1. Нормативна база

Законодавство України у сфері інформаційних ресурсів та регулювання інформаційних потоків найперше враховує норми міжнародних конвенцій та угод¹, а саме: Всесвітньої конвенції про авторське право (1952 р.)² та Європейської угоди про захист телерадіо- мовлення (1960 p., з двома протоколами)³.

Ці міжнародні норми закладені в окремих статтях Конституції України. Крім того, в ній закладені й такі конституційні норми, що відтворюють специфіку лише нашої держави.

Конституційні норми деталізовані в низці законів, які регулюють нормативну базу інформаційних ресурсів та інформаційних потоків в Україні: “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформаційні агентства”, “Про видавничу справу”, “Про авторське право і суміжні права”, “Про державну таємницю”, “Про рекламу”, а також окремі статті адміністра­тивного, цивільного та кримінального кодексів⁴.

2. Конституційні та законодавчі норми

Мова ЗМІ. Вибір мови для публікування повідомлень у ЗМІ на території України регулює Конституція та Закон “Про мови в Українській РСР”.

• Державною мовою в Україні є українська (ст. 10 Конституції). Мовою ЗМІ є українська (ст. 33 Закону “Про мови в Українській РСР”).

• Публікування повідомлень офіційних державних органів може бути і українською, і російською мовами (ст.Ю, там само).

• На територіях компактного проживання національних меншин такі повідомлення можуть бути розповсюджені мовами національних меншин (ст. 33, там само).

Цензура.

• Цензура в сфері інформаційної діяльності України заборонена (ст. 15 Конституції).

Для редактора це, зокрема, означає, що будь-яким особам, в тому числі й тим, які перебувають на державних посадах, заборонено чинити на працівників ЗМІ тиск з метою, наприклад, внесення в авторський оригінал потрібних їм змін, вставлення чи вида­лення якогось повідомлення з журналу, газети, програми передач тощо. Такі дії є проти­законними.

Приклад. У наш час в одній із великих азійських країн, де панує тоталітарний режим, цензура перевіряє навіть прогнози погоди, які публікують у молодіжних газетах. Причина полягає в тому, що влада час від часу проводить мітинги, а несприятливі погодні умови можуть зірвати їх проведення.

Свобода слова.

• Кожен громадянин України має право на свободу слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції).

Цьому не може перешкодити навіть та ситуація, коли погляди й переконання автора й редактора — протилежні. Ст. 34 встановлює також, що протизаконними є дії будь-яких осіб чи організацій, які перешкоджають вільному розповсюдженню ЗМІ повідомлень, наприклад, продажу періодичної преси чи книговидавничої продукції тій чи іншій торговельній організації, тій чи іншій студії.

Редактор повинен також знати, що обмеження ст. 34 Конституції може бути здійснене лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського порядку в Україні з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту прав або репутації громадян, для запобігання розголошення інформації, отриманої конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя.

Істинність і повнота повідомлень.

• Подана автором у повідомленні інформація повинна бути об’єктивною, вірогідною, повною і точною (ст. 5 Закону “Про інформацію”).

Для працівників ЗМІ це означає, що редактор зобов’язаний контролювати віро­гідність, тобто істинність, повідомлення (з урахуванням тих обмежень щодо контролю істинності, які зазначені нижче в розділі 12.2.3). Далі редактор повинен перевірити повноту поданих у повідомленні фактів, оскільки частина авторів завжди схильна оприлюднювати лише ті з них, які узгоджуються з їх власною позицією, ігноруючи суперечливі. При виявленні відхилень від істинності чи повноти редактор обов’язково повинен вказати на них авторові й вимагати їх виправлення.

Охорона авторського права. Об’єктом авторського права у ЗМІ є повідомлення.

• Кожен громадянин (в ЗМІ — автор) має право володіти, користуватися і розпо­ряджатися результатами своєї інтелектуальної і творчої діяльності (ст. 41 Конституції).

Держава гарантує всім авторам захист їх інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

• Усі автори мають право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, в тому числі й гонорар (ст. 54 Конституції).

Ці положення Конституції редактор повинен особливо ретельно враховувати під час укладання авторської угоди.

• Ніхто не може використовувати або поширювати повідомлення без згоди його автора (ст. 54 Конституції, ст. 4 Закону “Про авторське право та суміжні права”).

Без згоди автора можна лише цитувати твір, відтворювати події засобами фотографії чи кінематографії, відтворювати публічно виголошені промови, звернення, доповіді, а також (з навчальною метою) уривки творів (ст. 15 і 16 цього Закону).

• Запропоноване автором до публікування повідомлення не може порушувати авторських прав інших осіб (ст. 5 Закону “Про авторське право і суміжні права”).

