КВНЗ « Донецький педагогічний коледж»

ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

ДО ТЕМИ

«Камерна вокальна музика. Види камерної вокальної музики»

( спеціальність 5.010102. Початкове навчання)

розглянуто й затверджено на засіданні

ПЦК хорового диригування та

музично - теоретичних дисциплін

Протокол № 1 від 29.08.2009

Голова ПЦК Хвостова О.М.

2009 - 2010 Навч. Рік

Жанр (від фр. genre — «манера, різновид») у мистецтвознавстві — рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей.

У кожній області художньої діяльності жанрова диференціація особлива залежно від специфіки виду мистецтва: такий жанровий ряд, як «побутовий жанр — портрет — пейзаж — натюрморт», властивий живопису і неможливий в музиці, літературі і кіномистецтві; так само «пісня — романс — кантата — ораторія» є ряд специфічно музичних жанрів. Та все ж існують загальні для всіх мистецтв принципи жанрової диференціації, які лише по-своєму відбиваються в кожному виді.

Жанри в історії світової культури

Поняття жанру несе спадкоємність сприйняття: читач, виявляючи в творі ті або інші особливості сюжету, місця дії, поведінки героїв, відносить його до якого-небудь відомого йому жанру, згадуючи прочитане і дізнається в новому знайоме. Проте, крім стійкості і рівності собі категорія жанру має і прямо протилежну особливістю: вона історично рухома, як і вся шкала художніх цінностей. Межі, що відокремлюють літературу від не-літератури, як і межі, що відокремлюють жанр від жанру, мінливі, причому епохи відносної стійкості поетичних систем чергуються з епохами деканонізації і формотворчості.

Будь-який жанр може запозичувати специфічні особливості інших жанрів і істотно міняти свій лад і зовнішність. Ідентифікувати його у такому разі стає вкрай складно: один і той же жанр може по-різному сприйматися в різні епохи, і останнє слово в спорі про його природу належить приймачеві.

Жанри в античну епоху

У історії європейської естетичної думки жанр стає спеціальною темою з самого початку її існування.

Найвідоміші «роздуми про жанр» — це

- «Поетика» Арістотеля, присвячена трагедії,

- «Наука поезії» Горація, присвячена сатирі.

І для Арістотеля, і для Горація жанр був сукупністю художніх норм. Антична художня думка, для якою вищою чеснотою була міра, виробила поняття «доступності для огляду», тобто відповідності читацькому сприйняттю і вимогам смаку. Поет, який добивався «доступності» в своєму творі, добивався тим самим жанрової правильності. Всі античні думки про жанрову норму стосувалися переважно віршованих жанри. Прозаїчні жанри не розглядалися в поетиках, оскільки вважалися «негідними», дуже пов'язаними з буденним і діловим мовленням. Античний роман в стародавній Греції і Стародавньому Римі розглядався як тривіальна література, як «чтиво».

Середньовіччя і Ренесанс

Оновлення жанрової системи в Європі починається в епоху пізнього середньовіччя і Ренесансу в 11-16 ст. Поети-трубадури (11-13 ст.) відновили систему ліричних жанрів ( серенада). Під кінець середньовіччя вперше з'являється поняття «романа». Середньовічний «роман» — твір, написаний на одній з романських мов (а не на латині), в якій відбуваються фантастичні події на екзотичному ландшафті. У 14 ст. італійський поет Данте Алігьері створює Божественну комедію — грандіозний синтез світського жанру епічної поеми і релігійного жанру видіння. У тому ж столітті Франческо Петрарка канонізує жанр сонету («Книга пісень»), а Джованні Боккаччо канонізує жанр новели («Декамерон»).