1.6. Дослідження шлунка

Захворювання шлунка спричинюють як структурні, так і функціональні зміни. Функціональні розлади часто виникають в інших органах: легенях, печінці, нирках, нервовій та ендокринній системах.

Найбільш поширеним захворюванням шлунка є гастрит. Він характеризується запаленням слизової оболонки та інших тканин, порушенням функцій (секреторної, моторної, екскреторної тощо). Найчастіше хворіють коні, свині, собаки.

Окрім гастриту у коней часто відмічають гостре розширення шлунка, або пілороспазм – переповнення шлунка кормом чи газами внаслідок спазму пілоруса.

У свиней, кролів розширення шлунка буває в разі поїдання кормів, що спричинюють бродіння та піноутворення (корми, багаті на білок – вика, люцерна; зелений корм, зігрітий в купах, трава конюшини, подрібнене зерно).

Виразкова хвороба шлунка реєструється у тварин усіх видів, частіше у свиней (після раннього відлучення, але частіше – на відгодівлі).

Дослідження шлунка коня проводити важко внаслідок особливостей його анатомічного положення. Шлунок у коня розміщений у передньому відділі черевної порожнини в лівому підребер’ї і лише пілорична частина його заходить у праве підребер’я. Основна частина шлунка лежить дорсально на ободовій кишці. Сліпий мішок підходить до лівої ніжки діафрагми на рівні 14–15-го ребра. У зв’язку з таким розміщенням діагностика хвороб шлунка звичайно базується на даних анамнезу, клінічних ознак, зовнішнього загального огляду, ректального дослідження, зондування, дослідження його вмісту та інших додаткових методів.

Можна визначити ряд симптомів, які виникають у разі функціональних розладів шлунка, гострого і хронічного гастриту, виразковій хворобі шлунка: зменшення і втрата апетиту, позіхання, вивертання верхньої губи, сонливість, сірий наліт на язиці, неприємний запах з рота, набрякання слизової оболонки твердого піднебіння, її жовтяничність, ознаки занепокоєння, після годівлі тварина оглядається на черево. За гострого розширення шлунка виражене різке занепокоєння, вимушені пози, задишка, підвищене потіння, відрижка, інколи навіть блювання, незначне випинання 14–17-го лівих міжреберних проміжків по лінії маклака.

Ректальним дослідженням у невеликих коней можна прощупати задню стінку шлунка у вигляді еластичного напівкруглої форми тіла, яке переміщується синхронно з дихальними рухами.

Пальпацією виявляють підвищену чутливість зон відображеного болю (зони Захар’їна, Геда, Роже). За гострого розширення шлунка чутлива точка розміщена на задньому схилі холки (вісцеро-сенсорний рефлекс).

Перкусію шлунка проводять сильними ударами (за Мишкіним) між задньою межею легень і переднім краєм селезінки в ділянці 13–17-го міжреберій зліва (по лінії маклака). За наявності в шлунку невеликої кількості газів чути притуплено-тимпанічний звук; у разі накопичення газів і повітря (при аерофагії) звук стає голосним, тимпанічним; переповнення кормом чи рідиною – тупим.

Аускультацію шлунка у коней не застосовують з-за особливостей його розміщення в черевній порожнині.

Зондування шлунка у коней з отриманням і аналізом його вмісту є найбільш надійним і ефективним методом діагностування багатьох хвороб шлунка. Одержані при цьому дані часто є вирішальними для встановлення діагнозу, визначення перебігу та прогнозу хвороби й призначення науково обгрунтованого лікування тварин. Зондування шлунка застосовують також для видалення газів і кормових мас, введення всередину лікарських і поживних речовин, гастрографії, гастротонометрії та інших досліджень.

Дослідження шлунка у свиней. У свиней шлунок лежить упоперек переднього відділу черевної порожнини, більше зміщений у ліве підребер’я, лише пілорична частина заходить у праве підребер’я.

Досліджують шлунок у поросят і підсвинків зовнішнім оглядом, пальпацією і зондуванням.

Зовнішнім оглядом визначають форму і об’єм черева, розширення шлунка збільшує об’єм ділянки лівого підребер’я. Пальпацією позаду реберних дуг вдається визначити ступінь наповнення шлунка та больову реакцію. У дорослих тварин застосування загальних методів дослідження шлунка практично неможливе внаслідок товстого шару жиру в підшкірній клітковині та сильного занепокоєння.

