5. Тезаурусні помилки

Помилки стосовно тезауруса виникають у реципієнтів тоді, коли в повідомленні вживають знаки (слова), які відсутні в їх тезаурусі або не мають жодних зв’язків з іншими словами тезауруса. Такі помилки можна назвати ще релятивними (вони є помилками лише стосовно якоїсь певної групи реципієнтів).

Приклад. Для широкого загалу підготували популярну монографію про теорію музичної композиції, в якій більша частина вжитих спеціальних музичних термінів відсутня в тезаурусі реципієнтів (монографія повинна була б бути не популярною, а науковою і призначеною для спеціалістів-музикознавців).

Приклад. Для учнів основної школи підготували підручник з етики, в якому є певна кількість термінів, що відсутні в тезаурусі школярів і не пояснені в його тексті. Ця книга буде містити помилку для учнів основної школи, проте не міститиме її для студентів.

5. 97

   Сприйняттєві помилки

Сприйняттєві помилки виникають лише в момент первинного сприймання повідомлення. У процесі остаточного сприймання вони, як правило, зникають.

Приклад. У повідомленні вжито речення Лист матері надійшов учора. Перша модель передбачає, що на першому місці стоїть суб’єкт дії, а на другому — об’єкт, тобто: Лист матері надійшов [до мене/ вчора. Друга модель передбачає, що на першому місці стоїть об’єкт, а на другому — суб’єкт: Лист І від мене доі матері надійшов учора. Під час первинного сприймання близько 80% реципієнтів використовують першу модель сприйняття, хоча автор повідомлення міг ужити другу, в результаті чого й виникне сприйняттєва помилка.

5. Атенційні помилки

Атенційні' помилки виникають внаслідок порушення в повідомленні контактної функції мови й переключення реципієнтами уваги на інші об’єкти. Ці помилки пов’язані з волею реципієнта щодо сприйняття: автор намагається змусити реципієнтів сприймати повідомлення, а реципієнти або не почали його сприймати, або, розпочавши, припинили внаслідок переключення уваги. Наявність таких помилок особливо небезпечна для тих повідомлень, що розраховані на випадкове сприйняття (рекламні, агітаційні та пропагандистські).

Приклад. У рекламному повідомленні в газеті з кольоровим друком автори подали текст: Підприємство реалізує олію соняшникову розливну. Крупи різні. Ціни помірні/далі адреса й телефони]. Текст надруковано чорними літерами на білому тлі, кегль 16, гарнітура Агіаі. Повідомлення має форму квадрата (близько 5 на 5 см) і обрамлене вузькою чорною рамкою. Довкола цього повідомлення подано кілька інших, оформлених приблизно в такому ж стилі.

Таке рекламне повідомлення, по-перше, приверне увагу дуже малої кількості реципієнтів, оскільки серед інших нічим не виділяється (традиційна рамка, однаковий кегль усіх слів, частовживана гарнітура), а, по-друге, навіть привернувши увагу, не втримає її надовго, оскільки сам текст не має внутрішньої інтриги, що могла б заволодіти увагою читачів.

5. Копіювальні помилки (спотворення)

Означення. Копіювальні помилки (спотворення) виникають тоді, коли повідомлення копіюють (наприклад, авторський оригінал передруковують у ЗМІ після редагування, проект видання передають каналами зв’язку із ЗМІ у друкарню тощо). Для пошуку й видалення з повідомлення спотворень у видавничій справі проводять коректуру.

Виділяють два типи спотворень: внутрілексемні та полілексемні. Внутрілексемне спотворення — це ланцюжок літер у межах слова в копії повідомлення від першої їх розбіжності стосовно оригіналу до найближчого збігання (див. вище табл. 4-1). Полілексемне спотворення — це ланцюжок літер у копії повідомлення (у межах усього повідомлення) стосовно його оригіналу від першої їх розбіжності до найближчого збігання¹.

Приклад. У тексті авторського оригіналу написано: Мама купила цікаву книгу. Внаслідок дії випадкових чинників оператор набрав таку копію: Мама купла ціказу книагу. Отже, в тексті копії наявні три спотворення.

Оскільки спотворення досліджені значно краще, ніж інші види помилок, подамо короткий опис отриманих дослідниками кількісних результатів¹.

Джерела виникнення спотворень. Джерелами виникнення спотворень можуть бути інструментальні (технічні, програмні, інформаційні) засоби або персонал.

