1.5. Дослідження передшлунків і сичуга жуйних

У жуйних шлунок складається з чотирьох відділів: передшлунків – рубця, сітки та книжки і власне шлунка – сичуга. За незадовільних умов годівлі та утримання тварин, під впливом патологічних процесів інших органів і систем, можливе порушення рубцевого травлення, а також функцій інших відділів.

Стан всіх відділів багатокамерного шлунка жуйних досліджу-ють послідовно, з використанням загальних, спеціальних і додаткових методів.

Д ослідження рубця. У жуйних тварин рубець (rumen) займає майже всю ліву половину черевної порожнини (рис. 18). Його стан визначають оглядом, пальпацією, перкусією, аускультацією, а за

Рис. 18. Положення внутрішніх органів

корови (вигляд зліва):

1 – стравохід; 2 – трахея; 3 – легені; 4 – кон- тур купола діафрагми; 5 – селезінка; 6 – ру- бець; 7 – сечовий міхур; 8 – ріг матки;

9 – пряма кишка; 10 – піхва; 11 – тонкий кишечник; 12 – сітка; 13 – серце

необхідності застосовують румінографію, проводять лабораторне дослідження вмісту рубця та ін.

Оглядом визначають об’єм і форму черева, стан голодних ямок, звертаючи увагу на рухи черевної стінки, обумовлені скороченнями рубця.

У нормі до годівлі обидві половини черева приблизно однакові за об’ємом. Після годівлі ліва половина дещо збільшена і голодна ямка виповнена. Уважно спостерігаючи за лівою голодною ямкою, можна помітити періодичні хвилеподібні випинання черевної стінки, викликані скороченнями рубця.

У тварин, які тривалий час недоїдають, особливо після тривалого голодування, ліва голодна ямка сильно западає, а все черево підтягнуте. За гострої тимпанії рубця і переповнення його кормовими масами черево набуває округлої форми, відмічається різке випинання лівої голодної ямки, яке може досягти лінії маклака і навіть лінії спини (рис.16).

За допомогою пальпації рубця визначають напруження стінок, часто-ту скорочення рубця, силу й ритм скорочень, ступінь наповнення рубця, характер та консистенцію його вмісту, чутливість (рис.19). Для цього засто-совують зовнішню глибоку поштовхо-

Рис.19. Пальпація рубця

ву (балотуючу) пальпацію. Пальпува-

ти починають у ділянці лівої голодної

ямки і поступово переходять на інші ділянки лівої частини черева; надавлюють кистю або кулаком правої руки, ліву руку в цей час розташовують у ділянці останніх пар ребер тварини. Після приймання твариною корму і в процесі його травлення дорсальна ділянка рубця заповнюється газами, голодна ямка вирівнюється, стінки черева і рубця стають еластичними. Сильним поштовхом відчуваємо шар газів і тістоподібний вміст рубця.

У здорових тварин рубець неболючий, помірно наповнений, консистенція вмісту тістоподібна. У здорової великої рогатої худоби частота скорочень рубця становить 3–5 протягом 2 хв, або 8–12 за 5 хв, в овець – 3–6 і у кіз 2–4 скорочення за 2 хв. Силу скорочень рубця визначають за висотою випинання лівої голодної ямки. Різні патологічні процеси викликають помітні зміни скороченні рубця. За гіпотонії вони слабкі, в’ялі, рідкі, а у разі атонії скорочення рубця стають настільки слабкими, в’ялими й короткими, що їх майже не вдається виявити. Різко посилені і часті (6 разів і більше за 2 хв) скорочення спостерігають в початковій стадії гострої тимпанії, за отруєнь (чемериця і т. ін.).

Перкусію рубця проводять інструментальним методом в ділянці лівої голодної ямки, перкутуючи зверху вниз. У здорових тварин визначають тимпанічний звук з різними відтінками залежно від кількості газів над вмістом рубця. Здуття рубця газами характеризуються посиленням тимпанічного звуку з металевим відтінком, а переповнення рубця кормовими масами звук притупляє або робить тупим.

Аускультацію рубця здійснюють безпосередньо вухом (рис. 20),

Рис. 20. Аускультація

рубця

с тетоскопом чи фонендоскопом. У здорових тварин вислуховують своєрідні, періодично виникаючі, поступово зростаючі, тріскучі звуки. Найбільшої інтенсивності вони досягають за максимального скорочення стінок рубця і співпадають з періодом найвищого випинання голодної ямки, а потім послаблюються. У проміжках між ско-

роченнями рубця прослуховуються пооди-

нокі звуки. Найголосніший звук вислу-слуховують після приймання корму. Якщо скорочення рубця різко посилюються, то шуми стають більш голосними і тривалими (на початку гострої тимпанії рубця, отруєння чемерицею та ін.). Послаблення веде до затихання шумів або вони зовсім зникають (атонія).