Редактор завжди повинен контролювати, чи не є запропоноване повідомлення плагіатом — привласненням або запозиченням тексту з чужого твору без зазначення джерела (свідченням того, що повідомлення охороняється авторським правом, є знак ©, прізвище та ім’я особи, яка має авторське право на твір, а також рік першого публікування). Порушення авторського права є підставою для судового позову (ст. 42 Закону “Про авторське право та суміжні права”).

Для контролю дотримання авторського права редактор повинен знайти джерела, з яких автор повідомлення міг зробити запозичення, а далі компаративним методом визначити наявність самого запозичення. Допомогти редакторові тут може тільки його особиста обізнаність із якомога більшою кількістю творів на подібну тему, а також вміння проводити інформаційний пошук джерел (у бібліотеках, комп’ютерних мережах тощо). Іноді для виявлення плагіату можна робити перевірку джерел за списком використаної літератури або запрошувати для консультації фахівців.

Дія авторського права не розповсюджується на новини дня, фольклор, офіційні документи та державні символи (ст. 7 Закону “Про авторське право та суміжні права”). Охорона авторського права не поширюється також на ідеї, висловлені у творі.

Інформація, заборонена до публікування.

• У ЗМІ (ст. 37 і 46 Закону “Про інформацію”; ст. З Закону “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”; ст. 2 Закону “Про телебачення і радіо­мовлення”; ст. 28 Закону “Про видавничу справу”) заборонено публікувати повідомлення, де містяться:

• заклики до повалення конституційного ладу і порушення територіальної цілісності України;

• пропаганда війни, насильства і жорстокості;

• розпалювання расової, національної та релігійної ворожнечі;

• зазіхання на права і свободи людини;

• державні таємниці (їх перелік див. нижче);

• конфіденційна інформація (її перелік див. нижче);

• інформація про оперативну і слідчу роботу МВС, СБУ, Прокуратури, Національного бюро розслідувань;

• міжвідомча службова кореспонденція;

• порнографія;

• дані про особу неповнолітніх правопорушників або про злочини щодо неповнолітніх¹;

• дані про підозрюваного у злочині до моменту вироку суду;

• наклепи (тобто свідоме поширення неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу);

• образи (умисне приниження честі й гідності особи, виражене в непристойній формі);

• пропаганда партій у день виборів.

В Україні прийнято закон “Про державну таємницю”. Додатком до нього є “Звід відомостей, що становлять державну таємницю України”². Згідно з цим законом за розголошення державних таємниць відповідає не редактор, а та особа, якій держава довірила їх охорону. Для порівняння зазначимо, що в тоталітарних суспільствах за розголошення державних таємниць нарівні з автором часто відповідав, причому кри­мінально, і редактор, як це було, наприклад, у СРСР. Звичайно, з того, що така відпо­відальність не покладена на редактора, аж ніяк не випливає, що редактор зовсім не повинен контролювати наявність державних таємниць у повідомленнях і не інформувати про це Державний комітет з питань державних секретів.

• До державних таємниць, які заборонено публікувати, належать (“Звід відомостей, що становлять державну таємницю України”):

• у сфері оборони: стратегічні й оперативні плани, підготовка і проведення бойових операцій, розгортання військ, їх чисельність і дислокація, готовність, підготовка, озброєння, постачання; напрями розвитку окремих видів озброєнь; сили і засоби цивільної оборони; геодезичні, гравіметричні, картографічні, гідрографічні, гідрометеорологічні дані, які мають значення для оборони;

• у сфері економіки: мобілізаційні плани і потужності народного госпо­дарства; використання транспорту, зв’язку та інших галузей в інтересах безпеки; зміст, обсяг фінансування та виконання державного оборонного замовлення; плани, обсяги, добування стратегічно важливої сировини та продукції; державні запаси дорогоцінних металів, коштовного каміння, валюти, операції з грошовими знаками, фінансова діяльність держави;

• у сфері зовнішніх відносин: директиви, плани, вказівки делегаціям і особам на переговори; військове, науково-технічне співробітництво України з іншими державами; експорт та імпорт озброєння;

• у сфері державної безпеки та охорони правопорядку: розвідувальна і контр- розвідувальна діяльність; охорона вищих органів та осіб державної влади; урядовий зв’язок; шифри.

На конфіденційну інформацію згідно з законодавством фізичні або юридичні особи можуть накладати обмеження самочинно (ст. ЗО закону “Про інформацію”).

• До конфіденційної інформації, яку заборонено публікувати, належать (ст. 32 Конституції):

• листування;

• лікарські таємниці;

• банківська інформація, зокрема грошові вклади;

• комерційна інформація, зокрема про прибутки від підприємництва;

• телефонні розмови;

• телеграфні повідомлення;

• факти усиновлення та удочеріння.

