1.2. Дослідження ротової порожнини глотки і стравоходу

Дослідження рота починають з визначення стану губ, щік, щільності закриття ротової порожнини, наявності мимовільних рухів губами, слинотечі, тріщин, ран, некротичних уражень, свербежу. Звертають увагу на стан слизової оболонки рота, язика, зубів, ясен, вміст ротової порожнини та запах з неї (рис. 1).

Під час огляду у здорових тварин відмічають помірно стиснуті губи, закриту ротову порожнину. Слинотеча виникає внаслідок розладів ковтання при стоматиті, фарингіті, правці, ящурі, сказі,

а б

Рис. 1. Огляд слизової оболонки губ:

а – у корови, б – у коня

б отулізмі. У старих, хворих і знесилених тварин, при тяжких коліках у коней відмічають відвисання нижньої губи внаслідок зниження або втрати нею тонусу тканини, у результаті чого оголюються ясна і різцеві зуби. За деяких хвороб (правець, енцефаліт) жувальні м’язи, губи щільно стиснуті і розкрити рот вдається тільки силою. Заклинювання між зубами сторонніх предметів, опухання язика при актиномікозі, сибірці, сказі у собак спричинює не закривання рота. Опухання губ, зморшки, а потім тріщини губ зустрічаються за стахі-ботріотоксикозу (рис.2).

Різноманітні висипи на губах викликаються кормовими отруєн-

Рис. 2. Зморшки і тріщини губ

при стахіботріотоксикозі

нями, ураженнями грибами; пухирі

– ящуром у великої рогатої худоби і

свиней, віспою в овець; папули та пустули – при стоматитах.

Дослідження органів ротової порожнини здійснюють після відкривання рота без інструментів або за допомогою зівників

(рис. 3).

У великої рогатої худоби рот розкривають рукою, введеною через беззубий край, захоплюють язик і витягують його набік. Якщо тварина чинить опір, то вказівним і великим пальцями іншої руки здавлюють носову перетинку (рис. 4) чи накладають щипці

Рис. 3. Зівники: 1– Байєра; 2 – Гюнтера; 3 – російський гвинтовий;

4, 5 – Цагельмейєра; 6 – Шаптали (для дрібної рогатої худоби);

7 – російський; 8 – для собак; 9 – Шарабріна (для свиней)

Рис. 4. Відкриття ротової

порожнини у корови

Гармса. Помічник в цей час повинен фіксувати тварину за роги. У спокійних тварин для кращого огляду ротової порожнини великими п альцями лівої руки можна натиснути на тверде піднебіння, а великим і вказівним пальцями іншої руки відтягти кут рота набік і провести огляд защічної ділянки. Для детального дослід- ження рота у тварини неспокійної або зі злим норовом використовують зівники.

Клин Байєра вводять удовж щоки між корін-

ними зубами з протилежного боку, де виведено назовні язик. Петлеподібний зівник вводять через беззубий край зігнутим кінцем униз і вже в ротовій порожнині повертають на ребро, перпендикулярно до щелеп (рис. 5).

У коней ротову порожнину розкривають руками, захоплюючи язик і повертаючи його так, щоб великий палець уперся в тверде піднебіння. Для інструментального розкриття застосовують гвинтовий зівник (Гюнтера), російський та ін. Використовуючи

Рис. 5. Розкриття ротової порожнини великої рогатої

худоби з допомогою зівника: А – клиноподібного;

Б - петлеподібного

металеві зівники, розслабляють вуздечку, щоб уникнути травму- вання щелеп.

У свиней, собак і котів для розкриття рота використовують дві тасьми, які накладають на верхню і нижню щелепи, позаду іклів (рис. 6). У собак для розкриття рота захоплюють верхню щелепу

Рис. 6. Відкриття ротової порожнини у дрібних тварин:

а – пальцями; б – за допомогою тасьми

між великим і вказівним пальцями однієї руки і втискують ними губу між рядами зубів, а пальцями іншої руки відтягують нижню щелепу. Для розкриття рота використовують клин Байєра для дрібних тварин і фіксатор пащі тварин.

У розкритій ротовій порожнині досліджують стан слизової оболонки, ясен, язика, зубів, слинних залоз, запах із рота. Двома руками відтягують верхню губу догори, а нижню – вниз і оглядають слизову оболонку.

Звертають увагу на колір, вологість, місцеву температуру, цілісність, чутливість, нашарування, висипання, припухання. У здорових тварин слизова блідо-рожева, помірно волога, без порушень цілісності і підвищення місцевої температури. Характерні ознаки патологічного стану: гіперемічне чи геморагічне почервоніння, блідість, жовтяничність, синюшність, вузлики (папула), пустули (гноячок), пухирці (везикула), виразки, ерозії, рани, нашарування, сухість, підвищена вологість і місцева температура, болючість тощо.

Обмежене геморагічне почервоніння властиве переважно для інфекційних хвороб (сибірка, чума великої рогатої худоби та свиней) або травм; ціаноз слизової оболонки є наслідком ослаблення функції серцево-судинної системи, жовтяничність – ознака хвороб печінки, блідість – при анеміях різної етіології.

Слизова оболонка рота завжди помірно волога. Сухою вона стає в разі захворювань, що супроводжуються гарячкою, діареєю, поліурією.

У ротовій порожнині зустрічаються різні висипання: вузлики, пустули, везикули, виразки, нашарування плівок.

