Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Книга_3.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1.06 Mб
Скачать

Глава 32 право користування чужим майном

Стаття 401. Поняття користування чужим майном

  1. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не мо­жуть бути задоволені іншим способом.

  2. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земель­ної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут (servitus) у перекладі з латинської означає «рабство речі». Римсь­ке право передбачало два види сервітутів — реальні (земельні) та особисті (узуфрукт, узус і хабітаціо — право користування чужими рабами або тваринами, operae servorum vel animalium — який не отримав роз­повсюдження). Реальні (земельні) сервітути встановлювалися на користь від­повідної земельної ділянки (пануючої) з метою задоволення потреб її власни­ка за рахунок сусідньої земельної ділянки (службової). Реальні (земельні) сервітути були різних видів: право проходу, проїзду, прогону худоби, прокла­дення трубопроводів тощо. Щодо особистих сервітутів, то вони встановлюва­лися на користь певної особи (право проживання), а їх об'єктом могла бути будь-яка річ, не лише земельна ділянка. Особистий сервітут представлений у ЦК лише одним із видів, який по суті можна віднести до хабітаціо. Цей вид визначається як право членів сім'ї власника житла на користування цим жит­лом (ст. 405 ЦК).

У ЦК визначається, що земельний сервітут, тобто право обмеженого кори­стування чужим майном, може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення по­треб, які не можуть бути задоволені іншим способом. На відміну від земель­ного сервітуту, особистий сервітут може належати лише конкретній особі.

Сервітути можуть бути встановлені законом, договором або рішенням суду. Тобто підстави виникнення земельного та особистого сервітутів є однаковими. Виняток стосується лише вимог щодо форми договору. Так, договір про зе­мельний сервітут підлягає державній реєстрації (ст. 402 ЦК).

Стаття 402. Встановлення сервітуту

і. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на неру­хоме майно.

3. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встанов­ лення сервітуту.

Сервітут — це певне правовідношення, яке можна віднести до абсолютних речових цивільних правовідносин. Як і будь-яке цивільне правовідношення, сервітут виникає на підставі визначених законом юридичних фактів. Цивільне законодавство передбачає, що сервітут виникає на підставі правомірних дій (договору, заповіту або рішення суду) або у прямо передбачених законом ви­падках — наприклад особистий сервітут права проживання, який передбачено для членів сім'ї власника житла.

Сервітути можуть бути встановлені законом, договором або рішенням суду. Тобто підстави виникнення земельного та особистого сервітутів є однаковими. Виняток стосується лише вимог щодо форми договору. Так, договір про зе­мельний сервітут підлягає державній реєстрації (ст. 402 ЦК).

Земельне законодавство передбачає додаткові вимоги щодо встановлення сервітуту. Вимагати його встановлення може не лише власник, а й землекорис­тувач земельної ділянки. Відмінності у правовому регулюванні встановлення зе­мельного сервітуту передбачені щодо підстав виникнення. У нормах ЗК існує лише дві підстави виникнення земельного сервітуту: 1) домовленість між співвласниками земельних ділянок; 2) рішення суду (ст. 100 ЗК).

Стаття 403. Зміст сервітуту

і. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

  1. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

  1. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за ко­ристування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, за­повітом або рішенням суду.

  1. Сервітут не підлягає відчуженню.

  1. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

  2. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права влас­ності на майно, щодо якого він встановлений.

  3. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншо­го нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Зміст сервітуту повністю залежить від правової сутності даного права, що становить різновид прав на чужі речі.

Інституту прав на чужі речі належать як загальні ознаки речового права, так і особливі, що поєднують різні види прав на чужі речі у певну систему. Отже, необхідним виявляється встановлення загальних ознак прав на чужі речі:

1) речові права на чужі речі обтяжують право власності.

Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших управоможених осіб на це майно за ви­нятками, встановленими законом або договором.

Вказане положення видається надто важливим моментом щодо з'ясування співвідношення права власності і прав на чужі речі. Внаслідок реалізації прин­ципу слідування, тобто через те, що останні слідують за річчю, незважаючи на зміну суб'єктів права власності, складається становище, згідно з яким права на чужі речі обтяжують кожне право власності, як те, що існувало при їх встанов­ленні, так і кожне наступне, що виникатиме у майбутньому. Такий тягар має ви­раз у тому, що власник речі, на яку поширене інше речове право, втрачає певні повноваження і не може реалізувати право власності в повному обсязі. Сервітут зберігає чинність у разі переходу права власності до іншого суб'єкта;

2) права на чужі речі здійснюються незалежно від волі власника.

Так, на думку багатьох вчених, речові права становлять юридичні форми, що забезпечують можливість тривалої, незалежної від згоди власника участі однієї особи у праві власності іншої. Обсяг прав при користуванні чужим май­ном визначається сервітутом, тобто залежить від виду сервітуту;

3) права на чужі речі здійснюються лише в певних межах.

Вказані межі залежать від виду речового права. Вони встановлюються зако­ном і конкретизуються у договорі з власником. Проте сервітут хоч і обтяжує право власності, але не позбавляє власника у здійсненні його правомочностей;

4) права на чужі речі захищаються від усіх осіб і в тому числі від власника. У цьому положенні втілюється абсолютність прав на чужі речі. Незважаю­ чи на свою обмеженість, вони захищаються так само, як і право власності.

Сервітут має також і додаткові ознаки. У цивільному законодавстві встановле­но презумпцію відплатності сервітуту. Презумпція не діє, якщо умова безоплат­ності прямо передбачена договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітути можуть бути строковими або безстроковими залежно від мети використання об'єкта, на який вони поширюються.

Здійснення сервітуту повинно відбуватися найменш шкідливим чином. У разі спричинення шкоди майну власника суб'єкт сервітутного права відповідатиме на загальних підставах.

Стаття 404. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном

і. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухо­мим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубо­проводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.