Для персоналу при набиранні текстів повідомлень 1-ї та 2-ї груп складності на клавіатурі персонального комп’ютера ступінь спотвореності в середньому складає Е = 40,0±16,0 (достовірність Д = 0,9958±0,0016). Для текстів 4-ї групи складності (цифрових) ступінь спотвореності може досягати Е = 354,8 (Д = 0,9627). Ці дані отримані _чпри 5%-му рівні значущості.

Інструментальні засоби бувають джерелом виникнення спотворень у сотні чи тисячі разів рідше, ніж персонал. Правда, внаслідок поломок інструментальні засоби рідко, але також можуть вести до появи великої кількості системних спотворень.

Причини виникнення спотворень. Причини виникнення спотворень відносять до таких етапів опрацювання повідомлень:

• сприймання (читання) уривка тексту (20—35%);

• інтерпретація уривка тексту, що пов’язана з процесом його запам’ятовування, коли вступає в дію механізм асоціацій (20—35%);

• відтворення, тобто набирання уривка тексту на клавіатурі (20—25%);

• слідкування за наступним уривком тексту, пов’язане з процесом фіксації та переключення уваги (20—25%).

Отож, причинами появи спотворень найчастіше бувають скиди під час сприймання та інтерпретації інформації.

Спотворення різних типів знаків. Очевидно, що спотворення різних типів знаків вирішально залежить від особливостей самого тексту: одні результати можна отримати для цифрових текстів, а зовсім інші—для літерних. Враховуючи це, вкажемо, як приклад, що в науково-технічних текстах 2-ї групи складності було виявлено 74,6% спотворень у літерах, 5,4% — у розділових знаках, 13,1% — у цифрах, 3,9% — у формулах і 3,9% — у змішаних текстах на зразок 3%-ний. Для художньої літератури спотворення в літерах склали 40,3%, в розділових знаках — 58,5% і в змішаних текстах — 1,2%.

Основні види спотворень. Пропуски складають ЗО—40%, вставки — 25—35%, заміни— 15—20% і перестановки — 10—15% від загальної кількості спотворень.

Таке ранжування видів спотворень гіпотетично базується на правилі: чим складніше спотворення, тим менша ймовірність його появи (тут під складністю ми розуміємо кількість елементарно простих операцій виправлення у спотворенні — видалення й вставлення). В основі цього явища, можливо, лежить закон економії мови: спотворюючи текст, людина “економить” і на обсязі спотворюваного тексту, і на самих типах спотворень—видалення простіше, ніж вставлення.

Пропуски літер трапляються приблизно з тією ж частотою, з якою вони з’являються в тексті (див. додаток 3). Та сама закономірність діє і стосовно вставлень: літери вставляють

приблизно з тією ж частотою, з якою вони з’являються в тексті. Характерно, що при вставленні значна їх частина виникає внаслідок подвоєння правильно введеної літери. Що стосується замін, то 85% з них є однорідними—гомогенними (голосну літеру заміняють голосною, а приголосну — приголосною). На відміну від замін перестановки є неодно­рідними (гетерогенними): у 75% перестановок комбінації літер мають структуру “голосна— приголосна” чи “приголосна — голосна”.

Аналіз спотворень у цифрових текстах (див. додаток 3) дав такі результати. По- перше, існують найбільш часті (6-»0,8-»9,9->8) і найменш часті (3-»0,7-*0,8->2) типи спотворень, які, найімовірніше, викликані схожістю накреслення цифр. По-друге, найчастіше спотворюють цифру “6”, а найрідше — цифру “1”; найчастіше на місці спотвореної цифри вставляють “9”, а найрідше—“ 1 ” і “7”. По-третє, досить часто замість потрібної цифри набирають цифру на одиницю більшу чи меншу за неї.

Локалізація спотворень у слові. На початку слова ймовірність виникнення спотворення є середньою, далі (в середині слова) вона зростає до максимуму, а в кінці спадає до найнижчого значення. Такі дані отримані для англійської мови, яка є аналітичною, тобто має мінімальну кількість закінчень. Для української мови, яка є синтетичною, тобто має максимальну кількість закінчень, такі дані можуть бути іншими, оскільки в синтетичних мовах у закінченнях слів часто зустрічаються так звані “граматичні” спотворення на зразок білий гвоздиками (див. додаток 3).