Румінографія – графічний запис скорочень рубця, що дозволяє більш точно і об’єктивно дослідити його моторну функцію. З цією метою використовують румінограф З.С. Горяїнової, обладнаний записуючим пристроєм (рис. 21). Для цього фіксатори прилада

Рис. 21. Румінограф

З.С.Горяїнової

р озсовують і накладають на лівий маклак і останнє ребро. Металевий диск зі стержнем прикладають до лівої голодної ямки і притискують пружиною зі зусиллям 1,5 кг. За такого кріплення приладу коливальні рухи дорсальної стінки рубця пере-даються на самопис який викреслює

криву на стрічці барабана у вигляді

зубців. На одержаній румінограмі ви-

значають: скорочення рубця за 5 хв;

А

їх силу – за висотою зубців у мілімет-

рах, яка у здорових корів становить

16–26 мм; загальну тривалість скоро-

Б

чень, враховуючи, що 1 мм на румі-

Рис. 22. Румінограма у здорової

корови (А); при атонії (Б)

Б

нограмі відповідає 3 с, кількість ак-

тивної діяльності рубця, виражену у

відсотках до загального часу запи-

сування (у здорових корів – 30–38 %); ритмічність скорочень – за рівномірністю проміжків між верши-нами зубців і рівномірністю хвиль скорочень за висотою.

Більш низькі показники частоти, висоти і тривалості скорочень рубця спостерігають у стійловий період, більш високі – у пасовищний. Гіпотонія й атонія рубця частоту скорочень і висоту зубців різко зменшують, іноді зубці майже не виражені. При травматичного ретикулоперитоніту на румінограмі виявляють чергування нормальних і послаблених хвиль скорочень рубця, подовжені паузи спокою рубця (до 1,5–2,5 хв), частота скорочень і активна моторика рубця знижені (рис. 22).

Дослідження вмісту рубця дозволяє одержати об’єктивну інформацію про біохімічні процеси в передшлунках жуйних. Для лабораторних досліджень 100 мл вмісту рубця беруть за допомогою зонда через 2–3 год після годівлі (у тварин з втратою апетиту в будь-які терміни). Вміст рубця досліджують макроскопічно, а також його фізичні, хімічні властивості.

У здорових тварин вміст рубця світло- або темно-зеленого кольору в пасовищний період; бурого, буро-зеленого – в стійловий; молочного із сірим відтінком – після згодовування зернових кормів, коричневого – після поїдання сіна.

Запах вмісту рубця – кислуватий, при ацидозі та хронічному румініті – кислий, алкалозі – аміачний, гнильний. Консистенція напіврідка, кашкоподібна; при румініті – водяниста, алкалозі – водяниста з піною.

Якщо збалансована годівля, величина рН вмісту рубця у здорових корів коливається у межах 6,8–7,2, у високопродуктивних корів – 6,3–7,0. Значні відхилення реакції вмісту рубця в бік ацидозу чи алкалозу викликають зміни в кількісному та видовому складі мікрофлори рубця і відповідно летких жирних кислот (ЛЖК).

Концентрація ЛЖК у рубці великої рогатої худоби за повноцінного раціону становить 80–150 ммоль/л, в овець – 50–150 ммоль/л. Збільшується кількість ЛЖК, якщо годують багатими на легкоферментовані вуглеводи кормами, зменшується – за гіпотонії передшлунків, зміщенні сичуга та ін. Оптимальне співвідношення між окремими кислотами має бути таким: оцтової кислоти – 65 %, пропіонової – 20, масляної – 15 %. Зміна раціону і деякі хвороби, що супроводжуються дистонією рубця, змінюють співвідношення між окремими кислотами.

Важливу роль у процесах травлення в рубці жуйних тварин відіграють інфузорії. У корів за повноцінного раціону кількість інфузорій коливається від 500 тис. до 1,2 млн/мл вмісту рубця. За ацидозу або алкалозу, гіпотонії та атонії рубця, якщо зміщений сичуг кількість інфузорій зменшується до 80–100 тис/мл вмісту.

Активність мікрофлори рубця визначають пробою з метиленовим синім (1 мл 0,03 %-вого розчину метиленового синього, доданого до 20 мл рідини рубця, знебарвлюється протягом 1,0–2,5 хв). Зниження активності мікрофлори рубця зменшує час знебарвлення метиленового синього до 5–10 хв, а в разі зміщення сичуга – до 15 хв.

Дослідження сітки. Сітка (reticulum) розміщена попереду рубця, в нижній частині черевної порожнини, у куполі діафрагми, де передня її частина доходить до 6–7-го ребра і прилягає до діафрагми, задня – над мечоподібним відростком, але не доходить до нього і безпосередньо до черевної стінки не прилягає, що затруднює дослідження органа.

