6. Написання географічних назв (топонімів)

• Правопис назв населених пунктів України повинен відповідати зразку, наведеному в довіднику “Адміністративно-територіальний устрій”².

Користуючись цим довідником, редактор повинен враховувати, що після здобуття Україною в 1991 р. незалежності змінено назви деяких населених пунктів (наприклад: Ровно — Рівне, Жданов — Маріуполь, Ворошиловград — Луганськ)³.

Контролювати правильність попередніх назв населених пунктів найдоцільніше за україномовним варіантом 26-томного видання “Історія міст і сіл України”, опублікованим у 60—70-х роках.

• Українські топоніми й гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії.

Інших джерел для перевірки цих топонімів нема, оскільки до 1991 р. написи на всіх картах, крім шкільних, виконували російською мовою. Тому для перевірки відсутніх в енциклопедії топонімів треба використовувати правила останнього правопису.

• Чужомовні топоніми й гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії.

Під час контролю цієї норми слід враховувати вимоги останнього правопису. Написання літери “ґ” у частовживаних топонімах слід контролювати за довідковою літературою⁴, рідковживаних — за нормами розділу 15.3.9. Нічим іншим написання іншомовних топонімів в Україні не регламентовано⁵.

• Якщо чужомовний топонім чи гідронім не зафіксований у другому виданні Української радянської енциклопедії, його слід подавати шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.

• Написання в чужомовних текстах, у тому числі й на картах, українських топонімів та гідронімів повинно базуватися на їх нормативній вимові українською мовою.

Приклад. Правильним є написання Kyiv, Lviv, Kharkiv.

2. Норми для рівня морфем

1. Морфемний склад слова

В українській мові слова складаються з однієї—п’яти морфем. До їх числа відносять префікси, корені, суфікси, флексії (закінчення) та постфікси (частки, що входять до складу слова).

У складі слів перелічені морфеми при відмінюванні допускають такі явища:

• існування винятків (наприклад, так звані атематичні дієслова їсти й дати при відмінюванні мають специфічні закінчення, що не входять у множини закінчень ні першої, ні другої дієвідмін; кількісні числівники один і два всупереч усім іншим відмінюють як прикметники — за родами);

—чергування голосних і приголосних в основах слів (село—сіл; птах—пташиний);

• паралельні форми (погрудневий — післягрудневий; зайченя — зайчатко — зайченятко —зайченяточко; білесенький — білісінький — білюсінький; іменем — ім 'ям; сидіти — сидіть);

• семантичну диференціацію (папера — паперу; стола — столу);

• стилістичну диференціацію (масло — масла; співать — співати, знає — зна, повен — повний);

• контекстуальну диференціацію (ввійшов — увійшов; ймовірній — імовірний; дивитись — дивитися);

• появу в деяких формах “історичних” морфем (мати — матір ’ю; теля — телятами; горня — горнят);

• випадання зі складу морфем окремих звуків і відповідних їм літер (тиждень — тижневий);

—можливість остаточного вибору варіанта морфеми лише на вищому лінгвістичному рівні (Іваненкові — бригадирові Іваненку).

Враховуючи такий високий рівень неоднозначності в написанні морфем, контро­лювати правильність їх написання можна двома методами: списковим та положеннєвим. Списковий метод слід використовувати у тих випадках, коли слово і його парадигматичні варіанти є в словнику, а положеннєвий — лише в тих випадках, коли слова чи його парадигматичних варіантів у словнику нема. Ефективність контролю списковим методом вища, ніж положеннєвим, оскільки орфографічні словники, як правило, ідеально відредаговані й не містять помилок, а редактор, застосовуючи положення (правила), інколи все ж може допускати помилки. Тому вкрай необхідним для редагування україномовних текстів є орфографічний парадигматичний словник (із синтаксичними, семантичними, стилістичними та іншими коментарями щодо використання паралельних форм слів). На жаль, поки що такий словник (хоча б найуживаніших слів) відсутній; за формою до нього наближається словник Г. Голоскевича¹.

У випадку наявності паралельних морфем, що не мають відмінних ознак, редактор повинен використовувати таку норму.

• Морфеми, вибрані для утворення слова, повинні бути найпродуктивнішими, тобто вживатися в мові найчастіше.

Вибирати таку форму можна, наприклад, за допомогою оберненого частотного слов­ника¹ . Винятком із цієї загальної норми є художня література, де авторові, навпаки, доречно максимально виявляти свою лінгвістичну майстерність щодо використання морфем, чим він розвиває мову.