Конфіденційна інформація може бути опублікована лише за згодою особи (фізичної або юридичної), якої стосується інформація.

Кожному громадянинові гарантується можливість у судовому порядку спростову­вати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім’ї, а також право на відшко­дування матеріальних і моральних збитків, завданих поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, якщо в повідомленні наявна інформації, яка є конфіденційною чи може бути визнана такою, редакторові доцільно або попросити автора отримати письмову згоду на публікування таких даних від особи чи організації (наприклад, повністю її прізвище, підпис і дату на одному з примірників авторського оригіналу), або повідомити автора про юридичну відповідальність за поширення неправдивої інформації і попросити його самого власно­ручно засвідчити достовірність поданих ним фактів.

Спростування. У випадку, коли в повідомленні допущена суттєва помилка і автор чи інша особа, якої стосується повідомлення, вважає за потрібне її усунути, органи ЗМІ відповідно до чинного законодавства зобов’язані опублікувати спростування, іншими словами — виправити допущену помилку.

• Спростування повинно (ст. 37 Закону “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”; ст. 43 Закону “Про телебачення і радіомовлення”; ст. 28 Закону “Про рекламу”¹):

• мати гриф “Спростування”;

• не перевищувати обсяг самого повідомлення більше ніж удвічі;

• бути опублікованим на тому самому місці й тим самим шрифтом (в друко­ваних ЗМІ) або передане в той самий час (в електронних ЗМІ);

• бути опублікованим у найближчому номері (випуску), однак не пізніше ніж через місяць.

Рекламна інформація. Публікування рекламної інформації² регламентують за­гальні (вони стосуються всіх засобів ЗМІ) та спеціальні (вони стосуються окремо дру­кованих та окремо електронних ЗМІ) норми.

• Для усіх ЗМІ заборонено:

• рекламувати заборонену до випуску продукцію;

• вміщувати твердження, що дискредитують інших осіб чи продукцію;

• подавати відомості, що ведуть до порушення законодавства, завдають шкоди здоров’ю людей, довкіллю, нехтують технікою безпеки;

• подавати твердження, що дискредитують осіб, які не використовують рекламовану продукцію;

• використовувати державні символи;

• рекламувати продукцію, яка вимагає ліцензії (сертифікату) на випуск, але не має її (його);

• вміщувати зображення особи або її ім’я без згоди цієї особи;

• копіювати іншу рекламу, яка не охороняється авторським правом;

• рекламувати косметику, ліки, побутову хімію, продукти, харчові добавки, на випуск яких нема дозволу органу охорони здоров’я;

• використовувати методи реклами, що впливають на підсвідомість.

• Для друкованих ЗМІ зоборонено подавати рекламу тютюну й алкоголю на першій та останній сторінках видань.

• Для електронних ЗМІ заборонено:

• подавати рекламу довше ніж 10 хв на кожну годину мовлення;

• переривати рекламою передачі, які тривають менше 30 хв;

• переривати рекламою сесії Верховної Ради, виступи Президента, Прем’єр- Міністра, Голови Верховної Ради, Голови Конституційного Суду, народних депутатів, членів уряду (міністрів), а також релігійні передачі;

• ведучим і дикторам рекламувати товари чи послуги як прямо, так і опо­середковано (за допомогою одягу, емблем тощо);

• у повідомленнях, що не є рекламними, подавати реквізити зацікавлених організацій, які випускають описувану в повідомленні продукцію;

• подавати рекламу в передачах для дітей до 14 років;

• рекламувати тютюн, алкоголь та наркотики;

• подавати приховану рекламу.

Відповідальність за порушення юридичних норм. У всіх випадках, коли автор порушує юридичні норми, редактор має законні підстави для того, щоби запропонувати авторові виправити відхилення або відмовити йому в опублікуванні повідомлення (ст. 36 Закону “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”). Звичайно, редактор може й допустити опублікування такого повідомлення, але це, напевно, потягне за собою передбачену законодавством відповідальність як автора, так і редактора — дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну (ст. 47 Закону “Про інформацію”).

Органи ЗМІ та їх працівники, в тому числі й редактори, звільняються від юри­дичної відповідальності, коли порушення перелічених норм було допущене іншими ЗМІ, у яких запозичено інформацію; коли такі дані були отримані у відповіді на офіційний запит чи прозвучали у виступі офіційної особи; коли їх у повідомлення вніс розповсюд­жувач інформації або її споживач (ст. 42 Закону “Про друковані засоби масової інформа­ції (пресу) в Україні”; ст. 48 Закону “Про телебачення і радіомовлення”; ст. 35 Закону “Про інформаційні агентства”).

• * *

Контроль за дотриманням норм авторського права здійснюють когнітивними, пара­метричними, положеннєвими та компаративними методами.