1. Оцінювання кількості інформації

Як досліджено, не існує одного-єдиного методу оцінювання кількості інформації, прийнятного одночасно для всіх її видів, а тому для різних її видів використовують різні методи.

Номінативна інформація. Номени містять відображені образи фрагментів світу, а також еталонні образи (див. рис. 4-1). Будемо називати таку інформацію семантичною¹. Для оцінювання її кількості в номенах редактор у практичній діяльності може керуватися такими загальними оцінками.

1. Чим більша кількість деталей міститься у фрагменті світу, що його позначає певне слово, і чим важче цей фрагмент правильно розпізнати, тим більше в цьому слові інформації.

2. Чим вища ймовірність правильного розпізнавання реципієнтом фрагмента світу, позначеного певним словом, тим менше інформації містить це слово.

3. Слова, що позначають фрагменти реального ідеального світу, містять порівняно більше інформації, ніж ті, що позначають фрагменти реального матеріального світу, оскільки абстрактні слова можна визначити лише через конкретні, які реципієнти повинні знати заздалегідь. Таким чином, кількість інформації, що є в конкретних словах, за допомогою яких дають означення абстрактним, уже входить у кількість інформації означуваного абстрактного слова.

4. Із кількох слів, що позначають один і той самий фрагмент, більше інформації містить те слово, яке реципієнтові важче розпізнати, і навпаки.

5. Чим більшу кількість фрагментів позначає певне слово, тим меншою в ньому є кількість інформації, і навпаки: кожна збірна назва містить менше семантичної інфор­мації, ніж будь-яка конкретна. Зокрема, будь-яке слово, вжите в однині, містить більше інформації, ніж те саме слово, вжите в множині.

6. Будь-яке слово, що описує псевдореальність чи ірреальність (наприклад, у романі чи казці), містить менше інформації, ніж те саме слово, що описує реальність (наприклад, у статті з газети)².

7. Чим із більшою кількістю слів пов’язане певне слово, тим більше інформації воно містить.

Сентенційна інформація. Сентенційна інформація має такі чотири підвиди:

• об'єктна — інформація про кількість змінних, що включені в склад сентенції (підметів і додатків);

• кванторна — інформація про кількість кванторів у сентенції;

—градуальна — інформація про кількість значень у кожному кванторі сентенції;

• інтегральна — інформація про сумарну кількість номенів у сентенції.

Кількість об’єктної інформації в сентенції слід оцінювати за кількістю в ній підметів

і додатків (прямих і непрямих). Об’єктна інформація для реципієнта практично завжди є відомою. Обґрунтуванням цього може служити концепція Н. Хомськош, який писав про наявність у людини “вроджених” базових синтаксичних структур. Це означає, що типові синтаксичні структури (наприклад, речення з предикатом і двома змінними: Петрик будує хатку) для людей віком більше трьох років завжди є відомими.

Так само, чим більша кількість кванторів у сентенції, тим більше у ній кванторної інформації. Кількість кванторів є, як відомо, невеликою (у буденному житті десь близько десятка). їх кількість може зростати в повідомленнях, що описують окремі сфери життя, наприклад мистецтво, науку, релігію чи право.

Аналогічно, чим більша кількість значень кванторів у сентенції, тим більше в ній градуальної інформації. Сумарна кількість градуальної інформації в сентенції дорівнює сумі кількостей градуальної інформації всіх кванторів сентенції.

Інтегральною характеристикою сентенції є сумарна кількість наявних у ній номенів: чим більша їх кількість, тим більшою є кількість інтегральної сентенційної інформації. Кількість номенів у сентенціях найчастіше перебуває в межах від двох (одна змінна й один предикат при відсутності кванторів) до числа близького десяти. Середнє значення цього числа, як відомо, становить 7±2. Як максимуми, дослідники виявляли у текстах речення довжиною близько сотні слів¹.

Оцінка кількості інтегральної сентенційної інформації відіграє в редагуванні особливу роль. Як встановлено ще в ЗО—50-х роках нашого століття, від сумарної кількості слів у сентенції вирішальним чином залежить його складність². На основі цього феномену збудовані, наприклад, всі комп’ютерні системи визначення складності тексту, що функціонують у текстових редакторах, наприклад таких, як MicrosoftWord, WordPerfectта ін.

Сюжетна інформація. Сюжетну інтегральну інформацію оцінюють, виходячи з кількості сентенцій, з яких складається повідомлення. Показником, що тісно пов’язаний з кількістю сюжетної інформації, є довжина повідомлення, виміряна в кількості речень.

Приклад. Існують обмеження на довжину повідомлень для реципієнтів певних вікових груп: для наймолодших — це повідомлення довжиною як “Казочка про курочку рябу”, для старших — як “Казка про дідову доньку та бабину доньку”, для ще старших — як “Лис Микита” Івана Франка, для ще старших — як повість “Микола Джеря” І. Нечуя-Левицького, для ще старших — як “Сонячна машина” В. Винниченка, для ще старших — як трилогія про Івана Мазепу Б. Лепкого чи роман-хроніка М. Старицького “Богдан Хмельницький” (у трьох томах). Цих тривіальних даних про зв’язок між довжиною повідомлень і віком реципієнтів ніколи не слід забувати, адже не можна давати учневі другого класу читати твір довжиною 100...150 сторінок (тут ми не кажемо про винятково здібних учнів, а про “середнього” школяра). На жаль, наукові дослідження про те, якою повинна бути середня довжина повідомлень для певних вікових груп реципієнтів, нам невідомі. Ці дані ще чекають своїх першовідкривачів.