12. Особливе місце в системі суб'єктів адміністративного процесу займає прокурор.

Загальновизнано, що забезпечення законності - найважливіша сфера практичного функціонування правової системи держави. Актуальність цього завдання в першу чергу обумовлена ​​необхідністю подальшого розвитку процесу побудови в Україні правової держави.

Одним з найважливіших факторів у цьому плані є вдосконалення діяльності органів прокуратури, як найважливішого інструменту підтримання режиму законності, охорони та захисту прав і свобод громадян.

Адміністративний процес являє собою сферу, в рамках якої громадянин найбільш часто, практично щодня, стикається з необхідністю вступати у взаємини з різними державними структурами, причому такого роду взаємини носять правовий характер, тобто грунтуються на вимогах закону. Більш того, в основі названих взаємин лежить, як правило, можливість реалізації конституційних прав і свобод громадян.

З іншого боку, основним призначенням прокурорського нагляду у правовій державі має стати забезпечення точного й однакового виконання вимог Конституції, а також інших законів. Ось чому питання про права і свободи громадян в адміністративному процесі в значній мірі пов'язаний з проблемами здійснення прокурорського нагляду.

Найбільш повно регламентовано законодавством участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення прокурора, який виступає в якості одного з важливих суб'єктів зазначеного виробництва.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 250 КпАП прокурорам надано широкі повноваження у цій сфері. Вони мають право: порушувати провадження у справі про адміністративне правопорушення, знайомитися з матеріалами справи, перевіряти законність дій органів (посадових осіб) в ході провадження у справі. Прокурор може брати участь у розгляді справи, заявляти клопотання, давати висновки з питань, що виникають під час розгляду справи, перевіряти правильність застосування відповідними органами (посадовими особами) заходів впливу за адміністративні правопорушення, опротестовувати постанову і рішення по скарзі про адміністративне правопорушення, припиняти виконання постанови, а також здійснювати інші передбачені законом дії.

Прокурорський нагляд за додержанням законів у провадженні у справах про адміністративні правопорушення необхідно здійснювати на всіх його стадіях.

13. Під нормативними актами управління розуміються акти нормативно-правового характеру, якими встановлюються відповідні правила належної або можливої ​​поведінки в сфері державного управління, розраховані на неодноразове застосування і носять типовий, модельний характер.

В залежності від суб'єктів видання нормативних актів управління виділяються:

- Укази і розпорядження Президента України;

- Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

- Накази та інструкції міністрів;

- Накази, постанови, інструкції, правила та положення, які видаються відомствами;

- Рішення місцевих державних адміністрацій;

- Нормативні акти (положення, правила), що видаються керівниками державних підприємств та установ.

Представляючи собою найважливіше джерело адміністративного та адміністративно-процесуального права, нормативні акти управління характеризуються такими рисами.

Перш за все в них отримують свою деталізацію і конкретизацію положення законодавчих актів, прямо або побічно відносяться до сфери адміністративно-правового регулювання.

Поряд з цим, нормативні акти управління можуть визначати типові правила поведінки в сфері державного управління.

Крім того, нормативними актами управління регламентуються і уточнюються порядок і особливості взаємодії між учасниками управлінських відносин, уточнюється їх організаційно-правовий статус, а самі учасники нерідко наділяються спеціальними правами, необхідними для здійснення тих чи інших функцій управління, на них також можуть покладатися й спеціальні обов'язки , зумовлені специфікою такого роду відносин.

Не можна не відзначити найважливіше значення нормативних актів управління для належного регулювання різноманітною адміністративно-процесуальної діяльності, що здійснюється виконавчими органами держави.

З урахуванням факторів, що характеризують місце і роль нормативних актів управління в системі засобів адміністративно-правового регулювання, можна оцінювати і місце провадження у відпрацюванні та прийняття нормативних актів управління в загальній структурі адміністративного процесу.

Як і будь-якого з адміністративних проваджень, виробництва з відпрацювання та прийняття нормативних актів управління властива певна стадійність.

Можна виділити наступні стадії зазначеного виробництва:

1) встановлення доцільності та необхідності прийняття акта та підготовка його проекту;

2) внесення проекту акта на розгляд відповідного органу;

3) обговорення та відпрацювання проекту нормативного акта управління;

4) прийняття та реєстрація нормативного акта управління;

5) його опублікування.

