3.Публічне та приватне право.

Ще з часів Древнього Рима відомий поділ норм права на публіч­не і приватне. За відомою формулою римського юриста Ульпіана, публічне право відноситься до становища держави, приватне — до користі окремих осіб.

Сьогодні правові системи багатьох цивілізованих країн грунту­ються на принципі поділу права на приватне і публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія й їй.). Світова юридична наука визнає роз­поділ права на приватне і публічне певною мірою умовним, але не­обхідним.

Публічне право - це система норм, що регулюють відносини між державними органами та між державою і особою. (конституційне, амін., фін., крим., бюджетне, податкове, адміністративно-процесуальне, кримінально-процесуаьне, міжнародне публічне.)

Приватне право – це система норм, що регулюють відносини між приватними фізичними і юридичними особами. (цив., сім., авторське, житлове, трудове, міжнародне приватне )

Критерії віднесення норм до приватного чи публічного права:

1. інтерес (публічний, державний інтерес — сфера публічного права, приватний — сфера приватного права);

2. предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, що регулюють майнові відносини, публічному — немайно-ві);

3. метод правового регулювання (у публічному праві — метод субординації, у приватному — координації^-);

4. суб'єктний склад (публічне право регулює відносини приват­них осіб з державою чи державними органами, приватне — прива­тних осіб між собою).

Перевага в галузі начал публічного (чи приватного) права не ви­ключає наявності в ній норм приватного (чи публічного) права і

відповідно визначеного сполучення імперативного і диспозитивно­го методів регулювання, що свідчить про відсутність «чистих» га­лузей права.

Наприклад, підприємницьке право — система норм, що регулю­ють майнові (товарно-грошові) і управлінські відносини. Якщо ме­тодом регулювання перших є диспозитивний (орієнтований на рів­ність сторін-підприємців), то других — імперативний (у відносинах підприємців і органів управління він передбачає обов'язкові управ­лінські акти, адресовані підприємцям — у межах компетенції управлінського органу).

Екологічне, аграрне, земельне право в силу специфіки предмета правового регулювання вимагають поєднання декількох методів правового регулювання.

В екологічному праві застосовуються: імперативний (владний) метод, необхідний для забезпечення виконання екологічних розпо­ряджень; диспозитивний метод рівності сторін і вільного волевияв­лення, необхідний для раціонального використання природних ре­сурсів, економічних заходів регулювання навколишнього середо­вища.

Земельне право також поєднує у собі елементи ведучих методів (імперативний) адміністративного і (диспозитивний) цивільного права.

Процесуальним галузям права — цивільному процесуальному праву і кримінальному процесуальному праву — властиві елементи як диспозитивного, так і імперативного методу, при домінуванні одного з них. Зрозуміло, система методів правового регулювання знаходиться в постійному русі, динаміці.