Шуми серця

Екзокардіальні

Ендокардіальні

органічні

перикардіальні

функціональні

плевроперикардіальні

відносної клапанної недостатності

кардіопульмональні

Схема 1. Класифікація шумів серця

що виникають в ділянці серця, але відрізняються від нормальних серцевих тонів. За місцем і природою утворення їх розподіляють на

ендокардіальні (внутрішньосерцеві) і екзокардіальні (позасерцеві) шуми (схема 1).

Ендокардіальні шуми поділяються на органічні і функціональні. До перших належать шуми, що виникають на грунті органічних та патологоанатомічних змін у серці, які охоплюють його клапанний апарат (стулки, сухожильні нитки, папілярні м’язи) і впливають на нормальну величину отворів. До других належать усі шуми, що утворюються без видимих анатомічних (структурних) змін у серці.

Органічні ендокардіальні шуми головним чином спостерігаються за наявності набутих вад клапанів та природжених вад серця. Всі види вад серця зумовлені однаковим механізмом виникнення шумів, зокрема проходження крові через звужений отвір. У цьому разі ввідмічається два види змін у ділянці отворів, які сполучають порожнини серця між собою або з великими судинами: 1) звуження отвору, яке утруднює перехід крові в сусідній відділ – стеноз отвору; 2) нездатність клапанного апарату повністю закрити отвір для запобігання зворотньому відтіканню крові – недостатність клапанів. При стенозі отвору шум виникає під час проходження через нього крові в звичному напрямі, у разі недостатності клапанів – під час зворотньої течії крові крізь ушкоджені та не зовсім закриті клапани (шум регургітації). Хронічні структурні зміни в клапанному апараті отримали загальну назву вади серця. Оскільки в серці є 4 отвори з клапанами, то на місці кожного з них можуть бути або стеноз отвору, або недостатність клапанів. Таким чином, простих вад в серці може бути 8, а їх різних комбінацій 247. Під час аускультації серця за наявності шуму необхідно визначити: 1) відновлення шуму до фаз серцевої діяльності; 2) місце найкращого вислуховування шуму; 3) характер шуму, його силу і тривалість.

За характером розрізняють м’які, грубі, дмухаючі, пиляючі, скребучі, свистячі шуми. За тривалістю спостерігають короткі і довгі шуми. Сила шуму залежить від ступеня звуженя отвору, від швидкості течії через нього. У разі ослаблення серцевого м’яза шуми слабшають, а при наростанні його тонуса (після відповідного лікування), шуми посилюються.

Поява систолічного і діастолічного шумів над одним із клапанів свідчить про його подвійне ураження, тобто про наявність і недостатності клапана, і стенозу отвору. Коли над одним із клапанів вислуховується систолічний шум, а над другим – діастолічний, це вказує на поєднане ураження обох клапанів.

Органічні серцеві шуми звичайно постійні, після прогонки тварини посилюються. Змінюється пульс. Так, при стенозі аортального отвору він повільний і малий, а за недостатності півмісяцевих клапанів аорти – швидкий і великий. При недостатності правого атріовентрикулярного клапану відмічають позитивний венний пульс. При вадах атріовентрикулярних клапанів чи отворів збільшується верхня перкуторна межа серця, а вади півмісяцевих клапанів та їх отворів, обумовлюють збільшення його каудальної межі. Стеноз аорти викликає ціаноз видимих слизових оболонок.

У великої і дрібної рогатої худоби з вад серця частіше виявляють порушення функції клапанів правого серця, у коней – недостатність півмісяцевих клапанів аорти, мітрального клапана і стеноз лівого атріовентрикулярного отвору, у свиней – стеноз і недостатність мітрального клапана, а у собак - недостатність дво- і тристулкового атріовентрикулярних клапанів.

Функціональні (неорганічні) шуми виникають у тварин з неушкодженним клапанним апаратом серця. Розрізняють шуми відносної клапанної недостатності, що утворюються внаслідок міогенної дилятації серця і гіпотонії папілярних м’язів, і анемічні. Функціональні шуми переважно систолічні, непостійні (після фізичного навантаження, з посиленням серцевої діяльності і покращенням загального стану, після введення серцевих глікозидів можуть зникати і знову з’являтися незалежно від фази дихання), короткі (рідко займають всю систолу), майже завжди мають дмухаючий характер, м’який тембр, вислуховуються на обмеженій ділянці, не супроводжуються “котячим муркотінням” та іншими ознаками ураження клапанів.

Систолічні функціональні шуми виникають при відносній недостатності правого або лівого атріовентрикулярних клапанів у зв’язку з тоногенною дилятацією правого або лівого шлуночків серця і розширенням відповідних атріовентрикулярних отворів; при гіпертензії папілярних м’язів, коли стулки атріовентрикулярних клапанів не замикають повністю отвори; при гіпотензії папілярних м’язів, що приводять до утворення вузької щілини між стулками. При анеміях різного походження, які характеризуються значним збільшенням швидкості течії крові внаслідок компесаторного посилення роботи серця, шуми вислуховуються в пункті найкращої чутливості клапанів легеневої артерії, оскільки тут швидкість течії крові більша, ніж в початковому відділі аорти.

Діастолічні функціональні шуми виникають при відносній недостатності клапанів аорти і легеневої артерії внаслідок зниження тонусу та розширення аортального кільця і легеневої артерії; при спазмі лівого чи правого атріовентрикулярних м’язово-фіброзних кілець.

Екзокардіальні шуми включають перикардіальні, плевроперикардіальні та кардіопульмональні.

Перикардіальні шуми утворюються в осерді, співпадають з серцевими фазами і можуть нагадувати шуми тертя або хлюпання. Шум тертя перикарда виникає під час розвитку запальних процесів, внаслідок яких листки перикада стають шорсткими, нерівними, що зумовлює відкладання на них фібрину. Він вислуховується в обох фазах серцевої діяльності і нагадує шелест паперу, хруст снігу під ногами, потріскування, дряпання, скреготіння і є основним симптомом фібринозного перикардиту.Шуми хлюпання зумовлені накопиченням рідкого ексудату і газів, що характерно для ексудативного перикардиту, особливо травматичного у великої рогатої худоби. Вони не збігаються з фазами серцевої діяльності, не мають пунктів найкращого вислуховування, проте більш чітко їх чути під час систоли. Перикардіальні шуми слід відрізняти від плевроперикардіальних, які виникають при нашаруванні фібрину на вісцеральному і парієтальному листках плеври в ділянці серця. Вони краще прослуховуються під час вдиху, при апное зникають, після нього посилюються. Плевральні шуми хлюпання на відміну від перикардіальних, краще вислуховуються не в ділянці серця, а по горизонтальній лінії притуплення грудної клітки, тобто по верхній межі ексудату в плевральній порожнині.

Кардіопульмональні шуми мають дуючий характер, вислуховуються на фазі вдиху, яка співпадає з систолою серця. При апное шум зникає, а після нього посилюється. Ці шуми виникають при збільшенні об’єму серця (гіпертрофія та розширення серця) і сили його скорочень. Під час систоли серце зменшується в об’ємі і утворюється розріджений простір в ділянках легень, розміщений біля серця. В ці ділянки з силою поступає повітря, створюючи кардіопульмональні шуми.