1.4. Дослідження черева

У разі дослідження черева застосовують основні методи: огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, а за необхідності – пробний прокол, лапароскопію, рентгенологічні методи і т.ін.

Оглядом черева визначають величину, форму, симетричність, стан голодних ямок, здухвин, нижніх контурів живота, наявність випинань. У здорових тварин об’єм і форма черева залежать від видових і породних особливостей, вагітності, складу раціону, напряму продуктивності, умов експлуатації тощо. Годівля переважно концентрованими кормами, моціон, тренінг призводять до зменшення об’єму черева. За незадовільної годівлі голодні ямки

Рис.16. Зміна контурів

черева

Рис.17. Збільшення об’єму

черева

і здухвини западають. Грубі корми збільшують об’єм черева. Черево у корів при вагітності сильніше збільшено справа особливо його задня третина (рис. 16,17).

Збільшення об’єму черева і зміну його контурів та форми спостерігають за гострої тимпанії рубця, метеоризму кишечнику, переповнення шлунка у моногастричних, черевної водянки, збільшення печінки, матки, сечового міхура і т. ін. Місцеві випинання спостерігають при грижах, набряках, абсцесах черевної стінки, лімфоекстравазатах.

Зменшення об’єму черева відмічається у разі виснаження, тривалих проносів, перитоніту, правця.

Пальпація черева. Залежно від поставленої мети застосовують поверхневу або глибоку пальпацію. Поверхнева пальпація дає змогу визначити стан шкіри й підшкірної клітковини, тонус, болючість всієї черевної стінки або окремих ділянок, наявність набряків, різного характеру випинань; за напруженням стінки черева диференціювати набряк від асциту та метеоризму і перевірити різні ущільнення черевної стінки, вузли, пухлини, грижі. У місці запалення черевної стінки може відмічатися м’язове напруження: загальне за дифузного перитоніті, місцеве – за обмеженого.

У коней органи черевної порожнини пальпувати не вдається; у них пальпацією можна визначити болючість і підвищення тонусу черевної стінки.

Поверхневою пальпацією у великої рогатої худоби визначають частоту, силу, ритмічність скорочень рубця. Глибокою пальпацією установлюють топографію органів черевної порожнини, їх щільність, форму, характер поверхні, болючість, рухливість; виявляють ступінь наповнення рубця кормовими масами, їх консистенцію, болючість з боку сітки, книжки, жовчного міхура; болючість ділянки печінки, її збільшення; наявність черевної водянки (асциту). За наявності в порожнині рідини поштовхи рукою по черевній стінці викликають флуктацію рідини, що відчувається долонею з другого боку.

Глибока пальпація органів черевної порожнини у дрібних тварин вимагає дотримання певних умов. Пальпацію проводять за розслабленої черевної стінки, для чого тварину кладуть і прощупують малорухомий або зовсім нерухомий орган. Цього можна досягти бімануальною пальпацією. Одним з ефективних методів глибокої пальпації є ковзна пальпація, за допомогою якої у дрібних тварин можна пропальпувати окремі частини травного апарата та інші органи черева.

Перкусією черева визначають межі печінки, селезінки, зміщення сичуга, болючість сітки, книжки. Тимпанічний звук отримують при здутті, тупий – за копростазу та асциту з обмеженою зверху горизонтальною лінією тупого звуку, що змінюється зі зміною положення тіла.

Аускультація черева дає уявлення про характер пери-стальтичних шумів у кишечнику, рубці, книжці, сичузі, шлунку. Аускультують живіт безпосереднім і опосередкованим методами. У разі накопичення в черевній порожнині рідини і газів прослуховуються шуми плеску. Відсутність звукових явищ є важливим симптомом при атонії та паралічу шлунка, передшлунків, кишечнику.

Пробний прокол черевної стінки проводять з метою одержання і дослідження накопиченого в черевній порожнині випоту. Тварину фіксують в стоячому чи лежачому положенні, черевну стінку проколюють з дотриманням правил асептики на середині відстані між мечоподібним хрящем грудини і пуповиною, відступивши від білої лінії у дрібних тварин на 1–2 см; у жуйних – справа по ходу 9-го ребра на 1–2 см вище або нижче «молочної вени»; у коней – зліва; у свиней, собак і котів – у найнижчій ділянці живота, ближче до білої лінії. Прокол виконують троакаром, голкою Каспера або голками для взяття крові. У здорових тварин одержують перитонеальної рідини 1–3 мл, вона прозора з жовтушним відтінком, вмістом білка близько 0,7 %. За патологічного стану можна одержувати кров, транссудат, ексудат, а за розриву внутрішніх органів – їх вмістиме.