1.3 Зондування стравоходу, шлунка і передшлунків

Проводять з діагностичною і лікувальною метою. Цим методом можна виявити закупорення, запалення, звуження і розрив стравоходу, дивертикул та ін. Зондами беруть уміст шлунка, рубця, сичуга, шлунковий і сичужний соки для лабораторного дослідження. З лікувальною метою зондом проштовхують стороннє тіло в шлунок у разі закупорення стравоходу, виводять гази у моногастричних зі шлунка і рубця у жуйних; промивають шлунок, рубець, сичуг (у телят і ягнят); вводять лікарські препарати і здійснюють штучну годівлю (рис. 11); для виведення сторонніх феромагнітних предметів із сітки застосовують магнітні зонди різних конструкцій (рис. 12).

Рис. 12. Магнітні зонди: а – ЗМУ-1

Коробова; б – Телятникова;

в – Меліксетяна

Рис. 11. Зонди для тварин: 1 – Хохлова;

2, 3 – рото-стравохідні для ВРХ; 4 – носо- стравохідний для коней; 5 – рото-стра- вохідний для дрібних тварин

З ондування стравоходу і шлунка коня проводять носо-стравохідним (носо-шлунковим) зондом із щільної гуми. Довжина зонда близько 2 м і діаметр 16–18 мм.

Рис.13. Введення зонда

коневі

Рис. 25. Зонди для тварин: 1 – зонд Хохлова;

2,3 – ротостравохідні для великої рогатої худоби; 4 – носостравохідний для коней; 5 – ро- тостравохідний для дрібних тварин

Рис. 25. Зонди для тварин: 1 – зонд Хохло-ва, 2, 3, - ротостравохідні для великої рога-тої худоби; 4 – носо-стравохідний для ко-ней;

5 – ротостравохідний для дрібних тварин

Для полегшення введення зонда олійною фарбою ставлять три постійні мітки: першу – на відстані 15–20 см від початку зонда, другу – 45 см і третю – 75 см, а також одну рухому (за допомо-гою гумового кільця). Рухома мітка виз-начає відстань від носового отвору до шлунка коня. Чисто вимитий зонд пере- віряють на прохідність та відсутність на зовнішній поверхні шорсткості, змазують вазеліном або олією. Введення зонда по-

легшується, якщо положення голови

відносно шиї коня виглядатиме як трикутник з вершиною в ділянці глотки і основою – від ніздрів до плечового суглоба. Після попадання зонда до стравоходу голову коня піднімають.

Робочий кінець зонда обережно вводять у ніздрю, а пальцями іншої руки притискують його до нижнього носового ходу (рис. 13). У разі попадання зонда до серединного носового ходу можлива травма слизової оболонки і решітчастої кістки, що спровокує кровотечу.

Неспокійним тваринам перед введенням зонда можна накласти закрутку на верхню губу.

Рис. 26. Введення зонда

коневі

Проходження зонда до другої мітки вказує на правильне введення і що просування його не викликає особливого занепокоєння у тварин (зонд знаходиться в порожнині глотки). Дочекавшись ковтальних рухів тварини, зонд вводять у стравохід. Далі відчувається значний опір від просування зонда по стравоходу.

Обов’язково перевіряють місцезнаходження зонда: у стравоході чи трахеї. З цією метою вільний кінець зонда підносять до вуха. Якщо зонд потрапив до стравоходу, вислуховуються періодичні звуки булькання, переливання, гурчання; якщо ж у трахею, відчувається потік теплого видихуваного повітря.

Вільний кінець зонда можна опустити в склянку з водою і у разі його знаходження в трахеї на видиху в склянці з’являються пухирці повітря; у вільний кінець щільно вставляють стиснену гумову грушу. Якщо зонд в стравоході, груша не розправляється, в трахеї – груша швидко заповнюється повітрям. Попадання зонда в трахею потребує його дещо відтягнути його назад і з появою ковтальних рухів зонд вводять у стравохід. Якщо тварина не ковтає, ковтальний рефлекс можна викликати періодичним повільним витягуванням і відпусканням язика (робить помічник) або поштовховими рухами зонда. Переконавшись, що робочий кінець зонда знаходиться в початковій частині стравоходу, зонд поступово пропускають до шлунка. Попадання зонда в шлунок легко визначається кислим запахом газів, що виходять через вільний кінець зонда.

Для зондування передшлунків і сичуга великої рогатої худоби використовують зонди різного призначення: рото-стравохідний для телят, яким перевіряють прохідність стравоходу і випускають гази з рубця; двопетлеподібний А.Л. Хохлова – для видалення сторонніх тіл із стравоходу; рото-стравохідний В.А. Черкасова і рото-шлунковий Г.М. Даценка – для виведення газів із рубця і його промивання; носо-сичужний Г.М. Даценка – для взяття вмісту сичуга та його промивання; магнітні зонди С.Г. Меліксетяна, І.О. Телятникова, О.В. Коробова – для діагностики і лікування травматичного ретикуліту (рис. 11, 12).

У разі зондування через носову порожнину застосовують носо-шлунковий зонд з такою самою технікою введення, як і в коня.

Рис. 14. Зондування рубця у великої

рогатої худоби

В ведення рото-стравохідних зон-дів на початковому етапі аналогічно. Зонд, змащений вазеліном, вводять у рот через отвір дерев’яного зівника, спрямовуючи посередині твердого під-небіння, просувають в порожнину глотки, а з появою ковтальних рухів –

Рис. 14. Зондування стравоходу

у великої рогатої худоби

у стравохід.

Перепоною під час введення зонда

великій рогатій худобі часто стає висока спинка язика з шорсткою поверхнею, в яку упирається кінець зонда. Для подолання перешкоди зонд вводять більшою кривизною вниз. Після проходження спинки язика зонд повертають уздовж на 180^º і просувають по стравоходу під час ковтальних рухів (рис. 14).

Сичуг у телят зондують носо-сичужним зондом Г.М. Даценка, медичними шлунковими зондами діаметром 6–9 мм або еластичною гумовою трубкою довжиною 115–130 см і діаметром 6-9мм. Перед зондуванням визначають відстань до сичуга, прикладаючи початок зонда від носового входу до глотки і точки перетину на реберній дузі лінії, яка проходить горизонтально від колінного суглоба.

Теплий прокип’ячений зонд вводять через нижній носовий хід у порожнину глотки і стравохід. Коли зонд досягає шийної ділянки стравоходу, теляті випоюють із соскової напувалки 200–300 мл теплого молозива, молока або ізотонічного розчину натрію хлориду чи глюкози, просуваючи в цей час зонд у сичуг. Довжина введеної частини зонда становить 75–90 см.

Рис. 29. Введення зонда

вівці

Для зондування у дрібних тварин застосовують медичні гумові зонди, підбираючи їх діаметр відповідно до величини тварини. Зонд вводять через дерев’яний зівник, направляючи робочий кінець зонда по твердому піднебінню (рис. 15). По мірі просування зонда в глибину ротової порожнини його кінець поступово вигинається вниз і направляється точно в порожнину глотки, а потім у стравохід

Усі дрібні тварини легко прийма- ють зонд і попадання його в трахею практично не відмічається.

Рис.15. Введення зонда вівці