Довжина спотворення. Встановлено (див. додаток 3), що ймовірність появи спотворення Р(т) залежить від його довжини (т) за функцією:

т \ \а_хт^Ь{ для т = 1,2,3,4

ал, т •* 5,6,7...256 ’ ^

де а_} = 0,782, а₂ = 0,061, Ь₁ = -3,00, Ь₂ = -1,35.

Як випливає з формули, найчастішими є однолітерні (майже 80%), значно рідшими— дволітерні (близько 10%) і багатолітерні (ще 10%) спотворення.

Ймовірність спотворення слова. Ймовірність спотворення літерного слова, взятого поза контекстом, можна описати функцією

Р(Ь)ш 0,001 +0,0061, (7-2)

де P(L)— ймовірність спотворення слова довжиною Lлітер (L= 1,2,3... 18). Формула свідчить, що ймовірність спотворення слова прямо пропорційно залежить від його довжини.

Для цифрових “слів” залежність ймовірності спотворення від їх довжини визначає функція

Q(L)= 0,0018 + 0,001171, (7-3)

де Q(L)— ймовірність спотворення цифрового “слова” в тексті довжиною Lцифр (1= 1,2,3...12).

Нормативні помилки виникають тоді, коли в повідомленні є відхилення від конкретних норм, встановлених суспільством (конкретною державою).

Приклад. Зараз згідно зі стандартом у бібліографічному описі назву міста Києва подають як К. (згідно з колишнім радянським стандартом назву “Київ” не скорочували); скорочена назви міста Львів —«77. (у радянському стандарті цим скороченням позначали місто Ленінград); скорочена назва Харкова — X. (у радянському стандарті такого скорочення не було взагалі).

4. Видавнича класифікація помилок

Один з можливих підходів до видавничої класифікації помилок подано на рис. 7-1. Такий метод класифікації базується одночасно на видах норм, типах норм і компонентах будови повідомлення. У результаті, класифікація є фасетною, тримірною.

Рис. 7-1. Класифікація помилок

Класифікація встановлює, що при описі кожної помилки слід вказувати три її характеристики: вид і тип порушених норм, а також вид компонентів видання, в яких допущена помилка. При потребі класифікація може бути суттєво деталізована за раху­нок виділення норм для різних рівнів (інформаційних, композиційних, лінгвістичних, логічних; див. розділ 5.3). Серед недоліків такої класифікації є те, що не всі отримані в результаті поділу на рис. 7-1 типи помилок можуть мати конкретний відповідник, тобто не всі “кубики” є “заповненими” (наприклад, “кубик” на перетині лінгвістичних норм і формул виявиться незаповненим).

т

и

ч

н

і

Очевидно, що статистика помилок у повідомленнях суттєво залежить від типу елементів тексту й підготованості автора. Однак навіть для простих текстів у літературі не подають статистичні дані про нормованість текстів чи ступінь їх помилковості, а тим більше про статистику різних типів помилок.

Приклади помилок, виділених за такою класифікацією, будуть подані нижче в розділах 9—16 посібника. На жаль, кількісного аналізу помилок дослідники практично не проводили (у виконаних дослідженнях помилки аналізують, як правило, лише в якісному аспекті).

5. Опис помилок

У повідомленні кожну помилку можна описати за допомогою спеціальної мови, в якій некоректний компонент повідомлення задають як функцію від коректного. Цю функцію описують трьома параметрами: видом операції (видалення, вставлення або те й друге одночасно), адресою операції (тобто номером позиції в тексті відносно початку повідомлення) і текстом вставлення (для операції видалення цей параметр не задають). Задамо мову опису помилок у повідомленні:

• видалення: dде j— позиція, в якій видалено правильний елемент;

• вставлення: і\і= х...х, де j— позиція, куди вставлено помилковий елемент, ах...х — текст вставлення.

Приклад. Якщо є правильна словоформа процесорами і в ній видалено / * 7 і / = 8 літери, а замість них в позицію / = 7 поставлено п, тобто {d₇₈& і₇\і₇ « лг}, то в результаті отримуємо спотворене слово процеспами.

Усі інші хоч як завгодно складні помилки можна описати за допомогою лише цих двох видів операцій.

Приклад. Заміну можна описати як (d.i. | і. = х), а перестановку як {dd_ж&(і і... І /.= d... & і = d)}. ііі '

J !\l¹J/+1/+1 /

Вказану вище функцію можна задавати також на базі двох і більше операцій. Проте результат буде тотожний тому, що й на базі двох операцій.