Під час перкусії шлунка у здорових свиней вислуховують тимпанічний звук в ділянці 12–13-го ребер зліва; у разі розширення шлунка звук стає або тупим (надлишок кормових мас), або голосним, тимпанічним (розширення його газами). Аускультація шлунка у свиней малорезультативна, однак посилення чи ослаблення моторної функції шлунка викликає відповідно посилення чи ослаблення шумів.

Для дослідження шлунка застосовують зондування та дослідження шлункового вмісту. З метою одержання шлункового вмісту у свиней використовують медичні зонди або звичайну гумову трубку відповідної довжини, діаметра отвору й товщини стінки. Великих свиней зондують після фіксації у правому боковому положенні або стоячи, поросят і підсвинків – на фіксаційному дерев’яному столі. Зонд вводять через ротову порожнину за допомогою дерев’яного зівника з круглим отвором посередині. Зонд проштовхують у глотку, а потім у стравохід і шлунок. При цьому необхідно пам’ятати, що у свиней є глоткова заглибина, куди може потрапити кінець зонда, викликавши у тварин занепокоєння. Тому в разі потрапляння зонда в глоткову заглибину його слід підтягнути назад і синхронно з актом ковтання повторити введення. Дорослим свиням твердий зонд слід вводити з гнучким напрямним пристроєм (В.Ю. Чумаченко), який дає змогу обминути глоткову заглибину. Шлунковий вміст беруть через зонд шприцом об’ємом 100–200 мл або спеціальним вакуумним апаратом.

Дослідження шлунка у собак проводять методами огляду, пальпації, перкусії, аускультації, зондування, гастроскопії, ультразвукового та рентгенологічного дослідження.

Оглядом визначають зміну конфігурації і об’єм черева, а також наявність симптомів, характерних для захворювання шлунка. Глибоку пальпацію проводять позаду реберних дуг пальцями рук, поступово натискуючи ними з обох сторін в напрямку всередину і вперед. При цьому визначають розміщення шлунка, ступінь його наповнення, больову реакцію, наявність сторонніх предметів і пухлин. Слабо наповнений шлунок доходить до черевних стінок біля 12-го ребра, сильно наповнений – виступає із-за лівої реберної дуги і лежить на нижній стінці черевної порожнини зліва, розміщуючись до лінії пупка. Для виявлення шумів плеску при черевній водянці застосовують поштовхову пальпацію. Перкусія ділянки шлунка дає тимпанічний звук, якщо скупчені в ньому гази і тупий – він переповнений кормовими масами. Ефективними методами є зондування, гастроскопія, ультразвукове і рентгенологічне дослідження, які дозволяють діагностувати рак, виразку, сторонні тіла.

Рентгенодіагностика захворювань шлунка дозволяє одержати найбільш об’єктивні дані, необхідні для своєчасного встановлення правильного діагнозу, точної локалізації патоло-гічних змін і характеру порушення функції шлунка. Під час рентгенологічного дослідження можна простежити за перистальти-кою шлунка. За наявності запалення або пухлини шлунка вона відсутня. Гострі гастрити рентгенологічно не виявляють. Про гіпертрофічний гастрит свідчать широкі деформовані складки, по нижньому контуру тіні шлунка помітна різко виражена нерівність; у разі атрофічного гастриту зникає складчастість слизової оболонки шлунка. Слизовий гастрит характеризується накопи-ченням значної кількості слизу в нижній ділянці шлунка.

Особливого значення рентгенологічному дослідженню надається

Рис. 29. Виразка шлунка у собаки:

а – симптом «ніші»; б – симп-

том «пісочного годинника»

для діагностики таких захворювань шлунка, як виразкова хвороба і рак. Рентгенологічно можна визначити наявність виразки, яка найчастіше локалізується в шлунку і дванадцятипалій кишці. За наявності виразки шлунка основною рентгенологічною ознакою є «ніша» (рис. 29, а), під якою розуміють патологічне випинання ура-

Рис. 30. Рак шлунка у собаки.

Дефект наповнення

ж еної ділянки контуру шлунка. Ознакою виразки шлунка може бути «пісочний годинник» (місцевий спазм м’язів, який проявляється утворенням глибокої перетяжки, що немов би ділить шлунок на дві частини). Здебільшого виразка знахо-диться в місці перетяжки (рис. 29, б).

Рентгенологічна діагностика є про-

відним методом виявлення раку

шлунка, який найчастіше зустрічається у собак. Основною рентгенологічною ознакою злоякісної пухлини шлунка є дефект наповнення (рис. 30). Оскільки пухлина, виступаючи в просвіт шлунка, витісняє контрастну масу, то дефект наповнення має нерівні, неправильні контури, що пояснюється горбистістю і нерівністю ракової пухлини.

