Рентгендіагностика захворювань серця

Основним і загальнодоступним рентгенологічним методом дослідження серця є рентгеноскопія. Серце досліджують у природному стоячому положенні тварини. Ставлять їх правим боком до рентгенівської трубки на відстані не менше 80 см. У великих тварин рентгеноскопію серця проводять при напрузі 60-70 кВ і силі струму 5-10 мА. У дрібних тварин просвічування серця проводять при напрузі 60-75 кВ і силі струму 3-5 мА. Знімки серця у дрібних тварин роблять у їх лежачому боковому положенні з максимальним відведенням грудних кінцівок уперед. Трубку центрують на середину 4-го ребра, відстань до об’єкта має становити 30-50 см, розмір плівки – 24х30 см, напруга – 60-75 кВ, сила струму – 50-80 мА, експозиція – 0,1-0,2 с. Серце на світлому фоні легенів має вигляд густої, інтенсивно однорідної тіні. Від основи серця відходять тіні аорти, легеневої артерії, легеневих вен та каудальної порожнистої вени.

У великих тварин тіньовий силует серця видно не повністю, а лише його основу і верхньопередню ділянку заднього контуру. Рентгеноскопія серця дає уявлення про пульсаторні його скорочення і тонус м’язів. Найсильніше пульсує задній контур серцевої тіні, що відповідає проекції лівого шлуночка серця. За характером пульсації визначають силу скорочення серцевого м’яза, ритмічність і систолічний об’єм крові.

Ультразвукове дослідження серця

Проводять його зліва в ділянці серцевої вирізки легенів. У коней і собак УЗД краще проводити в 4-5 міжребер’ях на 1-3 см вище ліктьового горба. При цьому можна визначити стан перикарда, наявність у серцевій сорочці рідини, роботу двостулкового і півмісяцевих клапанів, а також розмір відповідних отворів. У дрібних тварин досить чітко визначаються межі як із лівого, так і з правого боку.

У великих тварин ділянки серця, які прикриті легенями, не доступні для дослідження, оскільки ультразвук погано проникає через органи, що містять значну кількість газів, тому нині застосовують контрастні речовини. Введенні внутрішньовенно, вони проникають у стінки альвеол і сприяють проходженню ультразвукових променів через легені.

Дослідження порушень ритму серця – аритмій

Пульс у здорових тварин ритмічний, тобто через рівні проміжки часу з’являються однакові за величиною і формою пульсові хвилі. Регулятором серцевого ритму є синусно-передсердний вузол Кіса-Флека (рис. 22).

Рис. 22. Провідна система серця:

1 – передсердя;

2 – шлуночки;

3 – синусно-передсердний вузол (Кіса-Флека);

4 – передсердно-шлуночковий вузол

(Ашофа-Тавари);

5 – пучок Гіса;

6 – ніжки пучка Гіса;

7 – волокна Пуркіньє

Ритмічний пульс є ознакою нормального стану таких влас-тивостей серця, як автоматизм, збудливість, провідність і скоро-тливість. Порушення цих функцій викликає зміни в ритмічний роботі серця – аритмії, тобто зміну частоти, сили і послідовності серцевих циклів та їх окремих елементів.

Залежно від порушення окремих функцій серця, розрізняють такі види аритмій, як аритмії внаслідок порушення функції автоматизму, збудливості та провідності міокарда, скорочення серця (схема 2.).

Схема 2. Класифікація аритмій серця

Порушення функції автоматизму. До аритмій, які виникають при порушенні функції автоматизму, належать синусова тахікардія, синусова брадикардія, респіраторна та нереспіраторна аритмії, блокада синусо-передсердного вузла, атріовентрикулярний та ідіовентрикулярний ритми.

Синусова тахікардія – збільшення максимальної норми часто-ти скорочень серця внаслідок підвищення тонусу симпатичної нервової системи при збудженні тварин, болях, гіпертиреозі, після фізичного навантаження, як компенсаторне явище при анемії, серцево-судинній та легеневій недостатності. На ЕКГ інколи збільшується вольтаж зубців Р, R, T.

Синусова брадикардія –сповільнення частоти скорочень серця від мінімальної норми. Виникає при підвищенні тонусу парасимпатичної нервової системи, що може бути внаслідок гіподинамії, в нічний час, при гіпотиреозі та деяких хворобах печінки.

Респіраторна (дихальна) аритмія – збільшення частоти скорочень серця при вдиху і зменшення їх при видиху (рис. 23).

