Розрізняють інструментальну музику

Камерна інструментальна музика

П'єса - невеликий твір, має конкретну назву, образ. Це програмна музика.

Прелюдія - невеличкий твір. Саме слово «прелюдія» означає «вступ». Колись прелюдія обов’язково передувала більшій формі, але з 19ст. вона стає самостійною п’єсою, здебільшого ліричного змісту.

Етюд - п'єса, основним завданням якої є розвиток певного технічного прийому у виконання. Етюди, в яких технічних прийом не є метою, а засобом вираження певного ідейного, емоційного або програмно - зображального змісту, набувають значення художнього твору

Скерцо - «жарт», твір жвавого, легкого характеру, звичайно пишеться у три частинній формі. Скерцо часто виконується як частина сонати. Існує також як самостійний твір ( Шопен «Скерцо»).

Ноктюрт ( від слова «ніч, нічний») пишеться здебільшого в три частинній формі. Перша та тертя частини форми більш спокійні, задушевні; середня частина, як контраст, - більш бурхлива, схвильована, напружена

Танцювальна форма дуже поширена в музиці.

Часто п’єси називаються танцями і мають танцювальний характер.

Непризначені для того, щоб під них танцювали, а є художніми творами ( вальс, мазурка, менцєт, полонез та ін..)

Танець (від нім. Таnz) — вид мистецтва, основним засобом існу|вания художнього образу якого є рух.

Характерними рисами танцю є чіткість метра, типізація ритмічних формул, визначеність каденцій.

Історія танцю числить тисячі літ.

На початковій стадії свого формування і існував в синкретичній формі — як єдність співу, а і звукового супроводу.

В Стародавній Індії танець розумівся як розкриття єства реальності.

В Стародавній Греції танець почитався як засіб облагороджування людини.

В країнах середньовічної Європи і на Русі танець не признавався християнською мораллю, хочя і продовжував своє існування в народі.

Часом розквіту па з'явилася епоха Відродження.

В цей час з'являються

павана пінний, урочистий танець іспанського походження, лат. pavo — павич),

пассакалъя (повільний, урочисто - траурний танець іспанського походження, від раsar - проходить і саlle — вулиця);

чакона (повільний танець величавого характеру);

аллеманда (помірний, плавний танець німецького походження, (від франц. аllemande - букв.німецька),

куранта (придворний швидкий танець італійського походження, від франц.cjurante - бігуча);

жига (швидкий танець кельтського походження, від англ. jig).

В XVII сторіччі з'явилися

ригодон (французький урочистий придворний танець, названий так імовірно від | імені його творця — Ріго);

менует (танець французького походження, від франц.menu pas - маленький шаг);

гавот - спокійний танець французького походження, (від франц. gavotte - танець гавотів, мешканців областей Франції);

Цікавість романтиків до міського колориту визначив у 19 ст. расповсюдження в професійній музиці національних танців.

українські - гопак, козачок, метелиці, аркан;

російські - кадриль, камаринська, бариня;

білоруські - бульба, полька, янка, крижачок;

польські - краков’як, мазурка;

чеські - полька;

іспанські - болеро, хота;

італійська - тарантела;

угорський - чардаш

Танці різних народів вирізняються за характером, який відображає національні особливості.