14. Звернення можуть стосуватися різних сторін життя суспільства, починаючи з загальнодержавних інтересів і закінчуючи інтересами конкретної людини. Незважаючи на те, що у зверненнях міститься різна інформація - схвальна, критична, що містить прохання, питання, пропозиції, з вимогами про поновлення порушеного права та захисту законних інтересів, а також містить у собі судження всіх типів, - всі вони характеризуються рядом загальних ознак, а саме:

1) звернення відображають стан справ у відповідних сферах життя суспільства і відповідно стан виконавчої діяльності;

2) обов'язковою одержувачем інформації, що міститься у зверненнях, є представник держави або місцевого самоврядування;

3) такого роду інформація породжує правові наслідки;

4) відомості, відображені у зверненнях громадян, виходять від них за їх особистим волевиявленням.

Загальною метою внесення звернень є бажання спонукати відповідні органи та інших осіб розглянути їх і вирішити по суті. Крім того, зверненнями громадян властивий і такий загальний ознака, як наявність стадій виробництва по ним.

Разом з тим за своєю юридичною природою звернення громадян неоднорідні, що дозволило законодавцю виділити такі види звернень, як пропозиції, заяви і скарги громадян. Законодавче регулювання порядку розгляду звернень громадян здійснюється на основі Закону України «Про звернення громадян».

Як і будь-якому виробництву, такому виробництву властива наявність стадій. Особливостями правової природи пропозиції визначається і специфіка виділень стадій виробництва за пропозиціями громадян.

Такими стадіями можуть бути:

1) порушення провадження;

2) розгляд пропозиції та прийняття рішення щодо нього;

3) виконання рішення за пропозицією.

При цьому стадія виконання рішення за пропозицією громадянина носить факультативний характер. Іншими словами, її може не бути взагалі, якщо в ході розгляду пропозиції воно буде визнано недоцільним і марним.

Підставою виникнення даного виробництва слід вважати внесення громадянином пропозиції з метою вдосконалення різних сторін державної діяльності та місцевого самоврядування. Порядок розгляду пропозицій громадян може бути тільки адміністративним, а не судовим.

Іншою важливою формою реалізації громадянами своїх прав і законних інтересів є подача заяв. Мета заяви полягає в реалізації через відповідні органи наданих громадянам законних прав та інтересів, а також у виконанні певних обов'язків.

15. Найважливішою передумовою реальності демократичних перетворень в Україні є належне функціонування приватизаційних процесів. Приватизація являє собою реальний і дієвий фактор формування в Україні ринкових відносин, відбиваючи в громадському свідомість одну з цілей державної політики - створення в нашій державі шару власників, активно і корисно беруть участь в становленні і розвитку ринкової економіки.

Приватизація державного майна є відчуження майна, що перебуває у державній власності, а також майна, що відноситься до Автономної Республіки Крим, на користь фізичних та юридичних осіб з метою підвищення ефективності виробництва та залучення необхідних коштів на структурну перебудову економіки України.

Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, а також органи приватизації Автономної Республіки Крим. Щодо майна, яке перебуває у комунальній власності, приватизація здійснюється органами, створюваними відповідними місцевими радами.

Порядок приватизації державного майна передбачає: опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі; прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації); затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

Ініціатива щодо приватизації може виходити від державних органів приватизації, а також покупців, визнаних такими відповідно до закону.

Покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, які хочуть придбати контрольний пакет акцій, зобов'язані разом із заявою надати бізнес-план або техніко-економічне обгрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайнятості працівників підприємства, пропозиції інвестора із зазначенням максимального розміру інвестиції, строків та порядку її внесення, а також декларацію про доходи для покупців - фізичних осіб.

Заяви про приватизацію подаються до державних органів приватизації за місцезнаходженням об'єкта, що приватизується, у письмовій формі і в порядку, що встановлюється Фондом державного майна України.

Державні органи приватизації протягом місяця розглядають заяви та приймають рішення щодо приватизації об'єкта і в 5-денний термін письмово повідомляють про це заявника, адміністрацію та трудовому колективу підприємства, що приватизується, а також відповідному органу виконавчої влади, уповноваженому управляти цим майном.

У разі відмови в приватизації заявнику повідомляється про причини відмови. Така відмова можлива лише у випадках, коли особа, яка подала заяву, не може бути визнано покупцем відповідно до закону, а також коли законодавством встановлені обмеження щодо приватизації цього підприємства або майна.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства орган, який здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку функції управління цим майном державним органам приватизації.

Державний орган приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта затверджує склад комісії з приватизації об'єкта і встановлює строк подання проекту плану приватизації. Цей термін не повинен перевищувати двох місяців з дня затвердження складу комісії.

