1. Норми орфоепії

Відхилення від норм літературної вимови під час передачі повідомлень на радіо й телебаченні іноді може спотворити інформацію. Тому перед тим, як диктори подадуть повідомлення в прямому ефірі, редактори радіо й телебачення повинні належним чином їх відредагувати.

• Для усіх частовживаних слів знаком наголосу (') слід вказати правильний варіант наголошення, а для рідковживаних, — крім наголошення, ще й вимову, вико­ристовуючи для цього нормативну літературу³.

• У власних назвах — антропонімах (іменах, прізвищах), топонімах (назвах географічних об’єктів, крім водних) і гідронімах (назвах водних об’єктів) — слід вказати правильний наголос згідно з нормами української фонетики.

• Поряд із чужомовними словами, які в оригіналі не перекладені (наприклад антропоніми, назви фірм тощо), треба подати їх транскрипцію максимально близькими за вимовою літерами української мови.

Дня встановлення фонетичного звучання редактор повинен звертатися до транскрипцій у словниках відповідних мов або до спеціалістів у галузі цієї мови.

• Поряд із абревіатурами, що утворені з початкових літер слів, редактор повинен записувати їх звучання так, як ці літери вимовляють в алфавіті.

• У випадках, коли речення залежно від поділу на синтагми може набувати різного змісту, редактор повинен вказувати необхідність паузи між словами спеціальним знаком (/).

Приклад. Перший варіант розуміння: Ходити/ довго не міг. Другий варіант розуміння: Ходити довго/ не міг.

• Якщо між окремими повідомленнями, які розташовані послідовно й внаслідок цього можуть бути сприйняті як одне ціле, а тому можуть викликати в реципієнтів небажані асоціації, то після повідомлення слід вказувати необхідність великої паузи (//) або змінити послідовність їх подання.

• Перелічені вище норми не розповсюджуються на мову недикторів, тобто інтер- в’юйованих, доповідачів, співбесідників тощо.

• Якщо у вимові недикторів є грубі відхилення від норми (такі, що ображають гідність реципієнтів), редактор повинен видаляти ці фрагменти з повідомлення.

Приклад. Так, не дозволиено: копіювати вимову посадової особи — Президента, Прем’єр- міністра, Голови парламенту, голів Верховного суду, Конституційного суду тощо; суржиком копіювати мову окремої національності (крім гумористичних передач, звичайно).

• Редактор повинен вибірково контролювати нормативність вимови дикторів у прямому ефірі й повідомляти їх про допущені помилки.

Це дасть змогу дикторам уникати повторення помилок у майбутньому.

• * *

У дотриманні перелічених основних норм полягає специфіка редагування повідомлень для аудіальних засобів масової інформації—радіо й телебачення.

2. Два паралельні методи контролю лінгвістичних норм

Норми для рівня графем фіксують у формі правил орфографії та у формі укладених на їх основі різноманітних орфографічних словників (словників загальновживаних слів, власних імен, географічних назв, чужомовних слів¹, термінів², а також скорочень, каталогів найменувань і марок виробів³ тощо). Обидва паралельні способи задання норм напи­сання — у формі правил та у формі словників — для редактора є однаково чинними.

З однакової чинності двох способів фіксації норм випливає, що редагування на рівні графем можна проводити двома методами: положеннєвими (згідно з правилами орфо­графії) та списковими (згідно з орфографічними словниками).

Коли порівнювати ці два способи, слід відзначити, що словники завжди охоплюють більше випадків написання, ніж це передбачають правила, а тому подають варіанти (наприклад, дублетні форми), не регламентовані правилами. Та й не завжди всі винятки у правилах перелічують. Крім того, використання правил на відміну від використання списків передбачає виконання над словами певних семантичних дій, що іноді складно й неоднозначно (для користування словником достатньо лише розшукати слово в словнику та порівняти два варіанти його написання). Ураховуючи сказане, редакторові під час опрацювання повідомлень, звичайно, простіше й доречніше користуватися не правилами, а словниками.

Проте й словники не вирішують проблему написання слів у повідомленнях на всі сто відсотків. Так, вони не фіксують художніх чи науково-технічних неологізмів, які вперше в якомусь повідомленні вжив певний автор.

• Будь-які загальновживані високочастотні слова редакторові найдоцільніше пере­віряти списковими, а неологізми (вузькоспеціальні низькочастотні слова) — положеннєвими методами.

Це забезпечить найвищу ефективність редагування.