Така мова може бути використана не тільки для опису помилок, а й для реконструкції тексту. На її основі розробляють команди для внесення виправлень у текст, що містить помилки.

6. Реконструкція помилок реципієнтами

Оскільки в повідомленнях завжди залишається якась кількість невиявлених, а тому й невиправлених помилок, то реципієнти, натрапляючи на них, змушені виправляти (реконструювати) їх самостійно.

Вкажемо типи реконструкцій, що їх здійснюють реципієнти:

• правильна повна (реципієнти правильно відновлюють як зміст, так і форму компонента повідомлення, що містить помилку);

• правильна неповна (реципієнти правильно відновлюють лише зміст компонента);

• фрагментна варіантна (реципієнти відновлюють зміст компонента в кількох варіантах, один із них правильний, проте який — вони не знають);

• фрагмента часткова (реципієнти можуть правильно відновити зміст лише частини компонента);

• неправильна (реципієнти неправильно відновлюють зміст повідомлення);

• нульова (реципієнти не можуть запропонувати жодного варіанта виправлення компонента повідомлення).

Кількісна характеристика різних типів реконструювання спотворень подана в додатку 4. Як випливає з нього, 70—75% спотворень реципієнти реконструюють достатньо легко, а отже, такі спотворення мало впливають на швидкість сприйняття повідомлення. Найнебезпечнішими для реконструювання є полілексемні спотворення, тобто такі, що охоплюють кілька слів.

Реконструювати такі спотворення реципієнти не можуть, що веде до пауз під час читання, прогалин в отриманих даних, появі негативних емоцій і, як наслідок,—небажання продовжувати сприйняття повідомлення.

МЕТОДИ РЕДАГУВАННЯ

Редагування (контроль і виправлення) має свої спеціальні методи виконання. Методи редагування — це послідовності процедур, які дають змогу відшукувати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправляти їх.

Розроблено достатньо багато таких методів, хоча різні дослідники виділяють різну їх кількість. Далі такі процедури деталізують (розщеплюють на окремі операції) і отримують алгоритми—послідовності операцій контролю й виправлення.

Описуючи тут методи редагування і пропонуючи приклади, ми маємо на увазі, що авторський оригінал успішно пройшов рецензування (див. про нього розділ 17.3.1) й прийнятий до публікування.

1. Формалізовані й неформалізовані методи редагування

Методи редагування можна розділити на формалізовані й неформалізовані (творчі). До формалізованих належать такі, для реалізації яких можна задати послідовність процедур, що використовують мінімум семантичних характеристик компонентів пові­домлення. До неформалізованих (творчих) належать ті, для реалізації яких важко або неможливо (принаймні, на цьому етапі розвитку редагування) задати чітку послідовність процедур, а тому, як правило, використовують велику кількість семантичних характеристик компонентів повідомлення.

Приклад. Контроль орфографічної правильності слів приблизно на 90—95% є формалізованим, оскільки можна задати процедуру його виконання: шукати (слово тексту повідомлення в орфографічному словнику) якщо (слово тексту відсутнє в орфографічному словнику) то

{

виправити помилку методом M_jперейти (до операції шукати для наступного слова тексту)

У невеликій кількості випадків (5—10%), якщо наявні семантичні помилки, такий метод буде давати хибний результат¹.

Приклад. Логічна норма встановлює, що в означенні заборонена наявність кола. Для контролю цієї норми існує суто формальний метод, який полягає в тому, що в правій частині означення заборонена наявність слова, яке визначають, або похідного від нього, або його синоніма.

Неформалізовані методи найчастіше використовують для контролю різноманітних положеннєвих норм.

Приклад. Одна з норм логіки задає, що в означенні повинні бути вказані тільки суттєві ознаки означуваного об’єкта. Проконтролювати її дотримання можна лише шляхом семантичного аналізу повідомлення.

Очевидно, що чим більшою є кількість формалізованих методів, тим простіше й лег­ше редакторові опрацьовувати повідомлення. Більше того, у випадку, коли метод є достатньо формалізованим, його можна алгоритмізувати й закодувати для виконання на комп’ютері системою редагування. Така формалізація методів редагування суттєво вплине на підвищення продуктивності праці редакторів. Тому наукові дослідження в редагуванні важливо спрямовувати саме на формалізацію методів редагування.