Гастроскопія дає змогу прижиттєво визначити морфологічні зміни слизової оболонки шлунка (колір, розміри й напрямок складок, їх щільність, набряк, наявність крововиливів, ерозій, виразок і пухлин), які є основними ознаками для діагностики його патології.

Гастроскопію у свиней проводять медичними фіброгастро-скопами різних конструкцій. Свиней фіксують у лежачому положенні на лівому боці. За можливості проводять промедикацію аміназином та наркоз шляхом внутрішньовенного введення хлоралгідрату в орбітальний синус.

У здорових свиней слизова оболонка блідо-рожевого або рожевого кольору, гладенька, блискуча, зібрана в дрібні складки різної форми та напрямку.

У поросят з гострим перебігом катарального гастриту слизова оболонка гіперемійована, набрякла, вкрита товстим шаром липкого прозорого слизу. Складки збільшені й щільно прилягають одна до одної, утворюючи смужки темно-червоного кольору. За хронічного катарального гастриту слизова оболонка шлунка нерівномірно вкрита слизом сірого кольору. У разі гіпертрофічного гастриту слизова оболонка червоного або бордового кольору, без блиску, складки потовщені, введення повітря у шлунок їх майже не розгладжує, між ними знаходиться слиз. Колір слизової оболонки за наявності крововиливів нерівномірний. Атрофічний гастрит змінює рельєф і колір слизової оболонки, характеризується наявністю ерозій та виразок.

Дослідження шлункового вмісту необхідне для диференціації первинного і вторинного гострого розширення шлунка в коней. За первинного гострого розширення вміст має кислий запах, слабо чи інтенсивно забарвлений у червоний або сіро-білий колір. За відстоювання утворюється три шари: нижній (50–70 % за об’ємом) – великозернистий, середній (1–2 %) – із зерен крохмалю та верхній – рідина молочно-білого кольору. Вміст кислої реакції (60–100 од. титру), жовчні пігменти відсутні, густина в межах від 1,011 до 1,018 (може доходити до 1,028).

Вміст шлунка за вторинного гострого розширення – без осаду, гнильного запаху, жовтуватого або червоно-бурого кольору, містить жовчні пігменти, загальна кислотність його значно менша, ніж за первинного.

Для діагностики функціональних розладів шлунка та гастриту існує метод дослідження шлункового вмісту, одержаного після застосування пробного подразника. Шлунковий вміст одержують натще після 12–16–20-годинної голодної дієти, потім – після подразника.

Як пробний подразник використовують: 500 г вівсяного борошна на 3 л води; 500 г подрібненого вівса з 2,5 л води; 5%-вий розчин етанолу – 1 л. Підсвинкам дають 50 г хліба і 400 мл води, собакам – 100 мл 5%-вого етанолу.

Існує одноразовий і фракційний метод одержання шлункового вмісту. За одноразового методу досліджують одну порцію вмісту, отриману через 20–25 хв після дачі спиртового пробного подразника. За фракційного методу першу порцію шлункового вмісту одержують через 45 хв після дачі пробного подразника, а наступні 5 порцій – через кожні 20 хв. Усі сім проб піддають фізико-хімічному дослідженню (колір, запах, консистенція, кількість, кислотність, перетравна здатність). Першу порцію, одержану натще, досліджують ще й мікроскопічно. Колір шлункового вмісту залежить від пробного подразника і домішки жовчі, що надходить до шлунка із дванадцятипалої кишки. Запах вмісту від слабкокислого до різкокислого. Гнильні процеси уповільнюють запах сірководню, гнійно-геморагічні запалення – навіть трупний. Консистенція вмісту залежить від залишків пробного подразника, а в разі захворювань шлунка – від наявності слизу, гною, крові та інших домішок.

Кислотність проби натще у здорових коней коливається у межах: вільна HCl – 0–6; загальна – 4–9, зв’язана – 2–8 титрованих одиниць. Через 85 хв після пробного подразника ці показники збільшуються і становлять: загальна кислотність – 13–20; вільна – 5–9; зв’язана – 5–12 титрованих одиниць. Через 145 хв усі показники кислотності знижуються до вихідних.

Порушення секреторної функції шлунка (за Клейнбоком) може бути чотирьох типів: гіперацидний, астенічний, інертний і субацидний. За гіперацидного типу загальна кислотність натще становить 25–45 од., а через 80 хв після застосування подразника вона підвищується до 70–90 од. і утримується на цьому рівні 2–2,5 год, не повертаючись до вихідного рівня. За астенічного типу секреції загальна кислотність натще 20–40 од., через 45 хв після дачі пробного сніданку вона досягає 70–80 од. у коней і 80–100 од. у собак, а в подальші 30 хв швидко знижується. Інертний і субацидний типи секреції характеризуються різким зменшенню загальної кислотності, відсутністю вільної соляної кислоти і слабкою реакцією на пробний подразник.

