-Подільська хата

Хата на Закарпатті

щення лісів, високої ціни на деревину приблизно з XIX ст. переважає каркасне житло. На півночі Лісостепу дерев'яний каркас заповнювали деревом і глиносоломою, на півдні плетінням (лоза, очерет, глино­солома). На Правобережній Україні відстань між вертикальними стов­пами каркасу заповнювали вставленими горизонтально у пази дере­в'яними горбилями ("риглями", "дилями"). На Лівобережній переваг жало вертикальне заповнення каркасу ("сторчівка", "сторч"). Стіни каркасного житла обмазували з обох сторін глиною і білили.

В Лісостепу і Степу плетені стіни каркасного житла обмазували товстим шаром глиносоломи і потім білили. В степових районах поширені також житла, в яких стіни безкаркасні — зведені з глиносолом'яних вальків, гли­нолиті, з цегли-сирівки або з природного каменю (ракушняку, солонцю).

Що стосується конструкції стелі, то вона трималася на товстій по-

Подільська хата

Бойківська хата

перечній або поздовжній балці ("сволоку", "трагарі") чи їх комбінації. Сволок був необхідний у зв'язку з давньою традицією присипки стелі хати товстим шаром піску, що сприяло утепленню житла. Цю важливу конструктивну деталь хати українці, як і інші слов'янські народи, при­крашали різьбою, розписом (з-поміж іншого тут містилася інформація про те, хто і коли звів будівлю, апотропеїчні знаки тощо). На Поліссі побутували також архаїчні житла зі зрубною трикутною або трапеціє- видною ("горбатою") стелею.

Долівка ("земля") у житлі найчастіше була глиняною. З другої по­ловини XIX ст. заможні верстви селянства клали дерев'яну підлогу Іноді в давніх житлах вона була комбінованою: біля печі глиняна, а на решті житлової площі — дерев'яна.

В українців відомі кілька конструктивних типів даху До найдавні- тих належить конструкція даху на сохах або півсохах. Архаїчним є також зрубний дах (поліський "накот"). Найпоширенішим з XIX ст. був дах на кроквах. Покрівельним матеріалом у лісових районах три­валий час слугувала деревина дошка, гонт, драниця, а також очерет. Найбільшого поширення набула солома, якою пошивали дахи жител і господарських споруд на всій території України. В українців побуту­вали двосхилі (Полісся) та чотирисхилі дахи, різні їх варіанти.

Господарські будівлі традиційного селянського двору можна поділи­ти на декілька груп: 1) для утримання свійських тварин і птиці (хлів для великої рогатої худоби; стайня для коней, овець; саж, куча для свиней; курник для домашньої птиці); 2) для зберігання продуктів сільського господарства (клуня, стодола, половник, осет, стебка, пивниця, льох, погріб, оборіг, комора, кошниця); 3)для зберігання сільськогосподарсь­кого реманенту та транспортних засобів (шопа, возівня, повітка тощо). Крім того, окрему групу становлять малі архітектурні форми (огорожі, криниці). Асортимент господарських будівель, їх кількість залежали насамперед від структури господарських занять, які історично сформу­валися в тому чи іншому регіоні України, а відтак і від господарських потреб місцевого населення, рівня заможності конкретного селянина.

Після колективізації українського села і пограбування українського хлі­бороба чимало традиційних господарських будівель двору стали непотріб­ними: стайні для коней, клуні, осеті, окремі комори для зберігання зерна тощо. На сучасному етапі відбувається відродження традиційних будівель.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Гошко Ю.Г., Кіщук Т.П., Могитич І.Р., Федиіш П.М. Народна архітектура Українських Карпат XV-XX ст. — К., 1987.

Данилюк А.Б. Українська хата. — К., 1991.

Козакевич М. 3. Типи поселень на Українському Поліссі // Матеріали з етно­графії та мистецтвознавства. — К., 1959. — Вип. 4.