16. Будучи найбільш об’ємною групою управлінських актів, індивідуальні акти управління відображають все розмаїття суспільних відносин, що виникають в ході виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави. Практично неможливо точно визначити ту величезну кількість індивідуальних актів управління, що видається щоденно з різних питань, наприклад, з кадрових - прийняття та звільнення з роботи, призначення на посаду тощо. Процедура прийняття індивідуальних актів управління порівняно проста. Окремі особливості їх прийняття відображено у відповідних нормативно-правових актах різного рівня. При цьому ключового значення для даного провадження набувають загальні вимоги, що висува­ються до актів управління. стадійності залежить від суб’єкта ініціації провадження з прийняття індивідуального акта управління. У цьому сенсі можна виділити два різновиди такого провадження:1) провадження, пов’язане з реалізацією прав і обов’язків громадян усфері державного управління;2) провадження з підготовки і прийняття індивідуальних актів управління, ініціатором яких виступають державні органи, підприємства, організації тощо.Щодо провадження першого виду можна виділити наступні стадії:— подача громадянами відповідного звернення і прийняття його до розгляду уповноваженим суб’єктом;— розгляд справи, аналіз та вибір для застосування відповідних право­вих норм;— прийняття рішення;— виконання рішення;— оскарження чи опротестування рішення.Стосовно другого виду провадження стадія ініціації прийняття того чи іншого індивідуального акта управління фактично збігається зі стадією підготовки управлінського акта. У подальшому наведені вище стадії першого виду провадження збігаються зі стадіями провадження другого виду.На стадії підготовки акта використовують рішення про його видання. При цьому важливою передумовою виступає об’єктивна необхідність видання індивідуального акта управління, а також відповідне юридичне об­грунтування його видання.Підготовка проекту індивідуального акта управління є важливим етапом цієї стадії провадження. Як правило, проекти індивідуальних актів управління розробляються спеціалістами юридичних служб відповідних органів, підприємств та організацій. За необхідності проекти індивідуальних актів управління узгоджуються в установленому порядку.Прийняття індивідуального акта управління в одноособовому порядку проводиться шляхом його підписання відповідною посадовою особою. Можливий і колегіальний порядок прийняття індивідуального акта управління. Такий порядок передбачає обговорення акта, який приймається, та проведення голосування щодо його прийняття.Прийняті індивідуальні акти управління доводяться до відома виконавців, їх копії можуть висилатися відповідним адресатам, або зацікавлені особи можуть із ними ознайомитися під розписку.

17. Виконавче провадження(ВП) - це діяльність уповноважених суб’єктів щодо примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які не були виконані у добровільному порядку. ВП здійсн. На підставах , у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України Про виконавче провадження, іншими нормативно-правовими актами , рішеннями, що підлягають примусовому виконанню: рішення, ухвали і постанови судів у цив. та админ. справах; судові накази, вироки, ухвали постанови судів у кримінальних справах та справах про админ делікти у частині майнових стягнень; рішення ін. суб’єктів розгляду справ про админ делікти у випадках, передбачених законом; рішення, ухвали, постанови господар. та третейських судів; рішення Європ. Суду, інозем.судів, арбітражів, виконавчі написи нотаріусів, рішення комісій з трудових спорів, постанови держ.виконавця про стягнення штрафного збору, витра на проведення виконавчих дій, накладання штрафу. Рішення органів держ. влади у випадках , передбач законом; визнана у встанов. порядку претензія тощо.

18. основне значення контролю за адміністрацією полягає в тому, щоб перевіряти правильність роботи конкретного адміністративного органу й попереджати незаконні або невірні його кроки. Врегульований правовими нормами, контроль виступає як особливі правовідносини між контролюючою та підконтрольною сторонами. При цьому виникає право вповноваженого суб’єкта контролювати відповідні органи адміністрації насамперед з точки зору законності і правильності їх діяльності, а у випадках виявлення яких-небудь аномалій розпочинати дії з метою їх усунення16. Контрольні провадження є органічною частиною адміністративно-процесуальної діяльності і характеризуються низкою особливостей. По-перше, контрольна діяльність в адміністративному процесі тією чи іншою мірою реалізується у кожному з адміністративних проваджень. Елементи контролю органічно вплітаються в загальний хід реалізації адміністративно-процесуальної діяльності при вирішенні різноманітних індивідуальних адміністративних справ.. Діяльність відповідних органів, що здійснюють адміністративні провадження, є об’єктом контролю з боку вищестоящих органів і посадових осіб. По-друге, результати відповідної контрольної діяльності можуть бути підставою для порушення юрисдикційних адміністративних проваджень, у ході яких винні особи залучаються до адміністративної або дисциплінарної відповідальностіВзагалі державний контроль – це систематична перевірка виконання законів, інших нормативних актів, дотримання державної дисципліни й правопорядку, яка полягає у втручанні суб’єктів контролю в оперативну діяльність підконтрольних, у припиненні або скасуванні актів управління, застосуванні заходів примусу щодо підконтрольних посадових осіб. види державного контролю: а) залежно від місця контролюючого органу (суб’єкта) у ієрархії органів виконавчої влади: парламентський контроль (з боку органів законодавчої влади); президентський контроль (скасування актів нижчих органів виконавчої влади, право «вето» тощо); урядовий контроль; контроль з боку органів центральної виконавчої влади; судовий контроль; контроль з боку місцевих органів, органів державної виконавчої влади (місцевий контроль); контроль з боку органів місцевого самоврядування; громадський контроль (з боку громадськості); б) в залежності від компетенції суб’єкта контролю: загальний; відомчий; надвідомчий (міжвідомчий); в) в залежності від стадії: поточний; наступний (підсумковий); попереджувальний; д) в залежності від спрямованості: внутрішній; зовнішній; ж) за призначенням: загальний; цільовий.

