Дослідження серцево-судинної системи

Хвороби серцево-судинної системи набули широкого розповсюдження, проте вважаючи на величезну компенсаторну здатність серця далеко не всі вони проявляються характерними симптомами і не завжди діагностуються. Статистика показує, що порушення функції серцево-судинної системи можуть викликати хвороби перикарда, міокарда, ендокарда, кровоносних судин та їх різних поєднань, знижують продуктивність тварин, затримують ріст і розвиток молодняку, нерідко закінчуються летально.

Дослідження серцево-судинної системи проводять за наступним планом:

1. Анамнез серцево-судинної системи.

2. Дослідження ділянки серця.

3. Дослідження серцевого поштовху.

4. Перкусія ділянки серця.

5. Аускультація серця.

6. Електрокардіографія, фонокардіографія.

7. Дослідження кровоносних судин.

8. Аритмії серця.

9. функціональна діагностика стану серцево-судинної системи.

При дослідженні застосовують основні і спеціальні методи дослідження.

О с н о в н і:

Розпитування і опитування – для збирання анамнестичних даних з серцево-судинної системи.

Огляд і спостереження – для дослідження ділянки серця, серцевого поштовху, периферичних кровоносних судин.

Пальпація – для дослідження ділянки серця, серцевого поштовху, периферичних кровоносних судин.

Перкусія – для дослідження ділянки серця, перкуторних меж серця.

Аускультація – для дослідження тонів, шумів серця, периферичних кровоносних судин.

С п е ц і а л ь н і:

Електрокардіографія - графічний запис біострумів серця.

Фонокардіографія - графічний запис звукових явищ, що виникають у серці.

Сфігмографія – графічний запис артеріального пульсу.

Сфігмотонометрія – вимірювання артеріального кров’яного тиску.

Флебографія - графічний запис венного пульсу.

Флеботонометрія – вимірювання венозного кров’яного тиску.

Рентгенографія, рентгеноскопія.

Ультразвукове дослідження серця.

Дослідження аритмій серця.

Функціональні дослідження серцево-судинної системи.

Великих тварин досліджують в стоячому положенні спочатку з лівого, а потім з правого боку грудної клітки. Відповідну грудну кінцівку максимально відводять вперед або згинають в карпальному суглобі. Дрібних тварин і птицю досліджують на столі. Собак краще в сидячому положенні.

Анамнез з серцево-судинної системи.

Приступаючи до дослідження серцево-судинної системи, важливо визначити які порушення загального стану і поведінки відмічали у тварини. Швидка втомлюваність, задишка, синюшність слизових оболонок, набряки, загальне потіння, підвищена чутливість в ділянці серця, часте переступання кінцівками, обережні рухи, раптові падіння, вставання корови „по-кінськи”, характер експлуатації, зниження продуктивності, втрата працездатності та інші відхилення свідчать про необхідність більш уважного і всебічного дослідження системи кровообігу.

Дослідження ділянки серця.

Серцева ділянка – це ділянка тіла тварини на 2-3 пальці ширша за межі серця. Дослідження ділянки серця проводять методами огляду, пальпації, перкусії та аускультації за такими чинниками:

1. Положення грудних кінцівок – може бути природним і вимушеним (широко розставлені грудні кінцівки, відведені назовні ліктьові суглоби). Відмічається при перикардитах, міокардитах.

2. Стан м’язів анконеусів (триголовий м’яз плеча, ліктьовий м’яз, напружувач фасції передпліччя) досліджується за наявності фібрилярних скорочень м’язів та їх тонусу. У здорових тварин фібрилярні скороченння м’язів відсутні, тонус м’язів помірний. Відмічається при перикардитах, ендокардитах. Може бути підвищення (гіпертонія) або зниження (гіпотонія) тонусу м’язів.

3. Фізичний стан серцевої ділянки визначається дослідженням волосяного покриву шкіри, підшкірної клітковини, міжреберених м’язів, глибоких тканин.

4. Наявність відчутних шумів (тремтіння грудної клітки) відмічається вібрацією клапанів при ендокардиті (мітральний стеноз, стеноз устя аорти), а також внаслідок тертя при перикардиті і плевриті. Тремтіння при перикардиті співпадає з роботою серця, при плевриті – з дихальними рухами.