2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

1. Положення коментованої статті повністю відтворюють відповідні поло­ ження ст. 13 Конституції України. Право власності Українського народу за своєю природою є державною власністю, суб'єктом якої є держава Україна (ст. 2 ЦК). Водночас Український народ є суб'єктом права власності об'єктів, перелічених у ст. 13 Конституції України. У даному випадку такими об'єктами права власності є не певна земельна ділянка, конкретна частина земельних надр чи континентального шельфу, а в цілому земля як частина земної кулі, як територія з усіма розташованими на ній природними багатствами, оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охо­ роною держави (ст. 14 Конституції України).

Без визнання Українського народу суб'єктом права власності на землю і природні ресурси неможливо було б забезпечити суверенітет України, який поширюється на всю її територію. При цьому носієм такого суверенітету і єди­ним джерелом влади в Україні є народ, якому належить і верховенство влади. Тому норми Конституції України і ЦК, що визначають право власності Ук­раїнського народу на землю, утверджують переважно його державно-політич­ну правосуб'єктність. Це означає, що питання зміни території України може вирішувати лише Український народ шляхом проведення всеукраїнського ре­ферендуму (ст. 73 Конституції України).

2. Для реалізації своєї правосуб'єктності Український народ утворює держа­ ву з відповідними державними інститутами. Відповідно права власника від імені Українського народу здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які з цивільно-правової точки зору суб'єктами є не права власності, а здійснення такого права власності.

3. Оскільки Український народ складають громадяни держави Україна, то цілком виправданим є введення норми про право громадян користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Ця норма не поширюється на ті об'єкти, які, наприклад, у вигляді певних земельних діля­ нок вже перебувають у приватній власності фізичних чи юридичних осіб.

Стаття 325. Право приватної власності

1. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

2. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм на­лежати.

3. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

1. Право приватної власності є головною правовою формою насамперед індивідуального привласнення благ в усіх країнах з ринковою економікою. Раніше суб'єктами права приватної власності могли бути лише фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства). Однак коментована стаття визнає приватною власністю також власність юридичних осіб. Зрозуміло, що суб'єктами права приватної власності можуть бути лише юридичні особи недержавної та некомунальної форми власності, незалежно від їх організаційно-правової форми. До цього згідно із Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ такі юридичні особи виступали суб'єктами права колективної власності.

2. Частина 2 коментованої статті визначає коло об'єктів, які можуть бути у власності фізичних і юридичних осіб. Законодавець відмовився від їх визна­чення шляхом введення хоча б орієнтовного переліку, а застосував загальну формулу, згідно з якою у власності фізичних і юридичних осіб може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не може їм належати. Отже, у приватній власності можуть бути об'єкти споживчого та виробничого призначення, як рухоме, так і нерухоме майно, результати інте­лектуальної праці, окреме індивідуально визначене майно і майно, визначене родовими ознаками, як окремі речі, так і їх сукупність, а також цілісні майнові комплекси.

Як випливає зі змісту ст. 13 Конституції України, не можуть перебувати у власності громадян чи юридичних осіб об'єкти права виключної власності на­роду України.

Кожна держава має право визначати об'єкти, які з міркувань державної без­пеки або з інших підстав не повинні перебувати у власності окремих суб'єктів права взагалі, або об'єкти, які мають набуватися з додержанням спеціальних правил. Тому Постановою ВР України «Про право власності на окремі види майна» було затверджено «Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юри­дичних осіб інших держав на території України», а також «Спеціальний поря­док набуття права власності громадянами на окремі види майна», викладені відповідно в додатках 1 і 2.

В додатку 1 зазначені, зокрема, зброя, боєприпаси (крім мисливської та пневматичної зброї), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси. До переліку, що міститься в додатку 2, входять вогнепальна мис­ливська зброя, газові пістолети й револьвери та деякі види пневматичної зброї, пам'ятки історії і культури, радіоактивні речовини. Такі види майна можуть бути придбані лише за наявності дозволу відповідних органів (органів внутрішніх справ, Міністерства культури, державних органів з ядерної та радіаційної безпеки тощо).

Не можуть перебувати у власності іноземних громадян землі сільськогоспо­дарського призначення, а якщо вони отримали такі землі в порядку спадкуван­ня, то мають провести їх відчуження впродовж одного року (ст. 81 ЗК).

3. Частина 3 коментованої статті встановлює лише один виняток із пра­вила про те, що склад, кількість та вартість об'єктів права власності фізич­них та юридичних осіб не обмежуються. Цей виняток стосується розмірів земельної ділянки. Так, п. 13 Перехідних положень ЗК встановлено мора­торій на придбання фізичними та юридичними особами земель сільськогос­подарського призначення загальною площею до 100 га, яка може бути збільшена в разі успадкування земельних ділянок за законом.

Наведена норма дещо відрізняється від змісту ч. 2 ст. 13 Закону Україні: «Про власність», яка передбачала, що склад, кількість і вартість майна, яке мо-же бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених за­коном. В окремих законодавчих актах зберігаються норми, які тією чи іншою мірою закріплюють кількісні чи якісні показники об'єктів права власності фізичних та юридичних осіб. Так, Законом України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 48) спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) заборо­няється залучати вклади від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 % капіталу банків, а також мати у власності нерухоме майно на суму більше ніж 25 % капіталу, за певними винятками. Законодавство встановлює для суб'єктів господарювання певні обмеження щодо розмірів їх активів (майна), часток (акцій, паїв) з метою недопущення монопольного становища на ринку, для створення господарських товариств встановлюються мінімальні розміри їх статутного капіталу та ін.

Стаття 326. Право державної власності