Рис. 7. Збільшення язика при

актиномікозі

Дослідження язика проводять оглядом і пальпацією. Визначають стан поверхні, наявність нашарувань та їх характер, цілісність, розмір, щільність, рух-ливість, болючість, температуру. Відмічають пухкі або щільні нашарування сіро-білого чи зеле-нувато-бурого кольору (стоматит, гастрит та ін.). Обкладений і сухий – при захворюваннях з гарячкою. Збільшення язика відбувається за травматичних ураженнь, сибірки, пастерельозу. У разі актиномікозу

язик розпухає так, що не вміщу-

ється в ротовій порожнині (рис.7). Параліч язика спостерігається як безпорадно звішений з рота за механічних ушкоджень, сказу, чуми, ботулізму, лістеріозу (рис. 8).

а б

Рис. 8. Параліч язика: а – у коня; б – у корови

Зуби досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, а також зондуванням та рентгенографією. Перш за все визначають відповідність їх числа видовим та віковим особливостям, їх цілісність, звертають увагу на прикус, колір, будову, правильність стирання, наявність зубного каміння, заміну зубів у молодих тварин, стан ясен. Для виявлення прихованих дефектів і зміни чутливості застосовують перкусію, зондування та метод температурного впливу.

Одночасно з обстеженням ротової порожнини та органів, які в ній розміщені, акцентують увагу на неприємному запасі з рота, що залежить від патологічного процесу. Відмічають солодкуватий нудотний запах від розкладання епітелію слизової оболонки; запах ацетону – при кетозі; каріозний – карієсу зубів або нашарувань на їх поверхні; гнильний – розпадання слини, залишків корму, епітелію; трупний – за виразкового стоматиту, некробактеріозу поросят, лептоспірозу собак.

Дослідження слинних залоз здійснюють у разі гіпер- або гіпосалівації. Навколовушна залоза розміщена позаду нижньої щелепи, біля основи вушної раковини, а підщелепова у міжщелеповому просторі, під навколовушною залозою і дещо прикрита нею. Дослідження проводять оглядом і пальпацією, відмічаючи опухання, нахил голови, затруднення ковтання, болючість, ущільнення, наявність ділянок розм’якшення і флуктуації, характер і кількість слини.

Дослідження глотки проводять методами огляду та пальпації. У разі зовнішнього огляду визначають положення голови і шиї, можливі припухання й зміни об`єму та конфігурації в ділянці глотки, порушення цілісності тканин, відмову від корму. Запальні процеси глотки обмежують рухливість голови та шиї; тварина відмовляється від корму, а за збереженого апетиту спостерігається больова реакція під час ковтання. За наявності сторонніх тіл у глотці тварина витягує голову, реєструється надмірна слинотеча, часті порожні ковтальні рухи.

Дані, отримані зовнішнім оглядом, уточнюють зовнішньою бімануальною пальпацією перпендикулярно до поверхні шиї за гілками нижньої щелепи, дещо вище гортані (рис.9).

Рис. 9. Пальпація глотки: А – зовнішня; Б – внутрішня

Здорові тварини реагують спокійно. У разі патології виявляють болючість, підвищення температури шкіри в ділянці глотки, кашель, щільні утворення, сторонні тіла, параліч глотки.

Внутрішній огляд неозброєним оком можливий лише в короткоголових собак, котів, птахів. Розкривши рота і дещо натиснувши шпателем на основу язика, оглядають глотку, мигдалини, задню та бічні стінки.

У великих тварин глотку оглядають за допомогою освітлювальних приладів ШОГ-1 В.І. Габрійолавічюса (рис.10),

Рис.10. Металевий шпатель з

освітлювачем ШОГ-1

зівника Г.Л. Дугіна, зівника-фарингоскопа Ш.А.Кумсієва, універ-сального зівника з освітлювачем для дослідження ротової порожнини і глотки, а також ларингоскопа, езофагоскопа та ін. Перед використанням цих інструментів рекомендується попереднє місцеве знеболювання та введення заспокійливих препаратів. За внутрішнього огляду звертають увагу на характер слизової оболонки, наявність припухань та нашарувань, ран, сторонніх тіл.

Внутрішню пальпацію здійснюють лише при підозрі на закупорення або пошкодження глотки стороннім тілом, наявність абсцесів чи новоутворень. Голову тварини добре фіксують, відкривають рота за допомогою зівника, відтягують язик, а потім руку, обмотану рушником вище долоні, обережно вводять між зубами до глотки й пальпують її (рис.9).

Дослідження стравоходу здійснюють оглядом і пальпацією шийної ділянки, а грудної – зондуванням, езофагоскопією, рентгеноскопією.

Методом огляду в ділянці лівого яремного жолоба виявляють хвилеподібні рухи проходження корму по стравоходу, обмежене припухання у разі його закупорення стороннім тілом, новоутворення, ектазії, дивертикула, розриву стравоходу. Пальпують стравохід обома руками – ліву накладають на правий яремний жолоб, а кінцями пальців правої руки прощупують стравохід вздовж лівого яремного жолоба до входу в грудну порожнину. Визначають болючість стравоходу, закупорення сторонніми тілами, накопичення кормових мас (за паралічі), при розривах – болючість у місці припухання та крепітацію у разі підшкірної емфіземи.

Зондуванням виявляють закупорення, запалення, параліч, звуження стравоходу. Рентгеноскопічним методом діагностують прохідність стравоходу, звуження і розширення, дивертикули, аномалії розвитку, пухлини, сторонні тіла та їх локалізацію. Ендоскопією визначають перистальтику стравоходу, колір слизової оболонки, наявність нашарувань, ерозії, виразки, пухлини, кровоточивість.