12.2.6. Особливості перевірки істинності фактичних тверджень

Границі перевірки істинності тверджень. Нагадаємо, що завдання редактора полягає не в тому, щоби визначати фактичну істинність тверджень (це—завдання автора), а в тому, щоби контролювати їх істинність логічну. Тому редактор повинен перевіряти фактичні твердження повідомлення на основі своєї власної бази знань (тезауруса), а також довідників, причому насамперед загальноенциклопедичних. До завдань редактора не належить контроль тих даних, які виходять за межі наявної довідкової літератури.

Оскільки в природі не існує абсолютно надійних систем, то нема й авторів, які не допускали б жодного хибного фактичного твердження. Тому завдання редактора полягає не в тому, щоб усунути з повідомлення абсолютно всі хибні твердження, а в тому, щоби мінімізувати їх кількість¹. Проте виконати це завдання іноді дуже важко, хоча б, коли йдеться про наукове чи технічне видання обсягом у 10—20 авторських аркушів або енциклопедичного видання обсягом 30 томів. Тому у випадках, коли повідомлення має значний обсяг чи щодо істинності є особливо складним, редактор повинен ретельно проконтролювати ті фактичні твердження, на яких базуються основні ідеї повідомлення, а решту тверджень проконтролювати вибірково².

Перевірка цифрових і вербальних тверджень. Перевірку тверджень такого типу здійснюють за допомогою аналітичних та когнітивних методів (див. розділи 8.4.5 і 8.4.6). Проте начебто просте застосування таких методів деколи насправді виявляється складним, оскільки навіть самі довідники іноді містять суперечливі дані.

• Якщо в довідниках щодо одного й того ж фактичного твердження є суперечності, про це слід вказувати в повідомленні, подаючи використані довідкові джерела.

Такий вихід зі ситуації цілком прийнятний для наукової літератури, проте вкрай небажаний для навчальної. У навчальній літературі слід використовувати спеціальні методи усунення суперечностей, хоча б як у наступному прикладі.

Приклад. У видавничій практиці трапляються випадки, коли довідники стосовно одного й того ж об’єкта фіксують різні дані. Так, нехай довідник А датує рік народження особи X в межах від 1446 до 1451 p., довідник Б — в межах від 1450 до 1451 p., довідник В — у межах від 1446 до 1447 p., довідник Г — у межах від 1448 до 1449 р. Тут редактор може діяти трьома способами: 1) вказати крайні межі дат народження, за які не виходить жоден довідник, зауваживши, що різні довідники подають різні дати; 2) вказати одну дату, пославшись на джерело, а також поінформувати в примітках про інші дати та про їх джерела; 3) вказати одну дату, зазначивши, що в довідниках є й інші міркування щодо цього факту.

Як свідчить редакційна практика і результати контролю вже опублікованих пові­домлень, у фактичних твердженнях із будь-якими власними назвами, прізвищами, цифрами, датами ймовірність помилок особливо висока. Ось чому редактор повинен контролювати їх істинність особливо ретельно і прискіпливо.

Перевірка цитат. Під час контролю цитат редакторові слід застосовувати когнітивні методи (див. розділ 8.4.6). Найчастіше тут зустрічаються такі три типи помилок. Перша: автор вибирає для цитування з повідомлення-джерела тільки такий фрагмент, який узгоджується з його позицією, опускаючи ту частину фрагмента, яка їй суперечить. Друга: у своєму повідомленні автор відносить цитату до одного об’єкта, хоча в повідомленні- джерелі цитований фрагмент стосувався зовсім іншого. Третя: у повідомленні автор наводить цитату як загальностверджувальну, хоча в повідомленні-джерелі цитований фрагмент був поданий як частково-стверджувальний чи істинний лише за певних умов. Ці типи помилок можна виявити лише за умови аналізу контексту.

Існують і складніші випадки, пов’язані з виникненням помилок під час цитування. Скажімо, автор дає у повідомленні непряму цитату, тобто сам переказує потрібний фрагмент із повідомлення-джерела. Залишаючи за автором право здійснювати непряме цитування, редактор все ж повинен перевірити його так, як і пряме.

• Редактор повинен перевірити кожну цитату за повідомленням-джерелом.

Контролювати цитати редактор може самостійно або за участю автора, попросивши його надати джерела цитування.

• Редагуючи цитати, редактор повинен перевірити їх контекст в авторському повідомленні та повідомленні-джерелі й пересвідчитися в їх тотожності.

Перевірка запитань. Хоча запитання і не є твердженнями, проте вони прямо з ними пов’язані, а тому розглянемо особливості їх контролю. Попередньо зауважимо, що запитання відіграють особливо важливу роль у художній літературі, зокрема в діалогах, де вони здійснюють ситуативні уточнення; у навчальній літературі вони спрямовують творче мислення реципієнтів на розв’язання поставлених задач; у публіцистичній літературі вони виконують роль сполучної ланки (наприклад, в інтерв’ю) і психологічно можуть мати більшу імовірність істинності, ніж стверджувальні речення; у всіх видах літератури вони допомагають авторові здійснити перехід від однієї композиційної одиниці до іншої.

Розрізняють два види запитань: уточнюючі (вони починаються словом чи...) та доповнюючі (починаються з будь-якого іншого слова).

У кожному запитанні є дві частини: відома й невідома. Відповідь якраз і передбачає заповнення невідомої частини і, в такий спосіб, перетворює запитання у твердження.

Кожне запитання містить інформацію, на якій воно базується (базову інформацію). Наприклад, запитання Чи був Т. Шевченко у солдатах? має таку базову інформацію: І Шевченко був у солдатах.

Редагування запитань здійснюють положеннєвими методами.

• Запитання обов’язково повинно мати базову інформацію.

Приклад. У запитанні Хто є ким?базова інформація відсутня, а тому воно є помилковим.

• У запитанні терміни повинні мати чіткі значення.

Приклад.У запитанні За наявності скількох волосинок на голові людину вважають лисою?термін лисийне має чіткого значення.

• Запитання не може містити суперечливу інформацію.

Приклад. Запитання Яким із цих двох предметів відповідач поранив потерпілого, коли відомо, що цими предметами відповідач не користувався?містить суперечливу базову інформацію: Відповідач поранив потерпілого одним із цих двох предметіві Відповідач не поранив потерпілого жодним із цих двох предметів.

2. Норми редагування виводів