Косміна Т.В. Сільське житло Поділля. Кінець Х1Х-ХХ ст.: Історико-етно- граф. дослідження. — К., 1980.

Приходько Н.П. Некоторьіе вопросьі истории жилища на Украине //Древнее жилище народов Восточной Европьі. — М., 1975.

Русое М.А. Поселення и постройки крестьян Полтавской губернии 11 Сборник Ха- рьковского историко-филологического общества. — Харьков, 1902. —Т. 13. — Ч. 10.

Русое М. Типи сільських селищ в полудневій частині Галичини. — К., 1915.

Самойлоеич В.П. Українське народне житло. — К., 1972.

Самойлоеич В.П. Народное архитектурное творчество Украиньї. — К., 1989.

Симопенко І.Ф. Поселення, садиба та житло на Закарпатті 11 Матеріали з ет­нографії та художнього промислу. — К., 1956. — Вип. 2.

Сілезький Р.Б. Сільське поселення та садиба в Українських Карпатах XIX- початку XX ст. — К„ 1994.

Стельмах Г.Ю. Історичний розвиток сільських поселень на Україні. — К., 1964.

РОЗДІЛ XI

НАРОДНИЙ ОДЯГ

ФУНКЦІЇ одягу

Народний одяг становить одну з найважливіших галузей традицій­ної культури етносу В ньому відображені природно-географічні умо­ви, в яких проживає етнічна спільнота, специфіка господарської діяль­ності етносу чи його окремого підрозділу, етнічні традиції та контакти з іншими народами, світоглядні уявлення, вірування, естетичні смаки і вподобання, соціальна та статево-вікова структура народу на певному історичному етапі його буття. Відповідно традиційний одяг виконує низку функцій: захисну, апотропеїчну (оберегоеу), естетичну, етноди- ференціюючу, соціальну, статево-вікову.

Захисна функція належить, безсумнівно, до найдавніших. Адже одяг насамперед захищав тіло людини від несприятливих природно-кліма- тичних умов — холоду, спеки, дощу, снігу, морозу, вітру, укусів комах тощо. Різні кліматичні умови, в яких проживали і проживають народи світу, зумовили появу значної кількості видів і форм одягу та їх захис­ну специфіку Це простежується не лише на прикладі етносів, які жи­вуть у різко відмінних природно-географічних умовах, а й у межах роз­селення однієї етнічної спільноти, зокрема українців. Наприклад, у Карпатах поширеним безрукавним нагрудним одягом найчастіше слу­гувала коротка хутряна безрукавка (кептар), на Підгір'ї — сукняна (бруслин, лейбик), на Середньому Подніпров'ї—легша і довша керсетка. Бойки, гуцули і лемки носили шкіряне взуття (постоли, ходаки, керпці), а поліщуки — плетене з лика (личаки), які найбільше відповідали міс­цевим природно-кліматичним особливостям.

Не менш давньою слід вважати апотропеїчну (оберегоеу) функцію одягу Вона тісно пов'язана зі сйітоглядними уявленнями українців, демонологією, вірою в силу магічних дійств. Адже, згідно з первісними уявленнями, навколишній світ населений різними могутніми духами, ходячими мерцями, які не завжди добре налаштовані до людини, три­валий час побутувала (а подекуди й досі збереглася) віра у небезпеку зловорожої магії, в лихе око тощо. Тому одяг, який облягав тіло, пови­нен був захистити людину від можливих негативних впливів. Низка елементів одягу чи окремих його компонентів виконувала саме апо­тропеїчну функцію. Це стосується, наприклад, вишивки, яку наносили на сорочку чи інші компоненти одягу місць її розміщення, колористи­ки, орнаменту Роль оберегів виконували прикраси, які доповнювали стрій (дівочий вінок, виготовлений із певних рослин, стрічка тощо).

З плином часу оберегова роль багатьох елементів і компонентів одягу була забута, вони почали виконувати здебільшого естетичну функцію. В прикрасах, вишивці, тканих орнаментах, колористиці ви­являлися художньо-естетичні смаки народу з численними регіональни­ми особливостями. На сучасному етапі найкращі з них використову­ються для виготовлення святкового національного вбрання, сценічних костюмів.

