- •Глава 23 загальні положення про право власності
- •Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
- •Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
- •Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
- •На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
- •1. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
- •2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
- •Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
- •Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
- •1. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
- •2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
- •3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.
- •Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
- •Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
- •Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
- •У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
- •Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
- •2. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
- •Глава 24 набуття права власності
- •Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
- •Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
- •1. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
- •2. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
- •3. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
- •Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом.
- •Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.
- •Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
- •3. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.
- •Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки.
- •Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявить про знахідку або вчинила спробу приховати її.
- •Особа, у якої залишена бездоглядна домашня тварина, відповідає за її загибель або пошкодження у межах її вартості лише у разі свого умислу або грубої необережності.
- •Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, має право на винагороду відповідно до статті 349 цього Кодексу.
- •5. Положення цієї статті не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків.
- •Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
- •4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транс портні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
- •2. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
- •Глава 25 припинення права власності
- •Особа може відмовитися від права власності на це майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.
- •У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.
- •Право власності на майно припиняється в разі його знищення.
- •У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
- •3. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження.
- •Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави.
- •1. До особи може бути застосовано позбавлення права власності на май но за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.
- •2. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.
- •Глава 26 право спільної власності
- •Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
- •Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
- •1. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
- •1. Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.
- •2. Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, пере ходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу.
- •Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
- •3. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
- •Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
- •У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
- •Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
- •Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
- •Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
- •Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
- •Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
- •Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
- •2. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому стат тею 366 цього Кодексу.
- •Глава 27
- •Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.
- •Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації можуть бути суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) у випадках, встановлених законом.
- •Права та обов'язки суб'єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.
- •Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
- •Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
- •4. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
- •1. Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
- •Глава 28 право власності на житло
- •1. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
- •2. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.
- •У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.
- •2. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною осо бою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.
- •Глава 29 захист права власності
- •Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
- •Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
- •1. Гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.
- •1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
- •1. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
- •Глава 31 право володіння чужим майном
- •1. Право володіння виникає на підставі договору з власником або осо бою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, вста новлених законом.
- •Глава 32 право користування чужим майном
- •Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
- •3. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встанов лення сервітуту.
- •2. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земель ної ділянки, а в разі необхідності — від власника (володільця) іншої зе мельної ділянки надання земельного сервітуту.
- •3. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
- •1. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
- •Глава 33
- •Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
- •Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором.
- •Власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі.
- •Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.
- •Власник земельної ділянки зобов'язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.
- •Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.
- •Глава 34
- •Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування.
- •Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.
- •1. Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одер жання плати за користування нею.
- •2. Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем.
Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Співвласники спільної сумісної власності, як і співвласники спільної часткової власності, мають право на виділ у натурі частки зі спільного майна з тією різницею, що учасники першої не мають завідомо визначених ідеальних часток у праві спільної власності, а отже, вони мають бути передусім визначені, після чого стає можливим виділ частки в натурі. При визначенні розміру часток співвласників вважається, що вони є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Стаття 370 ЦК не встановлює особливого порядку виділу частки у спільній сумісній власності, а лише передбачає його здійснення в порядку, встановленому ст. 364 ЦК (див. коментар до ст. 364).
Оскільки у спільній сумісній власності подружжя лише два співвласники, то виділ частки в їхньому спільному майні в натурі завжди спричиняв би припинення права спільної сумісної власності. Тому в СК закріплено право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 69), а відтак, правила ст. 370 ЦК про виділ не стосуються права спільної сумісної власності подружжя.
У статтях 70-71 СК визначено критерії встановлення розміру часток спільного майна подружжя, а також способи і порядок поділу такого майна, які мають чимало особливостей порівняно із загальними правилами ЦК про спільну власність, обумовлені особливим характером шлюбних відносин.
Від виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності в порядку ст. 370 ЦК, потрібно відмежовувати інші випадки виділу майнової частки, наприклад виділ частини майна повного товариства, пропорційного частці учасника у складеному капіталі, у зв'язку з його власними зобов'язаннями (ст. 131 ЦК); виплата учаснику господарського товариства з обмеженою відповідальністю у зв'язку з його виходом з товариства виплати вартості його частки у статутному капіталі або виділ такому учаснику певної частини майна в натурі у розмірі, пропорційному його частці (ст. 148 ЦК); виділ частини майна фермерського господарства його члену у зв'язку з ліквідацією товариства або виходом із складу членів цього господарства (ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство»).
Стаття 371. Звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності
1. Кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.
2. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому стат тею 366 цього Кодексу.
Частина 1 ст. 371 ЦК надає право кредитору співвласника спільного сумісного майна в разі недостатності в нього іншого майна для звернення стягнення звернутися з позовом про виділ частки із спільного майна в натурі з метою звернення на неї стягнення. Це право ґрунтується на законі. Відповідно до ст. 346 ЦК однією з підстав припинення права власності є звернення стягнення на майно боржника. Оскільки у спільній сумісній власності не визначені ідеальні частки кожного із співвласників, суд насамперед має встановити розмір частки у спільній сумісній власності спів-власника-боржника за правилами ч. 2 ст. 370 ЦК. Суд може відмовити в позові! якщо співвласники заперечують проти звернення стягнення на частку у спільній сумісній власності, посилаючись на наявність у співвласника боржника достатньої кількості іншого майна, на яке за законом може бути звернене стягнення.
У разі виділу в натурі частки із спільного сумісного майна для звернення на неї стягнення право спільної сумісної власності між співвласником-борж-ником та іншими співвласниками припиняється, якщо стягнення звернено на всю частку співвласника-боржника і якщо співвласників лише двоє. Якщо таких співвласників більше, між ними зберігається право спільної сумісної власності. Воно може зберегтися і тоді, коли співвласників двоє, але стягнення звернено лише на певну частину частки у спільному сумісному майні.
У частині 2 ст. 371 ЦК не встановлюється спеціальних правил щодо порядку виділу частки в цих випадках, але в ній застерігається, що її виділ має здійснюватися в порядку, встановленому ст. 366 цього Кодексу. Такий порядок може встановлюватися щодо окремих видів сумісної власності й іншими законодавчими актами, наприклад СК (ст. 73).
Стаття 372. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності
Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Норми ст. 372 ЦК розраховані на ті випадки здійснення співвласниками правомочностей, які призводять до припинення права спільної сумісної власності відповідно до договору між ними про поділ майна або за судовим рішенням. Частина 1 коментованої статті передбачає право учасників спільної сумісної власності на власний розсуд вчинити поділ сумісного майна. Можна вважати, що законодавець у цій статті має на увазі поділ майна в натурі, як і при виділі частки із спільного сумісного майна.
Для здійснення поділу сумісного майна потрібно насамперед встановити розмір часток співвласників, які згідно з ч. 2 коментованої статті вважаються рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Окремо законодавець застерігає, що суд може збільшити або зменшити частку співвласника з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Наприклад, при поділі спільного сумісного майна подружжя суд може відступати від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Крім того, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, з ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка,
якщо розміру аліментів, які вони одержують, недостатньо для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ст. 70 СК).
Вчинення поділу майна між співвласниками призводить до повного припинення права спільної сумісної власності. Співвласники можуть встановити на це майно режим спільної часткової власності.
У статті 372 ЦК не встановлюються правові засади поділу спільного сумісного майна в натурі після визначення часток, а відтак, цілком припустимим може бути застосування в цих випадках правил ст. 364 ЦК, а поділ спільної сумісної власності подружжя має здійснюватися з дотриманням вимог ст. 71 СК, яка безпосередньо визначає способи та порядок поділу спільного сумісного майна подружжя. Якщо подружжя не дійшло згоди щодо способів та порядку поділу такого майна, суд відповідно до ст. 71 СК може:
поділити майно між чоловіком і жінкою в натурі;
брати до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення;
присуджувати неподільні речі одному з подружжя, якщо вони не домовилися про інше;
присуджувати речі для професійних занять тому з подружжя, хто їх використовував у професійній діяльності, з урахуванням їх вартості при присудженні іншого майна другому з подружжя;
5) присуджувати одному з подружжя грошову компенсацію замість належної йому частки у праві на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК;
6) присуджувати одному з подружжя грошову компенсацію лише за умови внесення другим із них відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Значна частина положень ст. 71 СК про поділ спільної сумісної власності подружжя містилася в Кодексі про шлюб та сім'ю України 1969 p., а також була сформульована в правових позиціях Верховного Суду України, зокрема в постанові Пленуму «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 12 червня 1998 р. № 16.
Відповідно до ч. 4 коментованої статті договір поділу спільного сумісного нерухомого майна вимагає нотаріального посвідчення. Отже, інші договори поділу спільного сумісного майна мають укладатися за загальними правилами цивільного законодавства про правочини.