80

ПИТАННЯ

ДО ДЕРЖАВНОГО ЕКЗАМЕНУ

З ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

1. Психологія як наука. Основні етапи історії психології.

Психологія – складне й багаторівневе наукове утворення, воно існує у науковій діяльності багатьох шкіл, між якими не завжди наявна згода відносно ключових питань.

Найперше, висхідне, традиційне, найбільш адекватне назві і, зрештою, найпростіше визначення психології формулюється так:

Психологія – це вчення про душу. Дійсно, у переводі з давньогрецької “псюхе” – це душа, “логос” – слово, пізнання, наука. Це найбільш загальне визначення психології є базовим для створення інших визначень, певна частина яких конкретизує його, певна частина – заперечує. Оскільки існування душі не є наочним, таке визначення викликає невдоволення у певних представників сучасної психології вони вважають, що традиційне визначення не є науковим.

У пошуках наукового визначення психології дослідники вибудовуються більш складні конструкції, наприклад: психологія – це наука про закономірності функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Це формулювання є більш подібним до наукового, проте має суттєві недоліки.

По-перше, воно якесь “обірване”: не зовсім ясно, про чию життєдіяльність іде мова (мабуть, про життєдіяльність організму – але чи належить біологічний організм до предмету психології?).

По-друге, якщо досліджується якась особлива форма життєдіяльності, то її особливість слід порівнювати з іншими (“не особливими”) формами того ж самого, тобто знаходити щось спільне у психічному і непсихічному.

По-третє, психіка – це не лише форма життєдіяльності. Це цілий світ, який взаємодіє із тим – оточуючим – світом, що його вивчають природничі науки, але взаємодіє на засадах власної автономності як світу.

Психологію не можна вважати природничою наукою, хоча метод, завдяки якому вона отримала самостійність, запозичений нею саме з природничих наук. Не можна її вважати й соціальною наукою, хоча соціум не лежить поза її науковою увагою. Психологія існує на перетині природничих і соціальних наук, але має власне неповторне поле дослідження – психічну реальність (так само і людина не є ані суто біологічною, ані суто соціальною істотою, а являє собою передусім окремий світ – а саме світ психічний).

Отож, особливості психології як науки обумовлені передусім особливостями психічної реальності. З того, що психічна реальність має особливий статус в людському житті, витікає й непересічне значення психологічних знань для людини.

Предмет та об'єкт психології

Об'єктом кожної науки є та реальність, яку вона вивчає, безвідносно до самого факту вивчення (тобто оскільки ця реальність є об'єктивною). Об'єкт психології становить психічна реальність як така. Якщо не мати сумнів у існуванні цієї реальності (а далі цей можливий сумнів буде нами розвіяний), то психологія теж має право на існування. У чому ж специфіка психічної реальності? За видатним вітчизняним психологом Г.І. Челпановим, який стояв біля витоків наукової психології взагалі, відмінність психічних явищ від явищ фізичних і матеріальних, які складають предмет наук про природу, полягає в тому, що:

1) психічні явища не можуть бути сприйнятими через посередництво зовнішніх органів чуття (зовнішнього досвіду), а можуть безпосередньо пізнаватися тільки шляхом внутрішнього досвіду;

2) психічні явища можуть бути підвладні безпосередньому спогляданню тільки тої особи, яка їх переживає – тоді як фізичні явища можуть сприйматися великим числом споглядачів;

3) психічним явищам не може бути приписана просторова протяжність (на відміну від явищ, скажімо, фізіологічних).

Щодо третього пункту можна зазначити, що згідно сучасним поглядам просторовість психічним явищам може бути приписана (але не протяжність у “фізичному” просторі, яку справедливо заперечував Г.І. Челпанов).

Кожна наука відрізняється від інших за своїм предметом та методом як шляхом його пізнання. Предметом кожної науки має бути сутність її об'єкту.

