Графічні методи дослідження серцево-судинної системи

Електрокардіографія. Важливу інформацію про функціональний стан серця та його провідникову систему можна одержати методом електрокардіографії (ЕКГ). Суть методу полягає в графічному запису біострумів, що виникають у серці під час його діяльності.

При роботі серцевого м’яза в ньому виникають так звані струми дії. Збудження поширюється по м’язових волокнах від одного їх кінця до другого у вигляді хвиль. Волокна у стадії збудження стають електропровідними по відношенню до інших частин. Збудження починається від основи серця, де виникає негативний заряд. В цей час ділянка верхівки серця заряджена позитивно. Електричні струми ідуть зверху вниз по повздовжній осі серця і можуть уловлюватися чутливими гальванометрами. Найбільш точну реєстрацію електричних потенціалів серця одержують за допомогою термозапису їх на спеціальній діаграмній стрічці. У практиці ветеринарної медицини використовують електрокардіографи типу ЭКП–4 (М-060), ЭКПСЧТ–4 (М-061), (рис. 17), ЭКПЧ-3, ЭК-873, ЭК 2Т–02, ЭК 6Т–02 та ін.

Рис. 17. Електрокардіограф

ЭКПСЧТ–4 (модель 061)

П ромисловість випускає електрокардіограф ЭКТУ–01, електрокардіометр ЭКМ-ЗЦ-01 (“Цунами-МА”), електрокардіо-скопи ЭКС-2-01 і ЭКСП-03, восьми-канальний осцилограф ОС-8-01. Фірма “Ді-ар-Джі” (США) випускає системи приладів для діагностування хвороб серця за ЕКГ, частоті пульсу і серцевим шумом. Система має записуючий пристрій і екран, запис на якому здійснюється як в динаміці, так і за фазами. Фірма “Сіменс Акцієнтгезельшафт” (Німеччина) виготовляє систему автоматизованого аналізу кардіосигналів. Заслуговує уваги також малогабаритний електрокардіограф ЕСШ-6151 (Японія).

За допомогою електрокардіографії можна виявити всі види, аритмій (окрім p. alternans, при якому ритм серцевих скорочень правильний, але різна величина пульсових хвиль, що йдуть одна за одною); органічні порушення серця (міокардіодистрофія, міокардіодегенерація, міокардіосклероз); порушення внутрішньо-серцевого кровообігу (ішемія, інфаркт міокарда).

Оскільки струм дії, який генерується під час скорочень серця, поширюється по всьому організму, його можна зареєструвати на певних ділянках тіла. Найбільш широко застосовують запропоновані Г.В. Домрачевим і Р.М. Восканяном відведення електричних потенціалів серця від кінцівок (відведенням називають дві точки, між якими реєструється різниця потенціалів). Для цього на попередньо рясно змочені теплим 5%-ним розчином натрію хлориду волосяний покрив і шкіру накладають металеві пластинки електродів на грудні і тазові кінцівки ( у великих тварин у ділянці п’ястка грудних і плесна тазових кінцівок, а у дрібних тварин – в ділянці передпліччя і гомілки). Електроди фіксують еластичними резинками і з’єднують з апаратом кабелем відведень. Техніка запису ЕКГ залежить від типу і моделі електрокардіографа. ЕКГ в основному записують на стоячій тварині.

В клініці звичайно використовують три стандартних класич-них відведення від поверхні тіла: I – від п’ястка лівої і правої грудних кінцівок (уловлюються потенціали збуджень передсердь); II – (основне) - від п’ястка правої грудної і плесни лівої тазової кінцівок (потенціали збудження шлуночків); III - від п’ястка лівої грудної і плесни лівої тазової кінцівок (потенціали збудження лівого шлуночка) (рис. 18).

Д ля зручності в роботі електроди мають кольорову позначку. Так, на праву грудну кінцівку прикладаєть-ся електрод з червоною позначкою, на ліву грудну – з жовтою, на ліву тазову – із зеленою і на праву тазову (заземлення) – з чорною позначкою.

Рис. 18. Накладання електродів при

відведенні біострумів серця

у тварин

Розшифрування ЕКГ починають з читання запису другого (основного) відведен-ня, в той час як перше і третє відведення є допоміжними. Електрокардіограма складається при всіх цих відведеннях з рівної ізопотенціальної лінії і п’яти зубців. Три зубці (Р, R, T) спрямовані угору від ізопотенціальної лінії і називаються позитивними, а два (Q і S) – негативні, тобто спрямовані донизу (рис. 20).

