1. Дослідження органів травлення

1.1. Дослідження приймання корму та води

Апетит визначають за даними опитування (анамнезу) господаря та спостереження за твариною в момент годівлі. З’ясовують характер кормів та режим годівлі. Після цього дають доброякісний звичайний для даної тварини корм, спостерігаючи як вона його приймає.

Зниження апетиту може проявитися в кількісному і якісному відношеннях, коли тварина не поїдає звичайну норму корму, повільно пережовуючи навіть доброякісний корм, зовсім відмовляється від корму за відсутності апетиту (анорексія).

Підвищення апетиту (булімія, поліфагія) можна спостерігати в разі помірного фізичного навантаження, тривалого недоїдання чи одужування після тривалої виснажливої хвороби, за цукрового діабету, гіпертиреозу.

Спотворення смаку (алотріофагія) проявляється поїданням твариною сторонніх неїстівних речовин – калу, підстилки, сечі, землі, волосся, ганчірки. Спостерігається за мінеральної та вітамінної недостатності, сказу.

Спрага характеризується великою потребою у воді, частими позивами до пиття. У дослідженні враховують анамнестичні дані і звертають увагу на результати спостереження за кількістю випитої твариною води.

Прояви пиття залежать від умов утримання і годівлі, експлуатації і фізіологічного стану тварини, пори року.

Спрага (полідипсія) відмічається в разі захворювань з втратою рідини, за плевриту, перитоніту, цукрового і нецукрового діабету, отруєння натрію хлоридом. Знижений поклик до пиття (олігодипсія) спостерігається при захворюваннях шлунка і кишечнику, які не супроводжуються діареєю та блюванням, на початку гарячки.

Приймання корму і води досліджують оглядом тварини, спостерігаючи за нею під час годівлі й напування. Звертають увагу

на швидкість і кількість захопленого корму, рухи губ, язика і нижньої щелепи, енергійність жування і ковтання, видимі рухи в ділянці глотки й стравоходу, звуки, що виникають при цьому.

Зміни в прийманні корму і води можуть бути зумовлені ураженням губ, слизової оболонки рота, язика, жувальних м’язів, щелеп, глотки, нервової системи і клінічно проявляються як зміною способу захвату корму (приймання води), так і в розладах жування чи ковтання.

Велика рогата худоба на пасовищі захоплює траву язиком, притискує різцями нижньої щелепи до піднебіння і відриває.

Коні, молодняк дрібної рогатої худоби перебирають корм губами, захоплюють різцями обох щелеп (коні); дрібна рогата худоба в подальшому має ті ж самі особливості, що і велика рогата худоба.

М’ясоїдні, зокрема собаки, відривають корм кусками і, якщо це м`які тканини, проковтують майже не пережовуючи. Кістки чи хрящі попередньо подрібнюють зубами і потім ковтають. Коти ковтають корм невеличкими кусочками.

Приймаючи воду більшість тварин губами торкається її поверхні, а потім засмоктує до ротової порожнини і ковтає. Розлади спостерігають при захворюваннях з ураженням центральної нервової системи.

Жування у кожного виду тварин має свої особливості. Коні, свині, кролі, коти старанно пережовують корм. Жуйні майже не пережовують корм при прийманні, а роблять це потім, у період жуйки. Собаки ковтають корм малопережованим, окрім кісток.

Розлади жування мають різний характер. Легкий ступінь розладу жування супроводжується неохочим, млявим пережовуван-ням корму.

Болюче жування характеризується тим, що тварина пережовує корм обережно, з перервами. Воно свідчить про хвороби зубів, ясен, слизової оболонки рота, ящур.

Утруднене жування або повну неможливість його викликають спазми (правець, інфекційний енцефаломієліт) та паралічі жуйних м`язів (сказ, ботулізм); різке опухання щік, тяжкі ураження слизової рота і язика (рани, виразки, актиномікоми), кісток щелеп (тріщини, переломи, деформації при рахіті, остеодистрофії). У разі сказу інфекційного енцефаломієліту можлива поява пустих жуйних рухів.