Рис. 23. Респіраторна (дихальна) аритмія:

1 – сфігмограма;

2 – пневмограма

Реєструється у здорових собак та інших дрібних тварин унаслідок гальмівної дії блукаючого нерва на виробку імпульсів збудження міокарда в синусному вузлі. У ВРХ, коней ця аритмія інколи зустрічається при хворобах легенів (альвеолярна емфізема, плеврит, пневмонія). Дихальна аритмія після фізичного навантаження зникає після фізичного навантаження і введення атропіну.

Нереспіраторна аритмія проявляється різною тривалістю серцевих циклів. На ЕКГ інтервали Р-Р різної величини. Відмічається у здорових овець і є показником підвищення тонусу блукаючого нерва, що спричинює тимчасове порушення функції автоматизму серця.

Блокада синусо-передсердного вузла – характеризується появою пауз з випаданням повних серцевих циклів, відсутністю на ЕКГ зубця Р. Спостерігають у лошат, собак, лисиць і песців, а також при хворобах центральної нервової системи.

Атріовентрикулярний (вузловий) ритм виникає у тих випадках, коли синусовий вузол виключаєься, а функцію водія бере на себе атріовентрикулярний (Ашоффа-Тавара), який розташований у нижній частині правого передсердя. Імпульси у шлуночках поширюються звичайним шляхом, а в передсердя – зворотнім (ретроградно), тому на ЕКГ видно негативний зубець Р. Залежно від місця виникнення імпульсів зубці Р розміщуються перед комплексом QRS (супранодальний ритм), нашаровуються на нього (мезонодальний) або знаходяться після комплексу QRS перед зубцем Т (інфранодальний).

Ідіовентрикулярний ритм або власне шлуночковий, спостерігається коли вимкнені функції і синусного, і атріовентрикулярних вузлів, але найчастіше при повній поперечній блокаді. Унаслідок блокади шлуночки не отримують імпульсу із передсердь, тому генерують свій власний з місцем генерації у пучку Гіса. Від вузлового ритму відрізняється меншою частотою скорочень серця (у людей 30-35 за хв). Зустрічається рідко й виникає при виражених змінах у міокарді.

Порушення функції збудливості. До цієї групи аритмій входять екстрасистолія, проксимальна тахікардія та миготлива аритмія.

Екстрасистолія характеризується появою позачергових (передчасних) скорочень серця або його відділів – екстрасистол.

За етіологією екстрасистоли поділяються на невротичні (при короткочасних функціональних розладах центральної нервової системи), динамічні (при пороках серця у стадії декомпенсації, дилатації серця унаслідок значного підвищення тиску крові у камерах серця і подразнення барорецепторів) та ті, які викликані запальними або дистрофічними процесами у міокарді, особливо при гострому міокардиті. При аускультації серця і на ЕКГ спостерігають позачергове скорочення (збудження) серця або його відділів із наступною компенсаторною паузою (рис. 24).

Рис. 24. Схематичне зображення екстрасистоли: N – нормальні ЕКГ комплекси;

es – екстрасистола; В – компенсаторна пауза після екстрасистоли (В>А)

Екстрасистоли бувають поодинокими або множинними (груповими). Вони можуть виникати через різні проміжки часу або в певному ритмі через однакові інтервали (алоритмія). Появу екстрасистолічного комплексу після кожного нормального називають бігемінією, чергування двох нормальних (синусових) комплексів і одного екстрасистолічного – тригемінією; трьох синусових і екстрасистолічного – квадригемінією і т.д.

Екстрасистоли виникають на фоні нормальних скорочень серця, під впливом позачергових (гетеротропних) імпульсів, що виникають у різних його ділянках, які називаються ектопічними. Залежно від місця виникнення позачергового імпульсу, розрізняють екстрасистоли синусові, передсердні, атріовентрикулярні, шлуночкові.

Шлуночкова екстрасистола реєструється найчастіше. Вона супроводжується передчасним скороченням шлуночків з подальшою довгою компенсаторною паузою. Пульс після паузи меншої хвилі. На ЕКГ відмічають передчасну появу шлуночкового комплексу QRST, його деформацію, відсутність зубця Р, зміну форми, величини і напряму зубця Т по відношенню до зубця R. У молодих тварин вона може бути наслідком функціональних розладів нервової системи, у дорослих – частіше зустрічається при міокардиті, рідше – при дистрофії міокарда та інтоксикаціях і є несприятливою прогностичною ознакою, передвісником шлуночкової пароксизмальної тахікардії або миготіння шлуночків. Особливо небезпечними є групові екстрасистоли та бігемінія.

Пароксизмальна тахікардія раптово починається й також раптово зникає у вигляді нападів (пароксизмів) різкої ритмічної тахікардії (рис. 25). Напади можуть тривати від кількох хвилин до кількох днів, викликаючи венозний застій, задишку, слабкість.