Мікроскопія осаду шлункового вмісту, одержаного натще, у здорових коней в полі зору мікроскопа свідчить про поодинокі лейкоцити і епітеліальні клітини. У разі гастриту виявляють слиз, збільшення кількості лейкоцитів і епітеліальних клітин (більше 5 у полі зору). За відсутності в шлунку вільної соляної кислоти у вмісті зустрічаються мікроби, частки корму, крохмальні зерна.

Дослідження шлункового соку дозволяє тривалий час стежити за секрецією, одержувати чистий секрет шлункових залоз, визначати динаміку секреції у часі, установити регургітацію в шлунок дуоденального вмісту, а також наявність слизу та лейкоцитів, за якими можна судити про наявність гастриту.

Кількість і склад шлункового соку залежать від попередньої годівлі. Рівень секреторно-ферментативної функції шлунка у разі пасовищного утримання, годівлі концентратами вище, ніж за сіно-вівсяного раціону, перебігає зі збільшенням об’єму секреції і підвищенням кислотності, активності ферментів.

Методика одержання шлункового соку ґрунтується на постійній секреції залоз за відсутності в шлунку корму. Дослідження шлункового соку включає фізичні, хімічні та мікроскопічні методи.

Фізичне дослідження спрямоване на вивчення об’єму шлункової секреції, колір, запах, консистенцію, відносної густини соку та осаду. У здорових коней за першу годину спостереження виділяється 1–2 л шлункового соку, за другу – 1,5–2,5 л.

Шлунковий сік здорових коней, свиней і собак – безбарвна або злегка опалесцентна рідина водянистої консистенції, дещо кислуватого запаху. Величина рН шлункового соку в коней – 1,3–1,7; свиней – 1,1–2,0; собак – 0,8–1,2, а шлункового вмісту відповідно – 1,9–4,0; 1.8–4,5; 1,7–3,5. За гастриту, особливо виразкового, шлунковий сік може бути червонуватим або коричневим, запах від гнійно-геморагічного запалення – трупний.

Хімічне дослідження шлункового соку включає визначення загальної кислотності, кількості вільної та зв’язаної соляної кислоти. Для визначення кількості кислот застосовують метод титрування з 0,1N розчином натрію гідроокису. За кількістю основи, яка необхідна для нейтралізації кислот шлункового вмісту, визначають їхній титр.

Порушення секреторної функції шлунка може характери-зуватися підвищенням секреції (гіперсекреції) і зниженням її (гіпосекреції), підвищенням кислотності (гіперацидитас), знижен-ням її кислотності (гіпоацидитас), відсутністю у секреті вільної соляної кислоти (анацидитас).

Гострий гастрит в одних випадках перебігає з підвищеною кислотністю, в інших – з пониженою або повною відсутністю вільної HCl. За атрофічного гастриту зменшується секреція соку, у ньому відсутні вільна соляна кислота та ферменти (ахілія).

Окрім соляної кислоти, шлунковий сік досліджують на наявність молочної, оцтової і масляної кислот та жовчі. Органічні кислоти виявляють у хронічних гастритів зі секреторною недостатністю (гіпохлоргідрія, ахлоргідрія), оскільки під впливом мікроорганізмів у шлунку розвивається бродіння кормів. Молочна кислота є типовим індикатором раку шлунка. Жовчні пігменти потрапляють у шлунок із дванадцятипалої кишки внаслідок антиперистальтики і порушення тонусу пілоричного сфінктера.

Мікроскопією досліджують осад шлункового соку, взятого натще, після його центрифугування або відстоювання. У здорових тварин в осаді знаходять поодинокі лейкоцити (2–5 у полі зору мікроскопа), епітеліальні клітини та невелику кількість слизу. Кількість лейкоцитів визначають у камері зі сіткою Горяєва. У лейкоцитарний меланжер до мітки 0,5 набирають осад, а до мітки 11 – 1%-вий розчин натрію хлориду. У здорових коней в 1 мкл шлункового соку налічують від 50 до 250 лейкоцитів, у собак – 30–180, свиней – 110–400. За гострого гастриту кількість лейкоцитів більше, ніж у здорових тварин, в 10–15 разів, що вказує на запалення слизової оболонки шлунка. В осаді знаходять також еритроцити.