Походження та етнічний розвиток українців

Визначальною рисою історії людської цивілізації є те, що вона ви­никала і розвивалася у формі окремих, відмінних за способом життя, культурою, мовою, частково антропологією спільнот людей.

Залежно від історичного етапу існування, ступеня внутрішньої орга­нізації та єдності, чисельності й інших факторів такі спільноти назива­лися племенами, народностями, народами, націями, або ж узагальнюю­чим словом етноси. На думку вчених, зараз налічується близько 3500 етносів. До них належать і дуже великі народи чисельністю 100 і понад 100 млн. Це китайці, гінді, росіяни, японці, а також державно-політичні нації, що сформувалися або формуються на основі багатьох егносів — американці, бенгальці, бразильці. Станом на 1978 р. дев'ять народів різ­ної етнічної консолідації мали чисельність від 100 до 50 млн осіб. Це нім­ці, пенджабці, біхарці, яванці, італійці, мексиканці, корейці, телугу і ма- ратхі. Ще п'ять народів в тому ж році налічували від 50 до 40 млн осіб. Серед них після англійців, тамілів, в'єтів, французів були українці (44 млн осіб). Тобто за чисельністю український народ перебував на 21-му місці у світі, на 6-му в Європі. Після українців за чисельністю йшли турки, араби Єгипту, поляки, гуджаратці, іспанці, каннара, колум- бійці та ін. Всього у світі народів, чисельність яких у 1978 р. перевищу­вала 1 млн, налічувалося 224. Такі народи етнографічна наука називає великими. В Європі після іспанців (28 млн) до них належать румуни (20 млн), угорці (14,5 млн), голландці (12,5 млн), португальці (12 млн), греки (11 млн), чехи (10,5 млн), білоруси (10 млн), а також серби, шведи, австрійці, болгари, каталонці, ірландці, фламандці, татари та ін.

Звичайно, за останні чверть століття співвідношення чисельності етносів світу та їх абсолютна чисельність дуже змінилися на користь багатьох народів Азії, Африки і на шкоду народам Європи, де рівень народжуваності на умовну сім'ю скоротився до 1,4 дитини (для прос­того відтворення населення необхідно, щоб припадало 2,1 дитини на умовну сім'ю). В Німеччині, наприклад, рівень народжуваності стано­вить 1,3 дитини. При його збереженні населення цієї країни до 2050 р. зменшиться з 82 до 59 млн. В Іспанії рівень народжуваності ще менший — 1,07 дитини. За наступні 50 років це призведе до зменшення населення на одну чверть. Аналогічні явища характерні для демографічного роз­витку російського, французького, італійського, польського й інших

Селянські садиби у Винниках під Львовом (XIX ст)

етносів, у тому числі й українського. Як відомо, чисельність населення України, заданими перепису 5 14 грудня 2001 р. становила 48 457 тис., з яких 37,54 млн (77,8%) припадало на українців, 8,33 млн (17,3%) — на росіян. Порівняно з переписом населення 1989 р. населення України зменшилось на 3,247 млн. При цьому кількість українців, головно вна­слідок зміни національної ідентифікації з росіян на українців, навіть дещо зросла на 120 тис., або на 0,32%, а кількість росіян скороти­лась з тієї ж причини на 3006 тис., або ж на 26,9%.

У позаєвропейських країнах у наступні десятиріччя передбачаєть­ся значне зростання чисельності населення. Наприклад, підраховують, що 2050 р. у США буде 404 млн осіб, в Індії — 1620, Китаї 1471, Індонезії 338, Нігерії 304, Пакистані — 268, Бразилії - 205, Ефіо­пії 188, Конго 182, а в Росії— лише 118 млн.

Безперечно, чисельний склад є дуже важливою ознакою народу. Він творить об'єктивну основу самореалізації етносу в галузі економічної, куль­турної, наукової творчості, своєї політичної і соціальної організації, істори­чного поступу. Однак чисельність народу не є запорукою його належного місця в колі інших. В історії відомі випадки, коли невеликі народи чи племе­на піднімалися до авангардної ролі в об'єднавчих, економічних та культур­них процесах цілих регіонів, заселених близькоспорідненими або далекими племенами. Це, наприклад, може стосуватися слов'янського племені дулі- бів, яке ще в VI ст. виступило творцем Дулібського союзу племен між Кар­патами на півдні, Прип'яттю — на півночі, Горинню на сході.