19. значна частина проваджень пов'язана з реєстрацією певних суб'єктів. Зокрема, до них належать:- державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності; - реєстрація комерційних банків;- реєстрація місцевих об'єднань громадян, органів територіальної самоорганізації населення; - реєстрація об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, реєстрація житлово-будівельних і гаражних кооперативів; т. ін.Окремі реєстраційні провадження зв'язані з реєстрацією певних об'єктів. Наприклад, може бути виділена:- реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна;- реєстрація автомототранспортних засобів;- реєстрація цивільних повітряних суден, аеродромів, аеропортів і присвоєння повітряним судам, внесеним до державного реєстру, державних і реєстраційних розпізнавальних знаків;Серед дозвільних проваджень доцільно виділити провадження щодо видачі дозволів (у тому числі узгодження) на заняття певною діяльністю. До них, зокрема, належать:- видача свідчень про право на заняття нотаріальною діяльністю;

- дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;- дозвіл на вивіз з території України документів Національного архівного фонду з метою тимчасового їхнього експонування або реставрації;- дозвіл на виконання міжнародних польотів цивільних повітряних суден в аеропорти України або з аеропортів України;- дозвіл на діяльність з випуску й обороту цінних паперів;- узгодження проектів конструкцій транспортних засобів у частині дотримання вимог забезпечення безпеки дорожнього руху;- узгодження лімітів на використання природних ресурсів загальнодержавного значення;- дозвіл щодо надання в користування мисливських угідь;- організація промислового видобутку риби, інших водних живих ресурсів, а також аматорського і спортивного рибальства.Можна також виділити значне число проваджень, пов'язаних з видачею ліцензій на певний вид діяльності. Це, наприклад, ліцензії на:- пошук (розвідку) і експлуатацію родовищ корисних копалин; - провадження, ремонт і реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, а також холодної зброї, пневматичної зброї калібру більше 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/сек; створення і утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів; - виготовлення і реалізацію особливо небезпечних хімічних засобів відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України; - видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів; - юридичну практику; - судово-експертну діяльність; - страхову діяльність.Можна виділити також провадження, пов'язані з видачею дозволів на певні об'єкти й операції з ними:- на придбання, збереження, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин, щодо збереження і використання яких установлені спеціальні правила; - на рух транспортних засобів із великогабаритними, великоваговими, небезпечними вантажами;

20. Головним засобом поточного оперативного обліку населення є система реєстрації та виписки громадян. Дані паспортних служб про кількість осіб, котрі прибули на проживання й котрі вибули в інші місцевості, є вихідним матеріалом для наступного узагальнення й обробки їх органами державної статистики. Крім цього, ведеться персональний облік населення, необхідний для адресно- довідкової роботи. Паспортна система виступає регулятором пересування населення; не Перешкоджаючи реалізації прав громадян на свободу пересування. Паспорт як документ, що офіційно засвідчує особу, має низку ознак, які дозволяють виділити його з числа інших особистих документів громадян. Насамперед він підтверджує приналежність до громадянства України, в ньому відбиваються головні відомості про особу громадянина. Паспорт має єдину форму для всієї країни, виготовляється в централізованому порядку, має захисні засоби, які охороняють його від підробок. За втрату паспорта встановлено адміністративну відповідальність, а за крадіжку й підробку — кримінальну. Головними завданнями паспортної служби є: —реалізація державної політики паспортизації громадян; —забезпечення видачі громадянам України, котрі постійно проживають в Україні, паспорта громадянина України і паспорта громадянина України для виїзду за кордон та проїзного документа дитини;—організація виконання законодавства з питань громадянства щодо осіб, котрі постійно проживають в Україні;—забезпечення видачі іноземним громадянам і особам без громадянства документів для в'їзду в Україну, перебування на її території та виїзду за її межі;—організація контролю за дотриманням іноземцями правил перебування в Україні або транзитного переїзду через її територію; —підготовка документів для виселення іноземців з України в установленому порядку.\ Митне право визначають як систему юридичних норм, які регулюють стан і діяльність суб'єктів відносин, що складаються в процесі здійснення митними органами покладених на них функцій щодо економічної охорони кордонів держави й впровадження її митної політики всередині країни та в міжнародному спілкуванні. Суб'єктами митних правовідносин є митні органи та їх посадові особи.