Під час пережовування корму тваринами з’являються додаткові шуми. Скрегіт зубами фіксують у великої рогатої худоби при остеодистрофії, кетозі, травматичному ретикуліті та інших шлунково-кишкових захворюваннях з явищами сильного болю, у коней – при коліках, у свиней – при чумі або бешисі, в овець – при ценурозі.

Чавкання у здорових тварин спостерігається тільки у свиней. У інших видів тварин воно пов’язане з великою кількістю слини в ротовій порожнині та порушенням ковтання (стоматит, фарингіт, ящур).

Ковтання – просування кормових мас через глотку до стравоходу. Розлади ковтання – дисфагія – проявляються слинотечею, болючістю, регургітацією та повною неможливістю ковтання (фарингіт, наявність сторонніх тіл у глотці)/ Тварини довго пережовують корм, витягують шию, хитають головою, б’ють грудними кінцівками об землю, відмовляються від подальшого приймання корму. За тяжких ускладнень при спробі ковтання рідка частина кормових мас викидається назад через ніс (регургітація) або рот. Вищим ступенем розладу є повна неможливість ковтання (судоми, звуження чи закупорка стравоходу, параліч, сказ, ботулізм).

Жуйка – фізіологічний акт, властивий лише жуйним тваринам. Досліджуючи жуйку, звертають увагу на час її появи після приймання корму і кількість жуйних періодів протягом доби, тривалість кожного періоду; кількість жувальних рухів на пережовування однієї кормової грудки.

У здорових тварин жуйка з’являється через 20–30 хв, рідше через 60–90 хв після приймання корму. Протягом доби буває 6–12 жуйних періодів тривалістю 30–60 хв кожний. На пережовування однієї кормової грудки витрачають 30–60 с, здійснюючи 40–80 жувальних рухів. Уповільнена жуйка починається дещо пізніше після приймання корму, за рідкої – зменшується кількість жуйних періодів протягом доби до 3–2–1; за короткої – скорочується тривалість кожного жуйного періоду до 30 хв; а за в`ялої, лінивої – зменшується кількість жуйних рухів, пережовування – неохоче, повільне, із зупинками; за пізньої – жуйка починається через 1,5 год після приймання корму. Болюча жуйка супроводжується неспокоєм, стогіном при відригуванні. Повне припинення жуйки – найвищий ступінь розладу травлення.

Відригування – фізіологічний акт жуйних, спрямований на звільнення рубця від газів, що супроводжується характерним звуком. До розладів відригування відносять часте й голосне (підвищене утворення газів у рубці); рідке й слабке (сильне пригнічення моторної функції передшлунків); повне припинення (повне закриття отвору стравоходу або отвору з рубця до сітки з подальшою вторинною тимпанією рубця).

Поява відригування у тварин інших видів – ознака посиленого газоутворення в шлунку, що призводить до розвитку його гострого розширення. Аерофагія – ковтання повітря і часте відригування його. Ця вада зустрічається переважно у коней і спричинює метеоризму шлунка і кишок.

Блювання – мимовільне викидання через рот вмісту зі шлунка чи кишечнику і у більшості тварин є патологічною ознакою. У дослідженнях звертають увагу на походження блювання, частоту і час появи, кількість, склад, колір, запах і реакцію блювотних мас, наявність в них патологічних домішок.

У свиней і м’ясоїдних тварин після приймання дуже великої кількості корму спостерігається одноразове блювання. Багаторазове блювання є показником тривалого подразнення при ураженнях центральної нервової системи, інфекційних хворобах, захворюваннях глотки, стравоходу, шлунка, очеревини, печінки, нирок, непрохідності кишок, отруєннях.

У коней внаслідок особливостей анатомічної будови шлунка та стравоходу блювання зустрічається лише у виняткових випадках (отруєння атропіном, крововиливи у мозок, гостре розширення шлунка газами, напіврідкими та рідкими кормовими масами).

У м’ясоїдних блювання досить часте явище, яке перебігає легко. Переїдання або згодовуванні неякісних кормів також викликає блювання, яке припиняється після повного звільнення шлунка.