1. Необхідність рубрикації та змісту

Повідомлення можна ділити на такі, що не потребують рубрикації та змісту, й такі, що їх потребують.

У першому випадку повідомлення найчастіше виступає як суцільний текст, не поділений на композиційні одиниці (відповідно, й нема потреби в рубриках). Такі пові­домлення (оповідання, наукові статті, публіцистичні тексти тощо) мають невеликий обсяг і зміст у них, як правило, відсутній.

У другому випадку рубрикація може бути реалізована в таких трьох варіантах: 1) перед розділами наявні лише їх рубрики¹; 2) перед розділами наявні їх рубрики, які, крім того, зібрані окремо без визначення координат кожної рубрики в “псевдозміст” (цей варіант рубрикації використовують переважно газети й журнали); 3) перед розділами наявні рубрики, на основі яких сформовано зміст повідомлення (з номерами сторінок, часом появи в ефірі тощо). Зміст повідомлення, вказуючи координати кожної композиційної оди­ниці, полегшує реципієнтам пошук найкоротшого шляху до потрібної композиційної одигощі.

Під час редагування рубрикації слід користуватися такими двома нормами.

• Чим більше за обсягом повідомлення, тим більша необхідність у ньому рубрикації.

• Коли у повідомленні є тематичні або напівнімі рубрики, то в його апарат необхідно включити рубрикацію (зміст).

Рубрикація, реалізована у вигляді змісту, утворює “скелет” повідомлення, а тому редактор повинен приділяти її розробленню та контролю особливу увагу.

2. Норми для рубрик

• Рубрика (назва) фрагмента повинна відповідати його темі.

Як свідчить видавнича практика, в багатьох випадках (за деякими оцінками до 10%) рубрики хибно описують тему композиційної одиниці чи навіть повідомлення. Контроль цієї норми базується на використанні логічного закону тотожності, тобто передбачає тотожність змісту рубрики з темою композиційної одиниці.

• Довжина рубрики (в кількості слів) не повинна перевищувати обсягу коротко- часової пам’яті групи реципієнтів, для якої призначене повідомлення, тобто 7±2 слова (див. розділ 14.3.2).

До числа винятків із цього правила належать понятійні повідомлення (наукові, технічні, ділові тощо).

• Коли в рубриках повторюються однакові елементи тексту, їх слід усувати.

3. Інструментальні засоби КВП

   1. Технічні засоби КВП

   2. Програмні засоби КВП

   3. Шрифтові засоби КВП

   4. Ілюстраційні засоби КВП

   5. Технологічні засоби КВП

   6. Інформаційні засоби КВП

   7. Лінгвістичні засоби КВП

Очевидно, що в цьому випадку з рубрик другого рівня слід видалити абревіатуру КВП (комп'ютеризація видавничого процесу), яка постійно повторюється, залишивши її в рубриці першого рівня.

• Лінійну нумерацію слід використовувати для однорівневих композицій, а ін­дексну — для багаторівневих.

• Треба використовувати:

• для найменш кваліфікованих реципієнтів — лінійні цифрові (на основі араб­ських цифр) нумерації;

• для реципієнтів середньої кваліфікації — комбіновані лінійно-індексні (наскрізні);

• для реципієнтів високої кваліфікації — всі інші види індексних нумерацій (цифровій нумерації слід віддавати перевагу перед літерною, а крапковій—перед безкрапковою).

• Чим нижча кваліфікація реципієнтів, тим більша потреба у використанні вербальних назв композиційних одиниць.

• Рубрики одного композиційного рівня повинні мати однакові назви.

Рубрики одного й того ж композиційного рівня в одній частині повідомлення не можуть називатися Розділами, а в другій — параграфами(§).

• Коли метою повідомлення є задоволення естетичних, емоційних чи пізнавальних потреб реципієнтів, тоді рубрики повинні мати форму називних речень. Крім того, коли метою повідомлення є задоволення пізнавальних потреб (детальне заучування матеріалу), тоді рубрики можуть мати форму речень-тез. Коли метою повідомлення є досягнення політичних або комерційних цілей, тоді рубрики можна оформляти у вигляді питальних речень¹.

• В індексній рубрикації графічне оформлення повинно засвідчувати, до якого композиційного рівня належить та чи інша рубрика.

В основному тексті таке оформлення найперше слід реалізувати за допомогою різних кешів, а після цього — за допомогою різних накреслень шрифтів. У змісті рубрики різних рівнів слід виділяти лівосторонніми втягуваннями різної величини (див. рис. 11-1). Внутрітекстові рубрики слід виділяти накресленням.

• Шмуцтитульні, “шапкові” та “поперечні” рубрики використовують у всіх видах повідомлень.

• Шмуцтитульні рубрики слід використовувати для найвищих композиційних рівнів тоді, коли повідомлення є складним, має великий обсяг, багаторівневу композицію чи складну верстку.

• Рубрики середніх композиційних рівнів слід оформляти у вигляді “шапок”, а нижчих — у вигляді “поперечних” рубрик.

• “Ліхтарики”, “кватирки” та “врізи” застосовують лише в окремих видах літератури (“ліхтарики” — у мистецьких, “кватирки” — у навчальних, а “врізи” — у публіцистичних виданнях, особливо газетах).

12.

ЛОГІЧНІ НОРМИ РЕДАГУВАННЯ

У повідомленні редактор повинен контролювати істинність тверджень, а також правильність означень, класифікацій, висновків, доведень та логічних зв’язків. Спосіб контролю істинності тверджень вибирають залежно від модальності повідомлення.

1. Норми редагування понять