Провадження у справах про порушення митних правил здійснюється згідно з Митним кодексом України, а в частині, не регульованій ним, — із законодавством України про адміністративні правопорушення (ст. 121 МК України).2. Згідно із ст. 122 МК України складається протокол про порушення митних правил, а не про адміністративне правопорушення. Проте як за адміністративні правопорушення, так і за порушення митних правил накладаються адміністративні стягнення, про що виноситься відповідна постанова.3. Провадження у справах про порушення митних правил здійснюється тільки посадовими особами митних органів.4. Ст. 123 МК України регламентує право доручення провадження окремих дій посадовій особі іншого митного органу України. У кпап чітко встановлено перелік посадових осіб, уповно-Іажених розглядати справи про адміністративні правопорушення.5. У МК України, на відміну від купап, не включено деяких норм, а саме:—спрощений порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення у випадках, якщо попередження як захід адміністративного стягненая фіксується в інший установлений спосіб, а штраф накладається і стягується на місці вчинення правопорушення

Застосування адміністративного затримання передбачають кпап, і МК України. У МК його максимальний термін обмежений трьома годинами.

21. Адміністративне діловодство — це організація роботи з документами, пов’язаними з виконанням основних управлінських функцій.

В адміністративному діловодстві можна виділити такі основні комплекси документації:

1. Організаційно-правова документація.

2. Інформаційно-довідкова й аналітична документація.

3. Планова документація.

4. Звітна документація.

5. Документація щодо особового складу.

6. Документація з документаційного та інформаційного забезпечення діяльності установ.

До адміністративного діловодства відносять документи, що створюються у процесі розпорядчої та виконавчої діяльності установ державного управління, громадських організацій, а також адміністрації підприємств. Це головним чином текстові документи на паперовій основі, тобто рукописні, машинописні, друковані тощо. Документація, що застосовується при оформленні розпорядчо-виконавчої діяльності органів державного управління та підприємств і організацій, називається організаційно-розпорядчою документацією. Документи, які належать до цієї системи, умовно поділяють на три групи:♦ організаційні (статути, положення, інструкції, правила);♦ розпорядчі (постанови, розпорядження, накази, вказівки, рішення);♦ довідково-інформаційні (листи, доповідні та пояснювальні записки, довідки, протоколи, акти, стенограми, списки, переліки). Документи класифікують за видами діяльності, походженням, призначенням, місцем укладення, найменуванням, кількістю висвітлених у них питань, термінами виконання і зберігання, ступенем істинності, технікою створення та іншими ознаками. За походженням документи поділяють на службові та особисті.

22. У ході провадження щодо громадян, які притягуються до відповідальності, можуть застосовуватися процесуальні примусові заходи:

- адміністративне доставляння;

- затримання;

- особистий огляд;

- огляд речей;

- вилучення речей і документів;

- відсторонення водіїв від керування;

- огляд на стан сп'яніння;

Це заходи, які допомагають установити фактичні обставини правопорушення, юридично закріпити їх у відповідних документах, сприяють своєчасному і правильному розгляду справи. Вони становлять особливу групу заходів адміністративно-процесуального забезпечення.

23. Будь-яке провадження з адміністративних справ складається з низки окремих операцій, наприклад, складання протоколу; прийом заяви; опитування свідків; вивчення документів; прийняття рішення; винесення постанови; оскарження дій посадових осіб; опублікування акта управління тощо.Уважне вивчення таких операцій у різних видах адміністративних проваджень свідчить, принаймні, про чотири ознаки, які вони мають.По-перше, вони здійснюються послідовно, тобто одна операція змінює другу, утворюючи своєрідний ланцюг дій.

По-друге, розташування операцій у цьому ланцюгу має не випадковий характер, їх послідовність логічно визначена. Так, винесення постанови у справі не може передувати такій операції, як складання протоколу про адміністративні правопорушення.

