9. Спеціальні методи

Спеціальні методи контролю базуються на спеціальних нормах редагування (див. 6.3.6). Достатньо велику їх кількість використовують лише для окремих видів літератури (наприклад, енциклопедичних та словникових видань, поезії тощо).

Приклад. На редагування надійшов рукопис однотомного тлумачного словника для початківців обсягом близько трьох тисяч слів. У цьому випадку редактор повинен, зокрема, проконтролювати в тлумаченнях наявність означень невідомого через невідоме й означень по колу. Для здійснення такого контролю редактор повинен перевірити, чи нема в словнику, наприклад, таких ланцюжків означень, де зелений — колір молодої трави, трава — трав'яниста рослина, рослина — біологічний організм і т. д., а на завершення такого шляху подано: організм — біологічна система, що складається з органічних речовин. У сучасних словниках, як правило, часто намагаються дати означення базових слів іншими способами (наприклад, малюнками). Для контролю можна використати такий спеціальний метод: змоделювати словник у вигляді сітки^. Тоді кожна словникова стаття буде показана точкою на площині; будь-які дві словникові статті (дві точки) вважають зв’язаними, якщо до означення однієї статті входить слово, що є рубрикою іншої статті цього ж словника. На отриманій сітці редактор контролює виконання таких норм: а) базові слова повинні бути означені невербальними способами; б) шляхи у словнику не можуть утворювати кола; в) шлях, що почався базовим словом, не може закінчуватися також базовим словом.

5. Класифікація методів виправлення

Стосовно класифікації методів виправлення у вітчизняній літературі існує пів­столітня традиція, розпочата ще в середині 40-х років². Згідно з нею виділяють такі методи виправлення: вичитування, скорочення, опрацювання і перероблення. Така класифікація без будь-яких змін увійшла до всіх сучасних підручників з редагування.

Проте, аналізуючи цю класифікацію, бачимо, що вона має принаймні два суттєві недоліки: 1) описує виправлення лише на верхніх (макро-) рівнях, ігноруючи при цьому виправлення на нижніх (мікро-) рівнях повідомлення (наприклад, вона не задає методу, яким слід виправити помилку в слові деректор); 2) узаконює перехрещення всіх чотирьох видів виправлень (наприклад, скорочення можна використовувати і під час вичитування, і опрацювання, і перероблення). Тому таку класифікацію методів виправлення відкидаємо як неприйнятну і пропонуємо іншу.

Найперше класифікуємо виправлення з позиції варіантності. Як наслідок, отримаємо такі види виправлень:

• однозначні, коли можливий лише один варіант виправлення (наприклад, у слові опрішокможливий єдиний узгоджений з нормою варіант — шляхом заміни іна и)\

• неоднозначні, коли кількість варіантів виправлення дорівнює якомусь конкретному числу п[наприклад, коли в рукописі надто часто вживають слово татоі виникає потреба замінити його синонімом, то кількість таких виправлень є фіксована—це слова-синоніми батько, неньо, отець (п = 3)];

• багатозначні, коли кількість варіантів виправлення взагалі не може бути оцінена конкретним числом (наприклад, коли в уривку повідомлення є стільки відхилень, що його варто просто повністю переписати).

Якщо виправлення однозначних відхилень є нетворчим, неоднозначних — напів- творчим, то багатозначних — тільки творчим.

Враховуючи, що кожне виправлення можна описати як операцію видалення і вставлення (див. розділ 7.5), і використовуючи послідовно різні основи класифікації, подамо таку основну класифікацію методів виправлення повідомлення:

1. формалізовані (нетворчі) виправлення:

• переставлення компонетів;

• видалення компонентів;

• заміна одних компонентів іншими;

• вставлення (додавання) нових компонентів;

• спеціальні виправлення, які стосуються переважно нетекстових компонентів;

2. неформалізовані (творчі) виправлення:

• скорочення;

• опрацювання;

• перероблення.

Перелічені методи охоплюють усі рівні повідомлення.

Проілюструємо співвідношення формалізованих і неформалізованих методів виправлення.

Приклад. На виправлення надійшло слово з помилкою — мома. У цьому випадку формалізоване виправлення буде полягати в тому, щоби замінити літеру о на а. Неформалізоване ж виправлення буде полягати в заміні цілого слова мома на інше ціле слово — мати, матуся, матусенька, неня, ненька і т. д.

Крім такого поділу, методи виправлення обов’язково слід класифікувати за ступенем об’єктивної бажаності їх застосування (табл. 8-1). У цій таблиці максимально високий бал (7) має метод, який варто використовувати найчастіше, а мінімально низький (1) — метод, який варто використовувати найрідше.

6. Послідовність операцій виправлення

Першою процедурою під час виправлення є застосування відповідних правил (див. розділ 4.7), що встановлюють, якими методами слід виправляти помилку. Якщо таких методів кілька, то вибирають лиш один, виходячи з двох факторів: ступеня бажаності використання (табл. 8-1; вибирають найвищий бал) і обсягу виправлення (вибирають найкоротше).

Приклад. У повідомленні з хронологічною композицією є помилка — порушення часової послідовності подій (речення розташоване не в своєму хронологічному фрагменті). її можна виправити двома методами: 1) видалити компонент; 2) переставити компонент у потрібну позицію. Відповідно до ступеня бажаності слід використати другий метод виправлення.

№ п/п	Метод	Переваги	Недоліки	Ступінь бажаності застосування, бали
1	Переставлення	не вимагає пристосування до авторського стилю; обсяг авторського ори­гіналу зберігається; в авторському тексті змін нема; найменш трудомістке	можливе ненавмисне спо­творення послідовності подій чи логічних зв’язків	7
2	Видалення	не вимагає пристосування до авторського стилю; обсяг авторського ори­гіналу зменшується; нетрудомістке	в авторському тексті вини­кають зміни; можливе ненавмисне вида­лення цінної інформації	6
3	Заміна	є текст-прототип, який полегшує підроблення під авторський стиль; обсяг переважно не змінюється	в авторському тексті вини­кають зміни; можливе ненавмисне вида­лення цінної інформації; вимагає пристосування до авторського стилю; не надто трудомістке	5
4	Вставлення	повідомлення може стати зрозумілішим	нема тексту-прототипу; в авторському тексті виникають зміни; вимагає пристосування до авторського стилю; обсяг повідомлення зростає; трудомістке	4
5	Скорочення	не вимагає пристосування до авторського стилю; обсяг авторського оригі­налу зменшується; нетрудомістке	в авторському тексті вини­кають зміни; частина інформації втра­чається	3
6	Опрацювання	є текст-прототип, який полегшує підроблення під авторський стиль; є можливість вдоско­налення повідомлення	вимагає пристосування до авторського стилю; в авторському тексті вини­кають значні зміни; можливе ненавмисне спо­творення інформації; трудомістке	2
7	Перероблення	є можливість піднести науковий та мистецький рівень повідомлення	в авторському тексті є мак­симальні зміни, включаючи ^ заміну до 1/2 авторського тексту; вимагає пристосування до авторського стилю; найтрудомісткіше (може бути рівним написанню тексту автором)	1

Таблиця 8-1

Переваги, недоліки й ступінь бажаності застосування методів виправлення

Приклад. Коли в слові пропущена літера, то виправлення можна зробити двома методами: