До державного екзамену з основ психокорекції

1. Відмінності між консультуванням, психокорекцією та психотерапією.

Одно из значений термина «коррекция» в переводе с латинского языка – поправка, частичное исправление или изменение (лат. correctio). Под психологической коррек­цией понимается определенная форма психолого-педагогической деятельности по исправлению таких осо­бенностей психического развития, которые по принятой в возрастной психологии системе критериев не соответ­ствуют гипотетической «оптимальной» модели этого раз­вития, норме или, скорее, возрастному ориентиру как идеальному варианту развития ребенка на той или иной ступени онтогенеза.

Существуют две основные формы отставания в разви­тии: отставания, связанные с органическими нарушения­ми нервной системы и требующие специальной клинико-психологической или медицинской помощи и внимания, и временное отставание в психическом развитии, неадек­ватное поведение, связанные с неблагоприятными вне­шними и внутренними условиями развития практически здоровых детей.

Психологическая коррекция как форма психолого-педагогической деятельности впервые возникла именно в дефектологии применительно к различным вариантам аномального развития. В этой области психологическая коррекция означает совокупность педагогических воздей­ствий, направленных на исправление, компенсацию не­достатков, отклонений в психическом развитии ребенка.

По мере становления и укрепления профессиональных позиций детской практической психологии понятие «пси­хологическая коррекция» перекочевало из области ано­мального развития в область нормального психического развития ребенка. основная цель коррекционной работы в простран­стве нормального детства – способствовать полноценно­му психическому и личностному развитию ребенка.

Основная задача – психолого-педагогическая коррекция отклонений в психическом развитии ребенка (интеллекту­альном, эмоциональном, мотивационном, поведенческом, волевом, двигательном и пр.) на основе создания оптималь­ных психолого-педагогических условий для развития твор­ческого потенциала личности каждого ребенка.

Цель и задача коррекционной работы четко очерчи­вают принципиальную психолого-педагогическую пози­цию по отношению к детям: не ребенка подгонять, кор­ректировать под ту или иную образовательную систему, а саму эту образовательную систему корректировать в том направлении, чтобы она обеспечивала достаточно высо­кий уровень развития, воспитания и обучения всех детей.

На сьогодні "консультування" не має єдиного визначення. По-перше, це пов'язано здебільшого з широким використанням термінів "консультація" і "консультування" у різних галузях і сферах людської діяльності. Консультація (від лат. consultatio — порада) може означати і вид навчального заняття — додаткова допомога викладача учням у засвоєнні предмету; і нарада фахівців з будь-якого питання; і назви установ, що надають допомогу населенню порадами фахівців (юридична консультація, дитяча (лікувальна) консультація, проф-консультація); і, нарешті, консультація — порада, що надається фахівцем (наприклад, бесіда з клієнтом з питань маркетингу або Public Relations).

По-друге, це пов'язано з тим, що консультуванням як наданням поради чи допомоги може займатися практично кожна досвідчена людина (батьки, подружжя, колеги по роботі, вчителі, сусіди, друзі тощо). Ми можемо виділити різні категорії людей, які займаються консультуванням, але не обов'язково є професійними консультантами.

Хто займається консультуванням

Професійні консультанти — це ті, хто працює в різних службах допомоги, у тому числі консультанти, консультуючі психологи, фахівці, які допомагають "зробити кар'єру", соціальні працівники, психіатри. Інша група — це консультанти-добровольці, що вміють надавати кваліфіковану допомогу. З ними найчастіше можна зустрітися в шлюбних агентствах, консультаційних молодіжних центрах, різних добровільних агентствах. Ще одна група — це люди, які використовують елементи консультування у своїй роботі, наприклад, працівники сфери соціального забезпечення, медичні сестри, вчителі, інспектори, священнослужителі, лікарі, профспілкові діячі. І нарешті, неформальні консультанти, що допомагають оточуючим налагодити повсякденні взаємини .

Зрозуміло, що така кількість претендентів називатися консультантами вносить істотні розбіжності у визначення поняття "консультування". Тільки серед професійних консультантів, які надають психологічну допомогу, можна виділити низку спеціальностей: психіатри, медичні і практичні психологи, сімейні психотерапевти, соціальні працівники, соціальні педагоги, профконсультанти. Освіта, підготовка й уміння спеціалістів визначають специфіку їх діяльності й дають змогу їм зовсім по-різному підходити до вирішення однієї і тієї ж проблеми. Разом з тим, можна розглядати всіх цих фахівців як єдину команду, де кожен несе відповідальність за надання необхідної допомоги в межах своєї компетенції і здатний до ефективної комунікації та кооперації один з одним.

Де застосовується консультування

Психологів, як і представників інших наук, поділяють на дві групи: академічні, які займаються пошуком нових знань (їх цікавлять теоретичні аспекти, вони спостерігають за досліджуваними явищами в природній обстановці або в лабораторії, намагаються інтерпретувати отримані результати і систематизувати їх для того, щоб створити схеми, що пояснюють поведінку); практичні, які займаються використанням накопичених теоретичних знань, перевіркою їхньої обґрунтованості і виявленням "слабких місць".

Деякі психологи-практики вирішують питання окремих людей, які мають різні інтелектуальні чи емоційні проблеми в повсякденному житті. Інші прагнуть допомогти у розв'язанні проблем, що виникають у сфері освіти або виробничої діяльності. Треті створюють програми з метою привернути увагу людей до різних суспільних заходів чи безпосередньо беруть участь у таких заходах.

Саме для цих психологів консультування є якщо вже не професією, то напрямом діяльності.

У країнах Співдружності, зокрема в Україні, останнім часом переважно розвиваються чотири галузі, де психологи виконують консультативні функції чи працюють як консультанти.

Шкільні психологічні служби і служби вищих навчальних закладів ("психолог в установах освіти"). Шкільний психолог надає психологічну підтримку учням, у яких виникають труднощі, пов'язані з процесом адаптації; бере участь у розробці найбільш ефективних методів навчання (зокрема, він використовує при цьому досягнення когні-тивних психологів і теоретиків, які займаються дослідженням процесів навчання); допомагає викладачам виробити в собі такі психологічні й соціальні навички, що дозволяють створити в школі приємну і продуктивну атмосферу.

Шкільне консультування охоплює проблеми стосунків учителя й учнів, учнів між собою, питання стосунків учнів з батьками, шкільної успішності, розвитку здібностей, відхилень поведінки тощо.

Профконсультація ("психолог центру профконсультації") допомагає учням або службовцям вибрати спеціальність чи роботу, яка найбільш відповідає їхнім інтересам та здібностям. Найчастіше їхні рекомендації бувають надані на підставі результатів співбесід чи психологічних тестів.

Професійне консультування, що містить у собі як загальне орієнтування у виборі тієї чи іншої професії, так і частково питання: як скласти "резюме", як і де одержати другу професію, де знайти роботу відповідно до своїх можливостей і т. ін..

Психологічні служби підприємств ("соціальний психолог"). Управлінське консультування (консультування в організаціях) має широкий спектр можливостей, а саме: допомога в прийнятті управлінських рішень, тренінг комунікативних умінь, простежування і вирішення конфліктів, робота з персоналом тощо. У цій сфері психолог бере участь: а) у вирішенні конфліктів між робітниками та підприємцями; б) у реалізації навчальних програм, спрямованих на підвищення продуктивності праці й розвиток почуття причетності до справи підприємства у службовців і робітників; в) у дослідженні оптимальних умов для просування товарів на ринок, для реклами та найкращого використання торгових площ.

Сімейна консультація. Однією з найбільш наповнених сфер діяльності психологів-консультантів і сімейних психотерапевтів є інститут сім'ї.

Сімейне консультування традиційно розглядає проблеми взаємин між майбутнім подружжям, між чоловіком і дружиною у молодій сім'ї або вже сформованій родині, між іншими членами сім'ї (батьки і діти, подружжя та їхні батьки), а в останні десятиліття ще й проблеми психологічної допомоги розлученим, незаміжнім і неодруженим, так само, як і консультування й психологічна підтримка при повторному одруженні.

Психотерапія:

В основі теоретичного обґрунтування психотерапії є «розмовна терапія», що використовує та вивчає комунікацію і взаємодію між професійним психотерапевтом та особою(особами) з труднощами (клієнтами/пацієнтами), чи в контексті роботи в групах. Психотерапія використовує як вербальні, так і невербальні методи порозуміння та інтервенції. Іноді діагностика та відповідне (квазі-медичне) «лікування» використовується для людей із серйозними або довготривалими психічними проблемами; але психотерапевт також нерідко працює із людьми, які проходять через закономірні життєві зміни, людьми які були травмованими і людьми які хочуть покращити свій рівень життя чи пізнати глибші аспекти власної особистості.

Психотерапія використовує широкий арсенал професійних процедур; застосовує науково обґрунтовані методи; та має широкий діапазон завдань – від лікування пацієнтів, що страждають внаслідок захворювання, стресової ситуації чи дисбалансу (психічного, психосоматичного, психосоціального) до покращення якості життя інших людей. Основною метою «лікування» (коли це є відповідним) є зменшення і зникнення симптомів. Використовуються певні техніки, стратегії та інтервенції. Досліджуються стосунки з важливими особами теперішнього і минулого, а також взаємодія між різними частинами особистості. Вивчається особиста історія та життєвий досвід, а також труднощі буденного життя.

Психотерапія використовує різні форми досвіду, технік та навичок для допомоги людям які її потребують, базується на широкому розумінні психологічного здоров’я, так само як і патології. Її метою є змінити форми мислення, установки та поведінку у ставленні до будь-яких проблемних сфер особистого та соціального життя. Психотерапія також допомагає полегшити страждання; модифікувати обмежуючі паттерни особистості чи поведінки, що призводять до відчуття нещастя та стресу; заохочує нову внутрішню організацію самовідчуття та самовираження; сприяє покращенню інтеграції; допомагає долати дисфункціональні установки та паттерни адитивної поведінки (залежності); допомагає покращити внутрішній досвід людини, її обізнаність та особистісні контакти. Також психотерапія може застосовуватись, і часто застосовується, з метою профілактики. Психотерапевти працюють в лікарнях, клініках, соціальних службах, за контрактом або на приватній основі.

2. Основні прояви кризи розвитку в підлітковому віці. (Криза ідентичності, авторитетів, нарцісизм, дисморфоманії, порушення статевого розвитку та ін.). Психодіагностична та психокорекційна робота з такими підлітками.

Особистісне зростання підлітка.

Класична психологія розвиток особистості підлітка пов'язувала з процесом статевого дозрівання. Дослідження другої половини XX століття підсилили роль процесу соціалізації у психологічних змінах особистості у підлітковий період. Цей вік вважається найважливішим і складним періодом людського життя, а психічна напруженість, що узгоджується з формуванням цілісності особистості підлітка, залежить як від психофізичного дозрівання, особистої біографії, так і від суперечностей суспільної ідеології та духовної атмосфери суспільства.

Криза особистості підлітка.

Окремо слід зупинитися на підлітковій кризі, яку пов'язують з духовним зростанням особистості підлітка і зміною його соціального статусу. В психологічній літературі існують різні точки зору щодо характеру перебігу підліткової кризи: а) розуміння всього періоду підлітковості як однієї безперервної, тривалої кризи; б) погляд на кризу, як на точку, момент дуже нетривалих за часом змін; в) розглядання кризи, як результату неправильних виховних впливів; г) оцінка кризи, як необхідного і закономірного етапу психічного розвитку. Розмаїття цих уявлень базується на емпіричних дослідженнях, які справді таки вказують на те, що в одних підлітків яскраво виявляються основні симптоми кризи: впертість, негативізм, егоцентризм, зухвалість, протести проти авторитетів, відчуження (деперсоналізація), порушення оцінки образу фізичного "Я" та ідентичності, асоціальність поведінки. В інших особистісний розвиток відбувається без особливих екстраординарних зовнішніх проявів.

Уявлення про психічний розвиток як процес якісних перетворень (криз), періодичного зламу старих структур і формування нових, найбільш повне вираження знайшли у роботах Л.С. Виготського. При цьому вченим підкреслювалося те, що чим яскравіше, енергійніше протікає криза, тим продуктивнішим стає процес формування особистості.

Сама підліткова криза не має симптомів хвороби, але може у гострій стадії сприяти виникненню екстремальної ситуації і визначити розвиток психогеній, акцентуацій, неврозів.

Отже, криза періоду дорослішання може бути пов'язана з гетерогенною групою розладів особистості, загальна ознака яких — віковий етап їх появи і, як правило, бурхливий полісимптоматичний перебіг. З одного боку більшість особистісних порушень даного віку мають перехідний характер. З іншого — саме в цей період закладаються основи розладів особистості, котрі можуть надалі виявлятися в дорослому віці.

Дослідники криз психічного розвитку виділяють в них три етапи: 1) передкритичну або негативну фазу — період зламу, порушення, розладнання звичних форм поведінки і раніше сформованих структур; 2) власне момент кризи; 3) посткритичну фазу, тобто період побудови нового.

У підлітковому віці в особистості з'являються різні проблеми, і вона не завжди буває спроможна виробити відповідно новій соціальній ситуації розвитку механізми подолання труднощів. Підліткова криза об'єднує в собі різні види поведінки і переживань, які пов'язані з труднощами особистісного зростання. Найчастіше вони характеризують кризу ідентичності. Останню можна розглядати як реакцію на втрату статуса дитини, на глибоку невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість у своїй компетентності у багатьох питаннях життя. Підлітки починають "пошук себе", ставлячи вічні питання: Хто я? Для чого я? Яким я хочу бути? Яким мене бачать інші? Найважливішим фактором, що впливає на виникненню кризи ідентичності, стає особистісна рефлексія на свій внутрішній світ і глибока незадоволеність собою. Багато підлітків відчувають сумніви у наявності в себе власної індивідуальності, інколи можуть сприймати себе "як копію" іншої людини. Ці побоювання часто призводять до неприйняття соціальних зразків, у тому числі батьківських і вчительських.

Реакції протесту проти авторитетів можуть мати генералізований характер і бути спрямовані проти сім'ї, школи, інститутів соціалізації. Зміст їх — протистояння авторитетам (батькові, вчителю, тренеру), існуючим порядкам, структурі соціальних норм. Інколи спостерігається відмова від опору і уникнення його, що сприяє входженню до псевдорелігійних спільностей або неформальних угруповань.

Криза особистості в період дорослішання може бути пов'язана з переживанням "відчуження". Під останнім розуміють зміни у сприйнятті самого себе (деперсоналізація), інших людей або оточуючої дійсності (дереалізація). Для деперсоналізації характерна тривога, пов'язана зі змінами власного тіла. Підліткам здається, що їх руки і ноги значно збільшилися, пропорції обличчя порушилися, зріст або дуже малий, або занадто високий і т. ін. Дехто відчуває сумніви у реальності власної особистості. Щоб позбутися таких переживань, вони виробляють "істинні" поведінкові ритуали, що дозволяють впевнитися у реальності своїх дій і самого себе. Наприклад, можуть годинами не відходити від дзеркала, уважно розглядаючи своє обличчя і все тіло. Деперсоналізація у межах підліткової кризи виступає і я*к переживання відірваності від зв'язків з людьми, цінностями і світом. Підлітки можуть скаржитися на те, що їх ніхто не розуміє, що вони самотні, не знайшли свого місця у житті, не заслуговують на повагу, не мають власного "Я".

Актуальним стає порівняння з однолітками. Уважно спостерігаючи за ними і постійно порівнюючи себе з іншими, підліток часто перебільшує свої справжні фізичні недоліки. Заниження самооцінки, обумовлене переживаннями з приводу надуманих недоліків образу фізичного "Я", призводить до появи "комплексу Терзіта". Існують значні індивідуальні відмінності у проявах цього комплексу. У дуже чутливих підлітків можуть виникати важкі кризи самооцінки, хоча в інших їх однолітків, навіть значні дефекти тіла (диспластична фігура) не викликають "комплексу Терзіта".

У багатьох підлітків переживання кризи пов'язане із зовнішніми проявами негативізму та егоцентризму. Негативізм — це відносно нетривалий за часом емоційний стан, який проявляється у діях і вчинках підлітка, що не несуть ніякого смислу. Точніше, це протидія іншому та невмотивовані протистояння дорослим (частіше батькам).

Швейцарським психологом Ж. Піаже був відкритий феномен "вербального егоцентризму", суть якого надалі, у роботах вченого, був уточнений і пов'язаний з фактом пізнання речей, інших людей і самого себе. Це певна спонтанна розумова позиція людини. З одного боку егоцентризм — це відсутність розуміння відносності пізнання світу, а з іншого — це позиція неусвідомленого приписування якостей власного "Я" і власної перспективи речам та іншим людям. У такій позиції людина не здатна "вийти" з власного "Я", щоб знайти своє місце в системі взаємин з людьми.

Підлітковий егоцентризм являє собою неадекватно сильну сконцентрованість на власній особистості. Егоцентричні підлітки відрізняються переоцінкою своїх здібностей і можливостей, надлишковим честолюбством, надмірними і необумовленими очікуваннями у ставленні до оточуючих. Так, у взаєминах з оточуючими в егоцентрика спостерігається перебільшена сконцентрованість на собі, яка виявляється у почутті власної виключності і завищеній самооцінці, які досягають ступеня гротеску. Він може виявляти нечутливість до близьких, гостро реагувати на критику, заздрити успіхам оточуючих. Для його самооцінки властиві часті коливання між переоцінкою себе і відчуттям неповноцінності. У переважної більшості підлітків егоцентризм має тимчасовий характер і не досягає значної виразності, але в декого може загострюватися і переходити в нарцисячу ( від грец. narcissus — самозакоханість) кризу.

Підлітковість — період відчайдушних спроб "пройти через усе". При цьому частина підлітків, потрапивши у залежність від психосексуальних потреб, починає сильно нервувати. Такі відчуття частіше всього малоусвідомлені, проте підсвідомо вони створюють велику напруженість, з якою підліткам важко справлятися. Невпевненість і сумніви цієї категорії підлітків, які пов'язані зі становленням власної сексуальної самосвідомості, часто призводять їх до Важкої кризи. Такі переживання, як правило, не призводять до частих статевих контактів, оскільки характеризуються страхом того, що їх власний статевий розвиток не відповідає віковій нормі. Сумніви підлітків обертаються навколо багатьох питань: чи не перевищують мене інші підлітки (друзі) у статевому розвитку? Можливо, я не викликаю статевої зацікавленості у протилежної статі? Можливо, мої статеві потяги повинні бути сильніші? Можливо, що вже давно пора вести регулярне статеве життя? Чи не є небезпечною мастурбація? Чи не має у мене ненормальних сексуальних нахилів?

Деякі підлітки можуть достатньо легковажно ставитися до людських слабостей та заради інтересу чи "допитливості" пробувати вживати алкоголь і наркотики. В результаті це може призвести до психологічної залежності, коли джерело "допитливості" переростає у предмет фіксованих потреб. На такому фоні, рефлексуючи власне "падіння", підліток нерідко перетворює його у форму свого самоствердження, уникаючи тим самим почуття втрати себе, своєї особистісної кризи.

Криза в період сходження до дорослості є достатньо розповсюдженим явищем, але часто буває так, що її сприймають неадекватно: або недооцінюють, або, нав'паки, вважають досить небезпечною. Важливо вчасно виявити її і правильно кваліфікувати. Адже в одних випадках, вона закінчується спонтанно, в інших — для стабільної інтеграції особистості необхідно використати допомогу спеціалістів (психологів, психотерапевтів), які допоможуть підлітку справитися з новими і важкими для нього особистими переживаннями.

Особливістю підліткового віку є криза ідентичності (термін

Е. Еріксона), яка тісно пов’язана з кризою сенсу життя. Процес

формування власної ідентичності супроводжує людину упродовж

всього її життя. “В основі даного процесу лежить особистісне

самовизначення, що має ціннісно смислову природу. Становлення

ідентичності, що особливо інтенсивно проходить в підлітковому

віці, неможливе без зміни системних соціальних зв’язків, по

відношенню до яких зростаюча людина повинна виробити певні

позиції” [11]. Складність задачі, яка постає перед людиною, що

стала дорослою, полягає, з одного боку, в тому, щоб зрозуміти

свою роль як члена суспільства, з іншого – осягнути свої власні

унікальні інтереси, здібності, що задають сенс й напрямок життя.

Практично кожна життєва ситуація вимагає від підлітка певного

вибору, здійснити який він може лише якщо усвідомить свою

позицію відносно різних сфер життя. “Структура ідентичності

включає в себе особистісну і соціальну ідентичність. Причому, в

ідентичності присутні два види характеристик: позитивна – ким

підліток повинен стати і негативна – ким він не повинен стати.

Становление ідентичності може відбуватися на фоні соціально

благополучного оточення підлітка при високому рівні взаємо

розуміння із близькими дорослими, однолітками, при достатньо

високій самооцінці. Вибір зразків поведінки у цьому випадку

здійснюється в реальному колі спілкування. При несприятливій

ситуації, чим іреальніше ці зразки, тим складніше переживає

підліток кризу ідентичності, тим більше у нього проблем з тими,

хто його оточує” [11].

Отже, проблема подолання кризи ідентичності, зокрема в

складний віковий період, є надзвичайно актуальною та не

достатньо розробленою.

Нарцисси́зм — черта характера, заключающаяся в исключительной самовлюблённости. Термин происходит из греческого мифа о Нарциссе, прекрасном молодом человеке, который отверг любовь нимфы Эхо. В наказание за это он был обречён влюбиться в собственное отражение в воде озера, и умер от этой любви.

перехідний період можуть виникати такі особистісні розлади:

1. Синдром відчуження, коли світ сприймається не тільки як дивний і чудовий, а і як далекий, сторонній, емоційно незначущий; має місце відчуття втрати емоційного зв'язку зі знайомими місцями, особами, ситуаціями, що як би відсуваються і стають чужими, хоча індивід і усвідомлює їх фізичну реальність.

Відчуження може бути спрямоване на середовище - дереалізація («далеким представляється зовнішній світ предметів) і на власне «я» - деперсоналізація (далеким і дивним здається власне тіло, утрачає зміст будь-яка діяльність, притупляються емоції й розвивається апатія).

2. Депресія, що уражає емоційне життя особистості, тому що вона є сплавом сильної туги, тривоги та розпачу. Психіатричне поняття депресії включає: «негативний» погляд на себе, на світ і на майбутнє; стан «навченої безпорадності», відчуття нездатності контролювати події власного життя; нездатність поступати так, щоб одержувати необхідне позитивне підкріплення.

Початок депресії пов'язаний з якимись драматичними подіями в родині та з «часткою контролю», тобто з тим, кому людина приписує відповідальність за найважливіші події свого життя.

До специфічних розладів підліткового та юнацького періоду відносять:

1. Дисморфоманію - уявлення фізичних недоліків, коли підлітку здається, що він абсолютно непривабливий .