5. Аналогові виводи

Аналоговими називають виводи, в яких встановлюють, що об’єкт має ще одну ознаку Y, оскільки решта відомих ознак цього об’єкта ідентичні з ознаками іншого об’єкта, який має, поза тим, і вказану ознаку Y.Структура виводу за аналогією така (тут/ = 1, 2, 3

VZ3Z, _n{XP[Z_pZ₂,Z₃...Z]);

vraz,.,.,Jypi^z₂,Z3...ZJ);

Отже, VrBZ(yPZ).

Існують такі аналогові висновки: простий (якщо об’єкти мають кілька спільних ознак, то й решта їх ознак подібні), безумовний (зв’язок між спільними ознаками та досліджуваною ознакою є встановленим),умовний (зв’язок між спільними ознаками та досліджуваною ознакою не є встановленим) та причиновий (від подібності наслідків встановлюють ідентичність їх причин).

Норми контролю аналогових виводів.

• Кількість спільних ознак у порівнюваних об’єктах повинна бути максимальною, а відмінних — мінімальною.

• Ознака, стосовно якої роблять висновок, повинна бути суттєвою.

• Об’єкт, стосовно якого роблять висновок, не може мати ознак, що унемож­ливлюють наявність тої ознаки, яка повинна випливати з висновку.

• Виявлені в об’єктах спільні ознаки повинні стосуватися різних, а не якогось одного аспекту цих об’єктів.

Специфіка перевірки аналогових виводів. Контроль аналогових виводів здійснюють положеннєвими методами.

Істинність аналогових висновків завжди ймовірнісна. Тому, контролюючи істинність аналогових виводів, редактор завжди повинен перевіряти, чи вказав автор на неодно­значність висновку.

Типові помилки в аналогових виводах.

Приклад. На основі того, що і в людей, і в мурашок є соціуми, роблять висновок про те, що У соціумі мурашок є мурашки-раби, мурашки-воїни та домашні тварини. Така аналогія в науковому аспекті є помилковою, оскільки мурашки не володіють, як люди, свідомістю та мисленням (порушено четверте правило)¹. Так само помилково робити логічний висновок, що Політичні організації, як і люди, переживають юний, зрілий та літній вік.

2. Норми редагування доведень

1. Норми для доведень

Операції виведення і доведення. Виведення — це логічна операція, яка полягає у тому, що із певної послідовності тверджень, які є або припущеннями, або висновками з попередніх тверджень цієї ж послідовності, на основі правил для висновків (див. розділ 12.3) отримують нове твердження. Доведення — це логічна операція, яка полягає в тому, що із певної послідовності тверджень, які є завжди істинними, на основі правил для висновків отримують нове істинне твердження. Таким чином, різниця між цими двома операціями полягає в тому, що виведення базується як на істинних, так і гіпотетичних, а доведення—тільки на істинних твердженнях.

Іноді ланцюжки тверджень, які виникають у процесі виведення чи доведення, називають ще полісилогізмами, тобто послідовностями висновків, в яких висновки якихось двох силогізмів є засновками для третього, висновок третього — є засновком для четвертого і т. д. (див. приклад в розділі 8.4.5).

У повідомленнях автори використовують і виведення, і доведення. Проте для науки більше значення мають, звичайно, доведення. Тому зупинимося нижче саме на них.

Структура доведення. Доведення має такі складові: 1) теза (твердження, яке підлягає доведенню); 2) аргументи (множина тверджень, що їх використовують як основу для доведення тези¹); 3) демонстрація (множини висновків, у які на основі правил для висновків крок за кроком розгортають аргументи задля доведення тези).

Види доведень:

• пряме та непряме (залежно від того, що доводять — саму тезу чи її заперечення);

• регресивне та прогресивне (залежно від того, де розташована теза — на початку чи в кінці доведення);

• підтверджуюче та спростовуюче, тобто спростування (залежно від того, що доводять — істинність чи хибність тези);

• однозначні та гіпотетичні, тобто гіпотези (залежно від ступеня істинності тези).

Норми для контролю доведень. Для контролю доведень використовують низку

норм, які поділяють на норми для тези, для аргументів і для демонстрації.

Перелічимо норми для контролю тези.

• Теза повинна бути точно і ясно сформульована.

• Під час доведення теза не може змінюватися.

• Теза не повинна містити в собі логічної суперечності.

• Теза не повинна суперечити раніше встановленим істинним твердженням.

Подамо норми для контролю аргументів.

• У доведенні аргументи повинні бути істинними твердженнями.

• Істинність аргументів повинна бути доведена незалежно від тези.

• Аргументи повинні бути достатньою основою для доведення тези.

• Аргументи не повинні суперечити один одному.

Для демонстрації використовують лише одну норму.

• Демонстрація повинна відповідати всім правилам, переліченим вище для висновків, означень та класифікацій.

Специфіка контролю доведень. Контроль доведень слід здійснювати поло- женнєвими методами. їм однаково підлягають як однозначні, так і гіпотетичні твердження.

Контролюючи істинність тези, редактор повинен пам’ятати, що при істинності усіх аргументів і дотриманні всіх перелічених вище правил теза буде однозначною, тобто або істинною, або хибною. Якщо серед аргументів є такі, істинність яких імовірнісна, теза також буде імовірнісною. В цьому випадку редактор повинен проконтролювати, чи вказав автор у повідомленні, що доведення має характер гіпотези.

Зупинимося також на особливостях спростувань. Спростовувати можна трьома способами: а) довівши хибність аргументів; б) довівши хибність демонстрації; в) зро­бивши на підставі тези виведення її наслідків і порівнявши їх із самою тезою. Стосовно останнього випадку редактор повинен пам’ятати, що достатньо навіть одного наслідку, який суперечить дійсності або доведеним уже раніше твердженням, щоби зробити висновок про хибність тези.

Отримання тези із аргументів — обов’язково істинних тверджень — повинно бути логічно необхідним, тобто таким, що при запереченні цієї тези обов’язково виникне суперечність з його аргументами.

Приклад. Із того, що Надворі погана погода, не випливає, що У знайомого поганий настрій, хоча це можуть бути і пов’язані явища.

Типові помилки в доведеннях.

Приклад. Стосовно тези найчастіше допускають три типи помилок: нечіткість у формулюванні тези, підміна тези та заперечення тези через заперечення аргументації. У першому випадку поняттям, які наявні у тезі, автори не дають чітких означень, хоча ці терміни реципієнти можуть розуміти по-різному. У другому випадку, намагаючись довести тезу Мова не тотожна мисленню, в ході доведення її підміняють тезою Мова не повязана з мисленням (очевидно, що ці тези різні: перша істинна, друга — хибна). У третьому випадку забувають, що з хибності аргументів чи хибності демонстрації випливає хибність лише самого доведення, але зовсім не хибність тези (так, Ч. Дарвін, обґрунтовуючи свою загалом правильну теорію природного відбору, посилався на висновки Т.-Р. Мальтуса, які багато вчених вважають хибними).

Приклад. В аргументах автори часто допускають такі помилки: а) наявність серед аргументів хибних (так звана основна помилка); б) недостатність аргументів для виведення тези¹;

в) використання в числі аргументів таких, які ще самі потребують доведення; г) використання як аргумента самої тези доведення, іноді у зміненому вигляді (таку помилку називають “колом у доведенні”).