Найперше формулювання предмету психології, властиве саме філософській психології – і єдине до середини ХІХ століття, є таким: предметом психології виступає людська душа. Хоча наукова психологія не сприйняла від філософської предмет у такому формулюванні, проте саме воно є базовим орієнтиром, навколо якого і зараз ведуться наукові пошуки. Навіть тоді, коли душа заперечується у якості предмета психології, все одно залишається потреба в ідентифікації того, що мається на увазі під словом "душа". Зрештою, цього вимагає сама назва науки. Під душею ми розуміємо сутність психічних явищ.

У науковій психології кінця ХІХ століття предметом виступила свідомість, яка ототожнювалась з усією психікою. Таке визначення не перейшло у ХХ століття, оскільки у психоаналізі відбулось відкриття несвідомого психічного, – і саме в 1900 році вийшла книга З. Фрейда “Тлумачення сновидінь”, яка визвала в науці великий резонанс і завдала нищівного удару по ототожненню психіки із свідомістю. Визначення предмету психології у класичному психоаналізі та споріднених напрямах глибинної психології, на противагу попередньому, акцентувало саме несвідоме. З. Фрейд порівнював відносну вагу свідомих і несвідомих чинників поведінки людини із нафтовою плівкою на поверхні океану. У американському біхевіоризмі також заперечувалась свідомість у якості предмету психології – але разом із нею було заперечене і все суб’єктивне у психіці взагалі, предметом же психології вважалась об’єктивна поведінка – як сукупність нервово-м’язових реакцій на зовнішні подразники.

Предметом вітчизняної психології радянських часів в найбільш загальному виразі були психічні явища. Поняття "психічні явища" більш конкретне, ніж "душа"; кожен психолог розуміє його однаково, без залежності від того, традиції якої психологічної школи він презентує у своїй творчості. До психічних явищ зараховуються психічні процеси (сприймання, мислення та ін.), психічні стани (наприклад, стан афекту або кризи), психічні якості (наприклад, особистісна тривожність, креативність), сюди ж попадає і особистість як складне інтегральне психічне утворення, обумовлене біологічно і соціально. Поняття "психічні явища" не бере до уваги сутнісної сторони психіки. Воно концентрується на одному боці філософської опозиції між сутністю та явищем, а саме на боці явища. Але дослідження явищ (психічних, чи будь-яких) узятих окремо, не дає доторкнутися до глибинних сутнісних механізмів цих явищ. У явищах проявляють себе сутності. Сутнісного рівня в предметі радянської психології позначено не було. Психологія, що присвятила себе дослідженню психічних явищ, виграла в можливості більш точного знання, програла в глибині розуміння.

Наука, яка концентрується на дослідженні явищ, обираючи їх предметом, працює у "поверхневому" пласті реальності, не наближаючись до глибинного, сутнісного розуміння досліджуваного. Сутність людини (“душа”) опинялася поза увагою психології. Людина розглядалася як біосоціальна істота, майже повністю детермінована зовнішніми чинниками. Не маючи власної сутності, вона обумовлювалась іншими сутностями.

Сучасними визначеннями предмету психології є такі: індивідуальний світ «Я» людини (у цьому визначенні підкреслюється сутнісна єдність психічних явищ, бо “світ” – це вже не проста їх сукупність, а цілісне самостійне утворення); людина, як суб'єкт психіки (в останньому визначенні підкреслено поняття суб'єкту, котре вказує на активність людини в самотворенні, самовизначенні в психічному розвитку. Біологічне і соціальне з цієї точки зору є не причинами, утворюючими людину, а тільки умовами її самотворення).

Який предмет слід обрати як остаточний? На це питання кожний дослідник відповідає сам, виходячи з власного досвіду, але ці відповіді мають різний ступінь виправданості. Людині, яка бажає зрозуміти сутність психології як науки, необхідно досконально знати всі наявні варіанти із їх недоліками та перевагами.