Рис. 23. Ураження сторонніми тілами:

1 – стравоходу; 2 – сітки; 3 – си-

чуга; 4 – кишечнику; 5 – печінки;

6 – легенів; 7 – перикарду

О сновна патологія сітки виникає внаслідок попадання до неї гострих сторонніх пред-метів, які викликають травма-тичний ретикуліт. Під впливом скорочень сітки сторонні тіла переміщуються і травмують сусідні органи (рис. 23), ви-кликаючи дифузний або обме-жений ретикулоперитоніт зі спайками, зрощеннями, абсце-

сами тощо. Травматичний ре-

тикуліт (ретикулоперитоніт,

ретикулоперикардит) діагно- стують на основі даних клінічних і спеціальних досліджень. До них відносять діагностичні заходи на больову реакцію сітки, використання металоіндикаторів, дослідження крові.

З анамнезу визначають, що хворі тварини малорухливі, відста-

ють від стада, відмовляються спускатися згори, у стійлі нама- гаються поставити грудні кінцівки вище тазових. Оглядом відмічають відведення від тулуба ліктьових горбів, підтягнутість черевної стінки.

Діагностування для виявлення больової реакції з боку травмованої сітки проводять з використанням певних методів:

Рис. 24. Пальпація сітки

1 . Надавлювання на ділянку мечоподібного хряща груднини, для чого дослідник присідає з лівого боку тварини, ліктем правої руки опи- рається на коліно правої ноги і кулаком поступово надавлює на ділянку мечоподібного хряща, під-силюючи натиск підніманням ноги на носок (рис. 24.). Після цього кулак різко відводять. Пробу повторюють

2–3 рази. Хвора тварина стогне і ухи-

ляється від дослідження.

2. У дуже масивних тварин під мечоподібний хрящ груднини підводять товсту палицю, повільно піднімають її, натискуючи одночасно з обох боків, а потім різко палицю опускають (проба Гетце).

3. Долоні обох рук кладуть на шкіру заднього схилу холки і кінчиками пальців натискують на досліджувану ділянку (без збирання шкіри). Після досягнення максимального тиску руки приймають. Позитивна реакція проявляється стогіном, занепо-коєнням, прогинанням спини – проба С.І. Смирнова (рис. 25).

4 . Поєднання попередньої проби з підніманням голови тварини так, щоб поверхня лоба набула горизонта-льного положення. Унаслідок виги-нання спини і напруження м’язів черевного преса, що зумовлюють

Рис. 25. Дослідження сітки

за С.І.Смирновим

здавлювання сітки, у хворих тварин

виникає біль (спосіб Рюгга).

5. Перкусія у ділянці проекції сітки зліва та справа (6-7-е міжребер’я на рівні ліктьового горба) легкими ударами, поступово посилюючи їх при наближенні до місця ураження (за С.І. Смирновим).

6. Надавлювання пальцями в 10-му міжреберному проміжку по лінії плечового суглоба (проба Нордстрема).

7. Перкусія важким перкусійним молоточком по лінії прикріплення діафрагми зверху вниз, особливо зліва в нижній третині грудної клітки.

Із спеціальних методів заслуговують на увагу виявлення ме-талевих сторонніх предметів за допомогою металоіндикаторів різних моделей, металошукачів, металодетектора МД-05 (рис. 26) зі

с прямованою магнітною антеною. Металошукач прикладають до тіла тварини в ділянці мечоподібного хряща груднини. Феромагнітні мета-леві предмети викликають зміни у звучанні в слуховому апараті навуш-ників.

Рис. 26. Металоіндикатор МД-05

З діагностичною метою застосо-

вують також магнітні зонди (рис. 12), поточно-групову установку діагностики металоносійства у великої рогатої худоби (рис. 27), проводять морфологічне дослідження крові (виявляють лейкоцитоз, нейтрофілію з простим

Рис. 27. Поточно-групова установка для діагностики металоносійства:

1 – стороннє тіло в сітці; 2 – намагнічуючий пристрій; 3 – датчик

зрушенням ядра, збільшення ШОЕ), пробне проколювання черева з правого боку по ходу 9-го ребра на 1-2 см вище або нижче молочної вени (одержують серозно-фібринозний ексудат).

Дослідження книжки. Книжка (omasum) прилягає до реберної стінки у правому підребер’ї в ділянці 7– 10-го ребер. Досліджують в основному аускультацією, рідше пальпацією і перкусією, проводять пункцію книжки.

Аускультацію книжки проводять з правого боку від 7 до 10-го ребра по лінії плечового суглоба. У здорових тварин чути постійні неголосні крепітуючі шуми, які стають найбільш частими і голосними під час жуйки і після приймання корму. Ці шуми виникають неодночасно з рухами рубця, частіше і слабкіше, чим і відрізняються від його шумів. Ослаблення шумів книжки до повного їх зникнення відмічають при закупорці.