По-третє, різним видам адміністративних проваджень притаманні різні за характером і призначенням операції. Відрізняються вони і за ступенем врегульованості адміністративно-процесуальними нормами.По-четверте, здійснення тієї чи іншої операції у тому чи іншому провадженні визначається адміністративно-процесуальними нормами і виступає як момент реалізації матеріальних норм адміністративного права.Ці логічні та послідовно змінюючі одна одну операції прийнято називати стадіями адміністративного провадження.

Стадії існують у будь-якому адміністративному провадженні. Кожному виду адміністративних проваджень притаманні свої стадії, зміст яких не повторюється в інших видах. Саме тому через стадії, їх аналіз характеризується адміністративне провадження. Тобто розглянути або дати характеристику тому чи іншому адміністративному провадженню здебільшого означає проаналізувати кожну з його стадій.

Стадії одних видів проваджень зафіксовані в нормативному порядку, інших — не зафіксовані, але становлять специфічний результат узагальнення чинних у тій чи іншій сфері правил. У другому випадку вирішення цієї проблеми залежить не лише від характеру адміністративного провадження і ступеня його врегульованості адміністративно-процесуальними нормами, а й від позиції того чи іншого дослідника.

24. Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на правопорушників загальнообов'язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру. Адміністративна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, якому притаманні всі ознаки останньої. Разом з тим, адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного примусу й наділена всіма його ознаками.

Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення (проступок). Притягнення до адміністративної відповідальності — обов'язок державних органів, які є суб'єктами виконавчої влади. Їх перелік наведено в розділі III КпАП. Суб'єктами адміністративної юрисдикції є також районні (міські) суди (судді). До винних у вчиненні правопорушення застосовують адміністративні стягнення, передбачені в ст. 24 КпАПАдміністративну відповідальність урегульовано нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних проступків, адміністративних стягнень і органів, уповноважених їх застосовувати. До цього виду юридичної відповідальності притягають порушників загальнообов'язкових правил (норм), установлених повноважними суб'єктами. Суб'єктами правопорушень, передбачених КпАП, можуть бути фізичні особи — громадяни й посадові особи.

25. Підставою Адм Відп вважається протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно – правовою нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання.АВ настає за порушення найменшої частини адміністративно – правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов’язків, тобто за вчинення адміністративних правопорушень.

АВ тягне за собою порушення тільки тієї норми адміністративногоправа, яка охороняється адміністративними санкціями.Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, фактичної, процесуальної.

26. До неповнолітніх віком 16-18 років, які скоїли адміністративні проступки, можуть бути застосовані заходи, передбачені ст. 241 КпАП, а саме: • зобов'язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим; • попередження; • догана або сувора догана; • передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання. Заходи впливу мають виховний характер і можуть бути застосовані до неповнолітніх, які скоїли адміністративний проступок, у віці 16-18 років, якщо орган адміністративної юрисдикції дійде висновку, що виправлення правопорушника можливе без застосування до нього суворішого адміністративного стягнення. У сукупності ці заходи утворюють систему, що складена з урахуванням збільшення тяжкості примусових заходів — від менш суворих до суворіших. Найменш суворим заходом є зобов'язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим. Цей захід орган адміністративної юрисдикції застосовує тоді, коли він дійшов висновку, що неповнолітній визнав неправомірність своєї поведінки, суспільну шкоду скоєного діяння і покаявся в ньому. Публічність вибачення при цьому полягає у здійсненні його не тет-а-тет (тобто неповнолітній і потерпілий), а у присутності інших осіб. Питання про форму публічного вибачення вирішує орган адміністративної юрисдикції з урахуванням усіх обставин справи і побажань потерпілого.

27. Органи (посадові особи), які згідно з КпАП уповноважено розглядати справи про адміністративні правопорушення в разі встановлення складу правопорушення в діянні особи та відсутності обставин, що виключають притягнення до адміністративної відповідальності, застосовують до правопорушників у межах вимог законності заходи адміністративного стягнення.Адміністративне стягнення — це форма реагування держави (її органів) на порушення тієї чи іншої адміністративно-правової норми, захід адміністративної відповідальності у вигляді застосування до правопорушника адміністративного примусу. Його використовують з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне порушення, в дусі додержання законів, поваги до правил громадського співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. У ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено види адміністративних стягнень: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям правопорушення; конфіскація грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.