2. Класифікація методів контролю

Класифікуючи методи контролю, будемо виходити з того (див. розділи 6.3.1 і 6.3.2), що кожна норма належить до певного виду, а в межах кожного виду — до певного рівня структури повідомлення (див. розділ 5). Оскільки кожен метод контролю базується на певній нормі, то в такий спосіб кожен із них виявляється класифікованим так само, як і ті норми, на яких ці методи базуються.

Проте така класифікація методів редагування важлива лише з позиції послідовності застосування методів контролю. Не менш важливою є й інша класифікація, що базується на технологічних особливостях виконання якогось методу, а тому має особливе значення для редакторів. Така класифікація передбачає, що за своїми технологічними особливостями методи контролю можна класифікувати на параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні та спеціальні. Технологічні особливості кожного з цих методів детально описані в розділі 8.4.

Можлива й така ситуація, коли з’являється нова норма, і для неї ще не знайдено чи не розроблено потрібного методу контролю. У цьому випадку редактор повинен добирати такі методи сам (на основі існуючих формалізованих методів), або розробляти їх самостійно, що належить до творчого редагування. Очевидно, що на початку такі методи належатимуть до неформалізованих.

3. Послідовність операцій контролю

Під час редагування повідомлень редактор, як правило, працює інтегрально, тобто одночасно контролює різні види норм—соціальні, лінгвістичні, композиційні, видавничі тощо. Проте, коли в повідомленні є багато помилок різного типу чи виду (див. розділ 7.4), в його роботі можуть виникати “розщеплення”: що контролювати спершу — лінгвістичні норми чи композиційні, логічні чи інформаційні? Досвідчені редактори завжди мають інтуїтивну відповідь на такі запитання¹. Рано чи пізно вони виникають і під час розроблення систем редагування, які не можуть, як людина, опрацьовувати повідомлення інтегрально, а лише послідовно. Отож, спробуємо відповісти на поставлене запитання.

Послідовність застосування методів контролю повідомлень повинна бути такою, щоб: а) забезпечити найменшу кількість виправлень, тобто мінімізувати ступінь редагованості повідомлення (розділ 4.10); б) усунути можливість повторного виправлення фрагментів тексту; в) усунути можливість виправлення тих фрагментів тексту, які під час подальшого опрацювання можуть бути видалені взагалі. Для досягнення зазначених цілей (якщо авторський оригінал успішно пройшов рецензування і прийнятий до редагування) методи слід застосовувати, контролюючи норми в такому порядку:

• інформаційні;

• соціальні;

—композиційні;

—логічні;

—лінгвістичні;

—психолінгвістичні;

• видавничі;

• поліграфічні;

• інші (якщо вони є).

Стосовно методів контролю слід розглянути також порівневу послідовність їх застосування. Здавалось би, що це питання елементарно просте (наприклад, контроль лінгвістичних норм слід розпочати з рівня графем, а далі вести його послідовно аж до рівня дискурсу включно). Проте таке вирішення є помилковим. Не можна виконувати контроль стилістичних характеристик одиниць різних рівнів, не знаючи, до якого стилю належить повідомлення; визначення ж стилю еамого повідомлення можна здійснити лише на рівні дискурсу. Тому порівневе опрацювання повинно відбуватися в такій послідовності: спершу слід контролювати найвищий рівень серед норм певного виду, далі контроль повинен переходити на найнижчий рівень, а тоді поступово підніматися вгору до передостаннього найвищого рівня¹.

Під час контролю одного виду норм на якомусь певному рівні не можна також забувати, що той чи інший компонент повідомлення часто повинен узгоджуватися не з однією, а одночасно з кількома нормами, і, відповідно, підлягати контролю кількома методами.

Приклад. Іноді стосовно якогось слова у повідомленні потрібно послідовно застосовувати кілька методів контролю: параметричний (контролювати довжину слова), списковий (контролювати його орфографічну правильність), когнітивний (контролювати, чи у правильному значенні воно використане), а також компаративний (контролювати, чи в інших позиціях повідомлення, коли слово має два варіанти написання, воно записане так само).

Опрацьовуючи певний компонент повідомлення, редактор не повинен, виявивши помилку, відразу ж виправляти її і переходити до наступного компонента. Він повинен спершу застосувати до нього всі потрібні методи контролю і, лише володіючи такими результатами, усунути помилку. Тільки після цього можна переходити до контролю наступного компонента повідомлення.

4. Методи контролю