1. Право володіння виникає на підставі договору з власником або осо­ бою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, вста­ новлених законом.

1. У чинному ЦК передбачені підстави виникнення і припинення права во­лодіння. Підстави виникнення характерні лише для законного володіння — до­говір з власником або особою, якій майно було передане власником, та інші підстави, передбачені законом. За таких умов володіння не можна розглядати як окреме право, а лише як одну з правомочносте?! власника, орендаря, комі­сіонера, управителя тощо.

2. Що стосується фактичного володіння, то підставою його виникнення мо­же бути, наприклад, заволодіння чужим майном або користування майном без оформлення права власності, що може мати своїм наслідком застосування норм про набувальну давність.

Проте набувальна давність у чинному ЦК винесена за межі інституту во­лодіння і розглядається як один із способів виникнення права власності (ст. 344 ЦК).

Стаття 399. Припинення права володіння

і. Право володіння припиняється у разі:

1. відмови володільця від володіння майном;

2. витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3. знищення майна.

2. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Перелік підстав припинення права володіння не є вичерпним. Право во­лодіння припиняється в разі:

відмови володільця від володіння майном;

витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

знищення майна;

в інших випадках, встановлених законом.

Перша і остання умови припинення є характерними для всіх речових прав. Що стосується другої умови — її можна застосувати лише щодо незаконного володіння. Вважаємо, що доцільно було б передбачити таку підставу припи­нення, як припинення договору, яким було встановлено володіння.

Крім того, ст. 398 ЦК передбачає виникнення лише такого володіння, яке є законним, а ст. 399 ЦК допускає можливість припинення і незаконного во­лодіння (віндикація). Це є недопустимою суперечністю.

Стаття 400. Обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право або яка є добросовісним володільцем

1. Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до догово­ру або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Законне володіння захищається нормами ст. 400 ЦК. Це полягає в обов'яз­ку недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право.

Щодо захисту володіння чинний ЦК містить такі суперечливі положення. Так, у п. З ст. 397 ЦК проголошується, що «фактичне володіння майном вва­жається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду». Водночас п. 1 ст. 398 ЦК зазначає: «Право володіння виникає на підставі договору з власником, або особою, якій майно було передане влас­ником, а також на інших підставах, встановлених законом». Тобто друге поло­ження практично скасовує перше. Чинний ЦК встановлює лише захист закон­ного володіння (що стосується захисту добросовісного володільця від недоб­росовісного, передбаченого у ст. 400 ЦК, то це взагалі абсолютне непоро­зуміння, оскільки «добросовісність» або «недобросовісність» може встановити лише суд).

Отже, слід зазначити, що в законодавстві України немає нормативної бази для створення самостійного правового інституту володіння та його захисту. Захисту підлягає лише законне володіння.

Проте, на наш погляд, вказаний захист можна вважати не захистом во­лодіння, а лише захистом певного майнового права.

Дійсно, володіння можна розглядати як складову частину права власності та інших майнових прав (орендаря, наймача, заставодержателя, охоронця), що виникають на законній підставі набуття панування над річчю. Саме в такому розумінні володіння розглядається багатьма вченими як право на володіння (ius possidenti).

Однією з найважливіших проблем розвитку інституту володіння в цивіль­ному законодавстві України є, на наш погляд, виявлення загального правового фактору, який поєднує всі види володіння в один інститут.

Необхідність виділення інституту володіння та узагальнення регламентації всіх його видів полягає перш за все в тому, що володінню надається особливий та значно полегшений захист незалежно від способу набуття прав, які стоять поза ним. Тобто незалежно від того, засновані вказані права на законному ти­тулі чи ні, володіння буде захищатись. Сутність володіння пов'язана, отже, з особливістю його захисту, а вказана особливість ґрунтується на презумпції того, що володілець є власником або іншим законним володільцем.