28. Постанова про накладення адміністративного стягнення – це, , виконавчий документ, вона є обов’язковою для виконання всіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами. Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який її виніс. На нього ж в більшості випадків покладається і виконання постанови. Однак постанови про накладення окремих стягнень виконують спеціально уповноважені на те органи (наприклад, постанови про застосування адміністративного арешту або виправних робіт – органи внутрішніх справ, про застосування конфіскації – державні виконавці). Якщо щодо однієї особи винесено кілька постанов про накладення адміністративних стягнень, кожна постанова виконується окремо. За наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання неможливим, допускається відстрочка її виконання. Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом. Право відстрочити виконання постанови має лише орган (посадова особа), який її виніс. Строк, на який допускається відстрочення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, обмежено одним місяцем.

29. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).2. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.3. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.4. У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

5. У разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

6. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

30. Дисциплінарна відповідальність згідно з чинним законодавством України настає за порушення трудової дисципліни й службових обов'язків. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і в бездіяльності, допускатися як свідомо, так і з необережності. Деякі категорії державних службовців у зв'язку з виконанням своїх повноважень відповідають у дисциплінарному порядку і за проступки, які порочать їх як державних службовців або дискредитують органи, в яких вони працюють (керівники, державні службовці — співробітники правоохоронних органів, військовослужбовці тощо). види дисциплінарної відповідальності: 1) у порядку, встановленому законами України; 2) у порядку, встановленому Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП); 3) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців; 4) на підставі дисциплінарних статутів та положень, чинних у різних галузях чи сферах державного управління.Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає в невиконанні або в неналежному виконанні працівником покладених на нього трудових чи службових обов'язків. Разом з тим, незалежно від того, на підставі якого нормативно-правового акта настає дисциплінарна відповідальність, їй притаманні певні загальні ознаки:

1) її підставою є дисциплінарний проступок;2) за такий проступок передбачено накладення дисциплінарного стягнення;3) стягнення застосовує уповноважений на те орган (посадова особа) в порядку підлеглості;4) межі «дисциплінарної влади» цього органу (посадової особи) чітко встановлено правовими нормами;5) службовець, на якого накладено дисциплінарне стягнення, може його оскаржити у вищий орган (вищій посадовій особі) або в суд;6) за один дисциплінарний проступок може бути накладено лише одне дисциплінарне стягнення.

31. Порядок здійснення регламентується нормативними актами:- Верховної Ради України ("Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" та ін.);- Кабінету Міністрів України ( № 1540 "Про затвердження Статуту про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб")Чинні дисциплінарні статути та положення про дисципліну встановлюють такі заходи дисципл. відповідальності:- усне зауваження;- зауваження;- позбавлення чергового звільнення;- призначення поза чергою в наряд на роботу;- догана;- сувора догана;- позбавлення раніше застосованого заохочення;- попередження про неповну посадову відповідальність;- затримання присвоєння чергового спеціального звання;- пониження в в спеціальному званні;- пониження в посаді;- позбавлення спец.звання;- звільнення (розірвання контракту);- звільнення з позбавленням спеціального звання (класного чину).

Правила провадження у справах про адміністративні проступки, за вчинення яких державні службовці можуть нести адміністративну відповідальність, Дисциплінарне провадження – це процесуальна форма встановлення уповноваженим органом одного чи декількох порушень трудової дисципліни та винесення рішення з цього питання. Дисциплінарне характеризується певною стадійністю та має окрему процедуру кожної із стадій. Підставою ж для притягнення працівника до дисциплінарної відпо­відальності є вчинення дисциплінарного або адміністративного проступку. Порушенню дисциплінарного провадження передує одержання інформації про діяння, що має ознаки дисциплінарного чи адміністративного проступку, за яке передбачається дисциплінарна відповідальність.

33. В адміністративно-правовій літературі питання класифікації заходів адміністративного примусу дотепер не дістали однозначного вирішення, незважаючи на їх велике практичне і теоретичне значення. Водночас найбільше визнання одержала класифікація заходів адміністративного примусу, запропонована свого часу М. І. Єропкіним, який в основу класифікації цих заходів поклав мету їх застосування.

Адміністративний примус застосовується з потрійною метою. Відповідно до цього заходи адміністративного примусу поділяються на три види (групи):

1) адміністративно-запобіжні заходи;

2) заходи адміністративного припинення;

3) заходи адміністративної відповідальності.

Такий поділ найбільш чітко відображає правоохоронне призначення адміністративного примусу.

Окремі вчені-адміністративісти висловили думку про відсутність адміністративно-запобіжних заходів й існування так званих відновлювальних заходів. Запобіжні заходи прихильники цієї точки зору зараховують до норм права, оскільки вони нібито звернені не до окремої особи, а до всіх (або багатьох) громадян. Таку позицію не можна визнати безспірною, оскільки адміністративно-запобіжні заходи можуть застосовуватися як до груп громадян, так і до окремих осіб (наприклад, перевірка документів, адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі тощо).