Рис. 25. Сфігмограма при пароксизмальній тахікардії

На ЕКГ розрізнюють передсердну, атріовентрикулярну і шлуночкову пароксизмальну тахікардії. Частота та періодичність скорочень серця неоднакові, пульс сягає 180-200 уд/хв. Шлуночкову форму пароксизмальної тахікардії виявляють при коліках, гастроентериті, перитоніті, кормових отруєннях, сепсисі.

Миготлива (мерехтлива) аритмія –тріпотіння або мерехтіння передсердь – виникає при появі множинних вогнищ збудження у стінках передсердь. Характеризується неповними хаотичними скороченнями передсердь у вигляді тріпотіння (до 400 скорочень за 1 хв) або мерехтіння (понад 400 скорочень за 1 хв). Лише частина імпульсів, які виникають у вогнищах збудження, досягає шлуночків, тому скорочуються вони аритмічно; спостерігають виражений дефіцит пульсу, його нерегулярність і нерівномірність, тахікардію; периферичні венозні застої з помітно вираженим рисунком підшкірних вен. Аускультацією серця виявляють хаотичні серцеві тони „марення серця”. На ЕКГ (рис. 26) помітні виражені порушення ритму шлуночків, а замість зубця Р – дрібні хвилі, частота і характер яких залежать від форми і ступеня тяжкості перебігу аритмії.

Рис. 26. Миготлива аритмія

Миготлива аритмія є наслідком тяжких токсикозів при отруєннях та інфекційних хворобах тварин, вираженої серцево-судинної недостатності, зумовленої міокардитом. Прогноз неблагоприємний.

Порушення функції провідності (блокади серця). Аритмії цього виду зустрічаються при порушенні передачі імпульсу збудження від синусового вузла до кінцевих розгалужень провідної системи. Залежно від місця порушення функції провідності, розрізняють внутрішньопередсердну, атріовентрикулярну, внутрішньо- шлуночкову блокади. Блокада є повною, якщо імпульс не проводиться у якомусь місці провідникової системи серця, і частковою (неповною), коли його проходження лише сповільнюється.

Внутрішньопередсердну блокаду реєструють електрокардіографією за зміною зубця Р (розширення, роздвоєння, деформація). Унаслідок розширення і гіпертрофії передсердь проведення імпульсу від синусового вузла по передсердях сповільнюється. Буває лише частковою.

Атріовентрикулярна (передсердно-шлуночкова) блокада буває частковою і повною. ЇЇ типовою ознакою є періодична поява пауз у серцевій діяльності з випаданням шлуночкового комплексу QRST. Залежно від стадії розвитку парабіозу у міокарді, виникає часткова стійка чи нестійка блокада, яка може перейти в повну атріовентрикулярну блокаду.

Часткова, атріовентрикулярна блокада характеризується сповільненим проходженням імпульсу (перший ступінь) або периферичним непроходженням його (другий ступінь) через атріовентрикулярний вузол і випаданням скорочень шлуночків. Регулятором серцевого ритму залишається синусовий вузол. Якщо аритмія зумовлена структурними змінами пучку Гіса, введення атропіну чи проганяння тварини не знімають її. Якщо ж блокада зумовлена ваготонусом, то після проганяння або введення атропіну вона зникає. Під час пауз на ЕКГ відсутній шлуночковий комплекс QRST за наявності передсердного зубця Р (рис 27).

Рис. 27. Часткова антривентрикулярна блокада на ЕКГ

Повна атріовентрикулярна блокада (третя ступінь) виникає при переродженні пучка Гіса і характеризується повним припиненням передачі збудження від передсердь до шлуночків. Синусовий вузол залишається регулятором ритму лише для передсердь. У шлуночках виникають гетеротопні вогнища збудження нижче місця блокади, і тому вони скорочуються незалежно від передсердь з більш рідким ритмом. На ЕКГ зубців Р в 3-5 разів більше, ніж шлуночкових комплексів QRST (рис. 28).

Рис. 28. Повна атріовентрикулярна блокада на ЕКГ

Порушення функції скорочення серця спричинює аритмію, яка одержала назву пульсової, для неї характерний альтернуючий (переміжний) пульс . Для цих аритмій характерним є чергування великих і малих пульсових хвиль. Такі аритмії є показником часткової асистолії серця, пов’язаної здебільшого з дистрофічними змінами міокарда шлуночків, особливо лівого. Це чисто пульсова аритмія, оскільки її виявляють лише при дослідженні пульсу, графічному його записі. Аускультацією серця і навіть ЕКГ діагностувати альтернуючий пульс практично неможливо. Цю аритмію спостерігають при кардіофіброзі, тяжкій серцевій недостатності (рис. 29).

Рис. 29. Альтернуючий пульс (СГ коня):

1 - схема; 2 – сфігмограма