Приклад. Унікальним виявом майстерності використання морфем є переклад “Премудрого гідальго Дон Кіхота з Ламанчі” М. Лукаша: вродниця-панянка, найвиборніший, романічний, леговище та ін.²

• Із двох однаково продуктивних форм слід вибирати коротшу.

Коротші форми мають у мові більше шансів на тривале існування. Це — один із наслідків закону економії, що реалізується в мові. Звичайно, ця норма не стосується тих випадків, коли одне й те ж слово має дві форми різної продуктивності (рад— радий; завива— завиваєі т. д.).

Перелічимо специфічні норми використання деяких морфем.

Контролюючи префікси, потрібно враховувати, що деякі з них мають варіантні форми. До таких префіксів належать з(варіанти: зі-, із-, зо-, зу-, с-, іс-, сі-), в(варі­ант: у-)та від(варіант: од-).Вибір нормативного варіанта написання такого префікса залежить від того, яким є лівосторонній контекст префікса. Загальна норма встановлює, що нормативним у такій ситуації є той варіант, який робить максимальну кількість складів відкритими. Користуючись цим загальним правилом, не слід забувати, що варіанти із-, іс- дещо застарілі, а тому вони надають повідомленню своєрідного (старо­слов’янського) стильового забарвлення.

Редактор повинен розрізняти чужомовні омонімічні префікси пре-(позначає пере­дування) та про-(вказує на подібність), а також власне українські префікси пре- та про- (порівняй: прекрасний— препозитивний, проведений— промонархічний).

Наявність у словах префіксів бажано враховувати при переносі слів, хоча за четвертим правописом це необов’язково. Правила переносу не забороняють також ділити переносом двоскладові префікси.

Помилконебезпечними при написанні суфіксівє такі випадки: а) написання у прик­метниках суфікса, який має фонетичний варіант [н^г] (наприклад, житній, самобутній, вчорашнійтощо)³; б) в іменниках четвертої відміни при відмінюванні з’являються суфікси, вживання яких необов’язкове (плем’ям— племенем).

Хоча деякі суфікси вважають нормативними, проте сферу їх вживання слід різко звужувати, оскільки вони невластиві українській мові: -овк- (маршировка— марьиу- вання), -up- (компостирування — компостування), -юч- (командуючий — командувач, завідуючий— завідувач).У писемних стилях української мови дуже продуктивними є суфікси -анн-, що позначають назви процесів (верстання).За допомогою цього суфікса відрізняють результат процесу (наприклад, верстка,тобто папір з нанесеним на нього зображенням) від самого процесу (верстання).

Вимагає уваги написання закінчень, зокрема іменників другої відміни чоловічого роду твердої групи в орудному відмінку. Так, хоча пишемо столом,проте при відмінюванні прізвища на зразок Воробйовподаємо закінчення -им.

Паралельні закінчення мають, наприклад, форми свинями— свиньми(орудний від­мінок множини), корови—корів(знахідний відмінок множини), іменем—ім'ям(орудний відмінок однини), гурта— гурту(родовий відмінок однини), по Дніпру— на Дніпрі (місцевий відмінок однини).

Семантичну диференціацію мають, для прикладу, форми: родовий відмінок—папера (документа) і паперу(матеріалу); давальний відмінок — вазону(неживий об’єкт) і Дмитрові(живий об’єкт).

Стилістичну диференціацію мають, наприклад, такі форми: масло—масла(у роз­мовному стилі це слово множини не має; у науково-технічних текстах усі форми множини є нормативними); співать— співати(у розмовному і художньому стилях допустимі обидві форми; у науково-технічних текстах нормативна лише остання форма).

В окремих випадках питання щодо нормативності деяких закінчень може бути вирішене лише на рівні словосполучень. Так, коли у тексті контактно розташовані слова другої відміни чоловічого роду в давальному відмінку, що називають живі об’єкти (наприклад, бригадирові Іваненку), то нормативним є чергування закінчень -овіта -у.

До числа постфіксівв українській мові належать -ся і -сь. Вибір варіанта їх напи­сання регламентують так само, як і префіксів (слід досягати максимальної кількості відкритих складів): якщо наступне слово починається з літери, що позначає приголосний звук, тоді в попередньому пишуть -ся, якщо голосний, то -сь.

Слід уникати лінгвістично необгрунтованого вживання частки -ся, -сь.

Приклад.Дослід виконується в такій послідовності... (правильно: Дослід виконують у такій послідовності..).