Вивчення ЕКГ проводять за наступними показниками : висота або вольтаж зубців (у мм або в mV); форма і напрям зубців від ізо- потенціальної лінії (позитивні - угору, негативні - униз);подовженність зубців та інтервалів (с); напрям електричної осі серця (лінії, яка з’єднує дві точки в серці з найбільшою різницею потенціалів).

В ЕКГ розрізняють два періоди: систоліч-ний – від початку зубця Р до кінця зубця Т і діастолічний – від кінця зубця Т до початку чергового зубця Р.

Рис. 20. Електрокардіограма здорового

коня в трьох відведеннях

Зубець Р відбиває процеси збудження в передсердях. У нормі праве передсердя збуд-жується і скорочується раніше лівого, тому, позитивна амплітуда правого передсердя дає перевагу над негативною амплітудою лівого, що робить зубець Р позитивним. Зубець Р збільшується при симпатикотонусі, гіпертрофії передсердь, стенозі мітрального отвору. Він може бути зменшеним і розширеним при уповільненні проведення збудження по м’язу передсердь, що спостерігається при розвитку дистрофічних процесів у міокарді (міокардозі, гострому міокардиті). Негативним зубець Р стає при виникненні імпульсу збудження в лівому передсерді або поблизу вузла Ашоффа-Тавара. При фібриляції передсердь він являє собою дрібне множинне коливання.

Інтервал Р – Q відображає час проходження збудження від передсердь до шлуночків. Подовження інтервалу Р – Q виникає при збудженні вагусу і морфологічних змінах провідникової системи (міокардіодистрофії). Зменшення його подовженості спосте-рігається при фізичному навантаженні, зміщенні вихідної точки збудження серця до атріовентрикулярного вузла.

Зубець Q характеризує поширення збудження на м’язи обох шлуночків. Його величина зв’язана зі станом міокарда і напрямом електричної осі серця. Високий зубець R вказує на високий вольтаж серця, тобто добрий функціональний стан міокарда, або симпатикотонію; низький, навпаки, буває при ваготонії або дегенеративно-дистрофічних ураженнях. Тупа верхівка зубця, його розщеплення, роздвоєння свідчать про глибоке ураження кінцевих гілок провідникової системи серця і поєднуються з розширенням всього комплексу QRS.

При гіпертрофії лівого шлуночка зубець R найбільш високий у першому відведенні і низький в третьому при наявності глибокого зубця S. При гіпертрофії правого шлуночка зубець R найвищий у третьому відведенні, а низький у першому, при глибокому зубці S у першому відведенні.

Зубець S в нормі направлений вниз і характеризує максимум збудження обох шлуночків. Його інтерпретація пов’язана з розши-фруванням шлуночкового комплексу QRS. В цілому цей комплекс є показником часу, протягом якого збудження повністю охоплює м’язи шлуночків і відбиває будь-яке ураження провідникової системи шлуночків, змінюючись за формою і тривалістю. Розщеплення, притуплення, розширення комплексу QRS свідчить про дифузне ураження міокарда. Розширення, притуплення зубця S є наслідком дифузних уражень міокарда шлуночків і його провідникової системи.

Інтервал ST у нормі збігається з ізолінією. У цей період настає повна диполяризація волокон міокарда шлуночків, і тому різниця потенціалів не виявляється. Подовження цього інтервалу спостерігають при сповільненому збудженні міокарда шлуночків, скорочення інтервалу – при різкий тахікардії. Зміщення його догори чи униз є наслідком недостатності коронорного кровообігу, а продовженість залежить від частоти скорочень серця.

Зубець Т відповідає фазі відновлення електричного потенціалу (реполяризації) міокарда шлуночків. Реполяризація відбувається плавно, тому зубець Т не є гострим, як Q чи R. Його збільшення виявляють при збудженні тварини, фізичному навантаженні, симпатикотонії, гіпертрофії серця, а зменшення вольтажу, розширення і деформацію – при ваготонії, дистрофічних і дегенеративних змінах в серці (друга стадія міокардиту, міокардоз, міокардіофіброз). При цих захворюваннях зубець Т може бути негативним. Він проявляється найбільш різноманітно, змінюючись в залежності від температурних, токсичних, нервових чинників, спокою і збудження. Більш характерні зміни ЕКГ при аритміях серця.

