3. Сучасні орфографічні норми української мови

Нині чинним є четвертий український правопис¹, на основі якого розроблено орфографічний словник².

• Літерний запис загальновживаних слів у повідомленні повинен бути тотожним їх поданню в орфографічному словнику.

Як нормативну базу не слід використовувати діаспорні орфографічні словники³, оскільки вони в багатьох позиціях суперечать прийнятим нормам четвертого правопису.

Між першим — третім і четвертим правописами існує певна кількість суттєвих відмінностей у написанні загальновживаних слів. Це пов’язане з тим, що попередня система правил була підлаштована під орфографічні норми російської мови. Сучасний же, четвертий, правопис відповідає особливостям саме української мови і порівняно з попередніми, має деякі відмінності⁴. Перелічимо найважливіші з них.

Відмінність перша. В український алфавіт введена літера “ґ”. Відповідно, в орфогра­фічному словнику змінилося написання частини слів, які раніше передавали звук “ґ” за допомогою літери “г”. Тому редакторові доцільно всі сумнівні слова, що мають у своєму складі літеру “г”, перевіряти за вказаним вище орфографічним словником. Не реко­мендуємо використовувати для перевірки інші, незатверджені відповідними організаціями словники, де перелічено слова з літерою “ґ”⁵.

При літерних нумераціях (див. розділи 11.6 та 15.3.3) цю літеру редакторові також слід уводити в нумерацію.

Відмінність друга. Слова, до складу яких входить два прикметники і які називають географічний об’єкт, потрібно писати також разом (Східноєвропейська рівнина).

Відмінність третя. Упорядковано ідеологізоване вживання великої літери¹, зокрема в назвах найвищих міжнародних і державних посад, державних, партійних, проф­спілкових та громадських установ (великою пишуть лише першу літеру в першому слові). Винятки зроблено для назв найвищих державних установ України {Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України).Відтепер з великої літери пишуть також назви релігійних книг {Біблія, Коран),свят {Великдень, Різдво)тощо.

Відмінність четверта. Змінено написання багатьох слів іншомовного походження, в тому числі назв цілої низки країн. Так, тепер слід писати Чилі, Аргентина, Сирія.Тому для перевірки нормативного написання слів іншомовного походження редакторові слід звертатися тільки до вказаного вище орфографічного словника. Користуватися виданим раніше “Словником іншомовних слів”² можна лише за умови, що редактор враховує норми четвертого правопису.

• У випадку, коли літерний запис загальновживаних слів має дві нормативні дублетні форми, в межах одного повідомлення слід використовувати лиш якусь одну.

Приклад. Дублетними є дві форми написання назви мови програмування (Бейсік і Бейсик)\ вони мають однакове право на вживання. Проте в межах одного повідомлення використання одночасно двох форм заборонено. Те саме стосується й іншої дублетної пари — жирафа й жираф.

• При виборі нормативного варіанта написання слова слід враховувати його семан­тичне та контекстуальне значення.

Приклад. Сорт винограду пишуть з малої літери {ізабелла), а жіноче ім’я — з великої {Ізабелла).

Приклад. Із повідомлень у пресі: Відомий у парламентських колах своєю “пролетарською ’ непоступливістю Більшовик (його імені не називаємо) заявив, що підготовку до президентських виборів... Слово більшовик — загальна назва, але оскільки воно вжите щодо конкретної особи, то його слід писати з великої літери.

• Лише у випадку відсутності слова в орфографічному словнику контроль орфо­графічної правильності його написання слід здійснювати за правилами орфографії.

Редактор повинен завжди надавати перевагу словнику, оскільки правила, як відомо, не завжди враховують усі мовні реалії, а тому мають винятки. Та й, застосовуючи правила, редактор, як і будь-хто, також може помилитися.

Редактор не повинен сприймати правопис як щось застигле й незмінне. Так, зараз готують до затвердження наступний (п’ятий) правопис. Тому в роботі редактор постійно повинен враховувати динамічність правопису.

• У перехідний період (з одного правопису на інший) редактор повинен готувати повідомлення на основі лише одного правопису. Готувати видання одночасно за нормами двох правописів чи двох відповідних їм словників заборонено.

• Редактор повинен слідкувати за змінами в правописі.

Крім того, звичайно, бажано, щоби редактори як кваліфіковані мовці-практики подавали свої пропозиції щодо вдосконалення правописних норм у відповідні комісії Національної академії наук України.

• Перехідний період у зміні правопису не повинен перевищувати часу опрацювання одного видання, максимум — року.