1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно по­збавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосова­не лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

1. Норма про непорушність права власності стосується всіх її форм, тоді як ст. 41 Конституції України передбачає непорушність лише права приватної власності. Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканності самого майна власника. Всі особи мають утри­муватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.

2. Однак можуть виникати ситуації, в яких потрібне виправдане з юридич­ної точки зору коригування права власності, обсягу повноважень власника то­що. Частина 2 коментованої статті встановлює загальне правило, згідно з яким власник може бути позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Наприклад, ст. 362 ЦК визначає, що «продавець частки у праві спільної часткової власності має право продати її стороннім особам лише за умови, що інші співвласники відмовляються від її придбання».

Позбавлення власника права власності можливе у випадках звернення стяг­нення на майно за його борговими зобов'язаннями, конфіскації майна як санкції за скоєні адміністративні правопорушення чи кримінальні злочини. Здійснюється також припинення права власності в судовому порядку.

3. Частина 3 коментованої статті передбачає можливість припинення права власності шляхом примусового відчуження майна з мотивів суспільної не­обхідності за підставами і в порядку, встановленими законом, але лише за умо­ви попереднього та повного відшкодування їх вартості. Такі правові наслідки настають, зокрема, у разі викупу пам'яток історії та культури (ст. 352 ЦК), ви­купу земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю (ст. 350 ЦК), реквізиції (ст. 353 ЦК). Однак в умовах воєнного або надзвичайного стану примусове відчуження майна здійснюється з наступним повним відшкодуван­ням його вартості.

4. В усіх зазначених випадках обмеження у праві власності, припинення права власності можливе лише за підставами та в порядку, встановлених акта­ми, що мають статус закону, адже відповідно до ст. 92 Конституції України пра­вовий режим власності визначається виключно законами України.

Стаття 322. Тягар утримання майна

1. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Коментована стаття встановлює презумпцію обов'язку власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат нале­ жать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, корис­ тування та розпоряджання майном. Невиконання власником свого обов'язку щодо утримання своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Житловим законодавством встановлюється обов'язок власників житлових будинків, квартир забезпечувати утримання, ремонт, експлуатацію тощо цих об'єктів за власні кошти. У статті 10 Закону України «Про приватизацію дер­жавного житлового фонду» прямо передбачено, що утримання приватизова­них квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів їх власників. Згідно із Законом України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР підля­гають обов'язковому страхуванню певні види майна (наприклад об'єкти космічної діяльності), яке здійснюється власником чи іншими уповноважени­ми на це особами. На власників можуть покладатися законом також обов'язки щодо сплати податкових та інших платежів і зборів.

2. Договором або законом обов'язок утримання майна власника може бути покладено на іншу особу. Наприклад, відповідно до ст. 776 ЦК поточний ре­ монт переданої в найм речі проводиться наймачем за його рахунок, якщо інше не передбачено договором або законом. Особа, яка затримала бездоглядну до­ машню тварину, може на час розшуку власника залишити її в себе на утри­ манні (ст. 340 ЦК). Отже, законом або договором тягар утримання може бути знятий з власника і перекладений на інших сторін.

Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна

1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Ця стаття встановлює загальне правило про те, що ризик випадкового зни­щення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник. Це правило може бути змінене лише договором або законом. Особливість норми ст. 323 ЦК полягає насамперед у тому, що під ризиком випадкового знищення та випадкового пошкодження майна слід розуміти економіко-правові наслідки втрати матеріального блага, належного власнику, за відсутності вини власника чи інших осіб. У тих самих випадках, коли знищення або пошкодження є ре­зультатом винних дій конкретних осіб, відшкодування збитків покладається на цих осіб відповідно до правил, що регулюють відповідні правовідносини.

2. Коментована норма визначає економіко-правові наслідки повної або част­кової втрати майна у двох ситуаціях:

коли майно перебуває в безпосередньому володінні та користуванні власни­ка і не є об'єктом того чи іншого договірного правовідношення;

коли майно є предметом договору, який передбачає передачу цього майна.

Закономірно, що в першому випадку ризик випадкового знищення чи по­шкодження майна завжди несе власник, якщо інше не встановлено законом.

У разі відчуження майна за договором ризик випадкового його знищення чи випадкового пошкодження також покладається на власника, якщо інше не встановлено договором або законом. ЦК 1963 p. також містив норму про ризик власника, але в іншій редакції. Так, відповідно до ч. 1 ст. 130 ЦК 1963 p. ризик випадкової загибелі чи випадкового псування відчужуваних речей мав перехо­дити до набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено законом або договором. Норма ст. 323 чинного ЦК також дає підстави для висновку про те, що ризик випадкового знищення чи випадково­го пошкодження майна до моменту переходу його у власність набувача несе відчужувач, а з моменту його переходу у власність набувача до останнього пе­реходить і цей ризик. Тому в таких випадках важливо правильно встановити момент виникнення права власності в набувача майна за договором, зокрема за правилами ст. 334 ЦК. Сторони можуть за домовленістю змінити наведене за­гальне правило й передбачити, що ризик випадкового знищення чи випадково­го пошкодження майна переходить до набувача з моменту підписання догово­ру, з моменту його нотаріального посвідчення, не пов'язуючи це з переходом права власності.

Закон може встановлювати особливі правила ризику. Наприклад, ст. 668 ЦК, зокрема, передбачає, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому това­ру, якщо інше не встановлено договором або законом, а щодо товару, продано­го під час його транспортування, — з моменту укладення договору купівлі-про-дажу, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового обороту. Пи­тання ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження речі, ма­теріалу врегульовані також статтями 772, 842 ЦК.

3. Законодавство може встановлювати спеціальні правила захисту інтересів власника в разі технологічних, екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру. Наприклад, за Законом України «Про захист насе­лення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру» від 8 червня 2000 р. № 1809-ІИ громадяни України мають право, зок­рема, на відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок над­звичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Стаття 324. Право власності Українського народу

1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континен­тального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.