Комплекс QRST відображає час збудження і відновлення міокарда шлуночків, тобто електричну систолу серця.

Інтервал Т – Р характеризує електричну діастолу серця, тривалість його визначається частотою серцевого ритму.

Інтервал R – R, а також інтервал Р – Р складають повний цикл серцевої діяльності.

Показники ЕКГ здорових тварин подано в таблиці 4.

Таблиця 4. Показники ЕКГ здорових тварин в відведенях

від кінцівок

Вид тварин	Величина зубців, мм
	Q	R	S	T	P
Велика рогата худоба	0,9 (0,6-1,2)	5,9 (4,6-6,8)	0,8 (0,6-1,0)	3,5 (3,1-4,0)	2,1 (1,9-2,3)
Кінь	1,5 (1,1-1,9)	7,1 (3-15)	1,4 (0,5-3,0)	3,4 (1,9-4,9)	2,2 (0,9-3,0)
Свиня	0,8-0,3	0,5-2,2	0,4-0,9	1,0	0,4-0,9
Дрібна рогата худоба	2,2-2,5	2,2-2,5	2,0-2,1	2,5-2,7	1,6-1,7
Собака	1,2-2,4	7,6-10,9	0,7-1,0	-	1,5-2,2
	Тривалість інтервалу, мм
	P-Q	QRS	T	QRST	R-R
Велика рогата худоба	0,21 0,2-0,25	0,06 0,05-1,10	0,1 0,09-0,20	0,4 0,35-0,45	0,9 0,15-0,75
Кінь	- 0,05-0,3	- 0,05-0,08	- 0,05-0,15	- -	- -
Свиня	0,03-0,13	0,01-0,05	-	0,30-0,50	-
Дрібна рогата худоба	0,05-0,15	0,02-0,05	-	0,05-0,30	-
Собака	0,11	0,04-0,05	-	0,20	-

Електрокардіографічний метод – один з ведучих додаткових методів дослідження серця, разом з тим оцінювати його варто лише з урахуванням клінічних даних, оскільки різні патологічні процеси можуть призвести до подібних змін на ЕКГ.

Фонокардіографія – метод реєстрації звукових явищ, що виникають під час роботи серця – тонів і шумів. Дані фонокардіограми доповнюють результати аускультації серця. Графічний запис електрокардіограми (ЕКГ) і фонокардіограми (ФКГ) здійснюють синхронно на фоноелектрокардіографах типу ФЭКП-2. Фонокардіограма здорових тварин складається із коливань, які відображають I і II тони серця, між якими розміщуються інтервали систолічної та діастолічної пауз (рис. 21).

Рис. 21. Фонокардіограма (ФКГ)

та ЕКГ при одночасному

записі:

1– перший тон;

2 – другий тон

Перший тон серця на ФКГ являє собою ряд коливань, виникаючих після зубця Q синхронно записаної ЕКГ. Початкові коливання, відповідні I тону серця, мають низьку амплітуду і відбивають систолу передсердь. Центральна частина коливань I тону утворюється при закритті атріовентрикулярних клапанів і відрізняється високою їх амплітудою коливань, відповідних зубцю S на ЕКГ. Кінцева частина коливань характеризується нижчою амплітудою і відображає звуки, що утворюються при скороченні міокарда шлуночків і вібрації стінок аорти і легеневої артерії.

Другий тон серця на ФКГ – це група звукових коливань, що з’являються при зниженні зубця Т синхронно записаній ЕКГ, і відображає закриття півмісяцевих клапанів аорти та легеневої артерії. У нормі амплітуда коливань II тону нижча амплітуди коливань I тону.

Фонокардіографія дозволяє уточнити і доповнити результати аускультації серця, особливо при аритміях, тахікардії, коли тяжко вирішити, в якій фазі серцевого ритму виникають ті чи інші патологічні або фізіологічні звукові явища – посилення, ослаблення тонів або одного з тонів, їх розщеплення, роздвоєння, шуми тощо. Велике значення ФКГ має при диференціації серцевих вад. За ФКГ визначають час виникнення шуму, фазу його найвищої інтенсивності, тривалість і частотну характеристику, що реєструють на високо- і низькочастотному каналах апарата.