Пальпують ділянку книжки там же, де проводять й аускультацію, надавлюючи злегка зігнутими пальцями або ручкою перкусійного молоточка на міжребер’я. Болючість відмічають у разі закупорення книжки і запалення її слизової оболонки.

Рис. 28. Пункція книжки

Для перкусії ділянки книжки використовують метод стакато. У здорових тварин вона не викликає больової реакції і залежно від наповнення книжки дає притуплений або тупий звук. Біль, обумовлений захворюваннями книжки, при перкусії виражений сильніше, ніж при пальпації. Пункцію книжки здійснюють в 9 або ребра (рис. 28) Різким рухом голку вводять перпенди кулярно поверхні тіла і просувають на гли-бину 8–10 см. Щоб уточнити м ісце-знаходження голки, через неї вводять 10–15 мл стерильного фіз-розчину (воду) з подальшим від-смоктуванням його шприцом. Отри-мана при відсмоктуванні буро-зеленого кольору рідина з домішками кормових решток свідчить про місцезнаходження голки в книжці. За тяжкого парезу книжки у від-смоктаній рідині виявляють рештки висохлого корму

Дослідження сичуга. Сичуг (abomasus) виконує функцію власне шлунка, має грушоподібну форму, лежить у правому підребер’ї, частково – в ділянці мечо-подібного відростка. Правим боком сичуг прилягає до черевної стінки вздовж реберної дуги, від 9 до 12-го реберного хряща, дещо виходить з-під реберної дуги.

Досліджують сичуг методами огляду, пальпації, перкусії, аускультації; у телят і ягнят можливе зондування.

Під час огляду черева звертають увагу на випинання черевної стінки внизу справа та асиметрію черева за гострого розширення сичуга, правостороннього зміщення, коли збільшений сичуг досягає правої голодної ямки.

Зовнішню пальпацію проводять надавлюванням лівим кулаком або кінцями пальців лівої руки, підведеними під реберну дугу, від 12 до 9-го реберних хрящів. Таке дослідження ефективніше у телят і дрібних тварин. Велика товщина черевної стінки і значне її напруження в дорослої великої рогатої худоби обмежує діагностичне значення пальпації. Натискування на сичуг викликає больову реакцію у разі його запалення, виразок, розширення. Відмічають також підвищену напруженість черевної стінки в цій ділянці. Внутрішньою пальпацією (ректальне дослідження) можна виявити правобічне зміщення сичуга догори – у правій клубовій ділянці пальпують його задню частину. За лівобічного зміщення наповнений газами сичуг займає положення між поверхнею рубця і лівою черевною стінкою, дещо зміщуючи рубець в центральне положення.

Перкусією одержують позитивні результати лише за зміщеного сичуга. Чіткі металеві звуки прослуховуються, якщо навколо прикладеного фонендоскопа стукати ручкою перкусійного молоточка або кінчиками пальців.

Під час аускультації сичуга у здорових тварин чути м’які шуми, що нагадують перистальтику кишечнику (переливання рідини, гурчання). Запалення, метеоризм шуми посилюють, ослаблення моторної функції робить їх слабкими і рідкими.

Діагностичну пункцію сичуга проводять для уточнення діагнозу зміщення в 12 або 11-му міжребер’ї голкою з канюлею. Голку спрямовують у краніо-вентральному напрямку.

Зондування сичуга розроблено лише для телят молочного періоду годівлі, оскільки в них у період ссання змикаються губи стравохідного жолоба. З цією метою користуються медичними шлунковими зондами № 8, 10, 12 (діаметром 6–9 мм) або еластичною гумовою трубкою довжиною 105–115 см з олівою із пінопласту на кінці. Зонд вводять через носоглотку в стравохід. Коли кінець зонда досягне шийної ділянки стравоходу, теляті випоюють із соскової поїлки 200–300 мл теплої рідини і просувають зонд у сичуг. Довжина введеної частини зонда становить 75–90 см, залежно від величини тварини. На вільний кінець зонда накладають затискачі і фіксують бинтом. Проби вмісту сичуга відсмоктують шприцом Жане після випоювання рідини і потім через кожні 30 або 60 хв. Вміст сичуга в телят у перші 0,5–2,5 год життя до годівлі молозивом відрізняється від вмісту, одержаного через 1 год після випоювання молозива. Величина рН відповідно становить 3,6–4 і 5,1–5,4, загальна кислотність 3–4 і 48–52 од., зв’язана соляна кислота – 0,5–2 і 11–24 од., вільна соляна кислота в сичужному соку відсутня протягом перших 36 год. життя.