко розрізняти вживання слів, які одночасно належать як до лінгвістичного, так і до термінологічного словника, і, відповідно, мають різні значення (лінгвістичне й термінологічне).

Приклад. У реченні Вода текла вулицею вжито лінгвістичне значення слова вода (прозора рідина без запаху, хоча в ній могли бути й інші домішки), а в реченні Вода є найкращим розчинником — термінологічне (хімічна сполука, формула якої Нр).

У зв’язку з цим редактор повинен керуватися двома нормами:

• Слово, що входить одночасно до лінгвістичного й термінологічного словників, можна використовувати як термін лише в тому випадку, коли реципієнт має його термінологічне значення у своєму словнику.

• У повідомленні не слід вживати одне й те ж слово у двох різних значеннях.

Використовуючи в повідомленні нові значення відомих реципієнтам слів, ці значення, як правило, не пояснюють, розраховуючи на те, що реципієнти здогадаються про них самі. Щодо термінів, то в аналогічних ситуаціях їх нові значення завжди пояснюють.

• Нові слова (незалежно від того, до якого словника вони належать—лінгвістичного чи термінологічного), обов’язково повинні бути пояснені в примітках (внутрі- текстових чи посторінкових).

До винятків із цього загального правила належать випадки, коли: а) реципієнтові відомий корінь слова; б) контекст дає змогу однозначно встановити значення слова (воно найімовірніше належить до периферійної лексики).

Приклад. Виняток із літератури для дошкільнят: Набери, синку, черпаком води із відра (дітям відомий корінь черп-, а, крім того, з контексту зрозуміле значення слова черпак — інструмент, яким, за аналогією з ложкою, чашкою, кухликом, можна набрати води).