У науковій літературі висловлено аргументовані заперечення також проти віднесення зазначених заходів до правовідновлювальних. Переконливішою є позиція вчених, котрі вважають, що адміністративному примусу правовідновлення, як основна мета, не властиве. Аналіз цих заходів показує, що до них віднесено різногалузеві заходи примусу — цивільно-правові, фінансово-правові, кримінально-правові.

Деякі вчені-адміністративісти висловлюють думку про існування ще однієї самостійної групи заходів адміністративного примусу — адміністративно-процесуального забезпечення (примусу). Така група заходів примусу реально існує, але вона є одним з видів заходів припинення, а не примусу взагалі, тобто це не вид примусу, а його підвид.

Було висловлено також певною мірою спільну думку щодо класифікації заходів адміністративного примусу: запобіжні заходи (контрольно-профілактичні, спрямовані на виявлення правопорушень, і особливі, які мають за мету забезпечити особливу, виняткову державну або громадську необхідність) і правові санкції (заходи припинення, процесуального забезпечення, поновлювальні заходи і заходи покарання, або стягнення).

Проте більшість вітчизняних адміністративістів підтримує поділ адміністративного примусу на заходи запобігання, припинення та адміністративної відповідальності. Водночас наведена класифікація, як і будь-яка інша, дещо умовна, відтак час від часу піддається критиці, її головна мета — якнайповніше з'ясувати сутність заходів адміністративного примусу, підстави та порядок їх застосування.

32. За порушення службових обов’язків, трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку як працівник, так і власник або уповноважений ним орган несе дисциплінарну відповідальність. Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

У трудових правовідносинах розглядають два види юридичної відповідальності:

1) дисциплінарна – настає за вчинення працівником дисциплінарного проступку (порушення службових обов’язків, трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку) чи за невиконання або неналежне виконання ним своїх трудових обов’язків і полягає в застосуванні до порушників дисциплінарних стягнень;

2) матеріальна – настає за майнові збитки, заподіяні підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків і полягає у покритті шкоди відповідною сумою грошей або рівноцінним майном; настає за шкоду, заподіяну працівнику каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, зв’язаним із виконанням трудових обов’язків.

За несумлінне виконання обов’язків до працівника можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення.

Дисциплінарна відповідальність – застосування до порушників трудової дисципліни стягнень, передбачених законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами (статут залізниць України, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту).

Види дисциплінарної відповідальності:

Догана – офіційно виражена негативна оцінка ставлення до роботи, результатів праці окремих осіб. Тягне за собою негативні наслідки для працівника особистого характеру.

Звільнення – припинення дії трудового договору.

Заходи дисциплінарного впливу:

 моральні: втрата довіри з боку адміністрації, трудового престижу, авторитету.

 матеріальні: позбавлення премії або її зниження, відмову в наданні одноразової матеріальної допомоги, зняття надбавки по оплаті праці тощо.

Строки накладення дисциплінарного стягнення: надається безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше 1 міс. з дня вчинення проступку.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень:

o взяти у порушника письмове пояснення;

o за кожне порушення – одне стягнення;

o обираючи вид стягнення, враховують ступінь тяжкості проступку, заподіяну ним шкоду;

o стягнення оголошується в наказі, повідомляється працівникові під розписку протягом 3-х днів з дня видання наказу.

Порядок зняття дисциплінарних стягнень:

o якщо протягом року працівника не було піддано новому стягненню, то його стягнення погашається;

o стягнення може бути зняте до закінчення 1 року;

o стягнення до трудової книжки не заноситься;

o протягом дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення не застосовуються.

Поряд з дисциплінарними і громадськими заходами можуть застосовуватись й інші заходи матеріального впливу зокрема, позбавлення повністю або частково: премій; одноразової винагороди, яка виплачується по підсумках роботи за рік; додаткової відпустки у відповідному році. яка надається за безперервний стаж роботи.

Дисциплінарну відповідальність за статутами про дисципліну несуть:

- працівники залізничного, морського та річкового транспорту, цивільної авіації;

- органів внутрішніх справ, прокуратури;

- ряду інших галузей промисловості, органів і організацій.

Статутами про дисципліну передбачено значно ширшу кількість видів дисциплінарних стягнень, що дозволяє більш диференційовано підходити до оцінки і покарання працівника за порушення трудової дисципліни..