З обереговою функцією тісно пов'язана обрядова. В минулому об­рядовий одяг українців містив низку атрибутів, характерних, напри­клад, для весільного, родильного чи поховального обрядів. Вони відо­бражають світоглядні уявлення етносу, його духовні традиції, норми обрядової поведінки. У весільній обрядовості такими атрибутами можна вважати рушники, гуцульську гугл ю, чільце, качачі на поясі в мо­лодих, дружб і дружок (Покуття); в родильному обряді крижмо\ у поховальному біла або чорна хустка, весільний характер поховаль­ного одягу неодруженої молоді тощо. В окремих календарних та оказіо­нальних звичаях і обрядах одяг носили навиворіт, одягали стрій про­тилежної статі, носили влітку кожух або виконували те чи інше ритуа­льне дійство частково або повністю оголеними.

Істотне місце в обрядовому одязі мала колористика і наявність чи відсутність прикрас. Зокрема, у весільному вбранні домінував черво­ний колір; в поховальному білий, який на зламі ХІХ-ХХ ст. витіс­нив чорний колір під впливом європейської міської моди.

Етнодиференціююча функція одягу виявляється в тому, що засвід­чує належність людини до певної етнічної спільноти. В українців кіль­кість специфічно етнічних елементів одягу обмежена вузьким колом декоративно-художніх засобів і конструктивних прийомів. На межі ХІХ-ХХ ст. етнічна специфіка українського одягу найповніше зберег­лася у селянському вбранні. Однак він не мав єдиного загальноукраїн­ського зразка, варіанта. Натомість в Україні відомо чимало регіональ­них комплексів та їх локальних варіантів. Вони виникли під впливом низки факторів (природно-географічних, господарських, внаслідок тривалих контактів з іншими етносами). Водночас у них нерідко збері­галися окремі архаїчні риси, характерні для давніх етапів етнічної істо­рії українців ранньослов'янської доби, часів Давньої Русі (плетене взуття, незшитий стегновий одяг, тунікоподібна сорочка та ін.). У про­цесі формування нації, а також під впливом нівеляції багатьох компо­нентів традиційного одягу поступово викристалізувалося уявлення про український національний костюм або його окремі важливі атрибути. Показовиму цьому сенсі може бути одяг українського козацтва. Сфор­мувавшись у порівняно пізній час, увібравши в себе чимало іноетніч- них запозичень (європейських, східних), він мав вплив на український традиційний одяг загалом і навіть нерідко усвідомлювався як націона

­

льний, який репрезентує всю українську спіль­ноту. Аналогічна ситуація склалася і з іншими регіональними комплексами українського на­родного вбрання. На сучасному етапі, мабуть, у жодному кутку України не виникне жодних сумнівів у тому, що подільський, волинський або навіть гуцульський костюм є водночас українським національним.

Процес формування єдиного націо­нального костюма утруднювали не лише за­значені обставини, а й складна соціальна структура української етнічної спільноти. Адже такі соціальні стани, як селянство, ко­зацтво, шляхта, міщанство, козацька старши­на, інтелігенція мали специфічно станові особливості одягу, який тим самим викону­вав соціальну функцію. Зазначимо також, що на одяг трьох останніх станів мав вплив мі­ський європейський костюм. Водночас у них зберігалися певні компоненти традиційного селянського одягу В новітні часи низка еле­ментів міського європейського костюма проникала і в селянський одяг. Одяг панівних станів і заможних прошарків вирізнявся вищою часто­тою переміни костюма, наявністю різних за призначенням костюмів — святкових, будених, кількістю комплексів одягу, яка припадала на члена сім'ї.

Соціальне становище засвідчували й такі показники, як якість тка­нин, з яких виготовляли одяг, кількість прикрас та інших доповнень до костюма.