3. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право вимагати виділу частки належить кожному із співвласників.

Виділ частки має своїм наслідком припинення права спільної власності для того співвласника, який виділяється. Виділ частки відбувається за взаємною згодою співвласників. Крім згоди необхідною умовою є можливість виділення частки у натурі. Тобто потрібно вирішити, чи належить об'єкт права спільної власності до подільних або неподільних речей (ст. 181 ЦК) і в якій мірі ідеальна частка співвласника, який бажає виділу, відповідає частці у натурі, яку можна виділити без завдання шкоди спільному майну.

Якщо виділ здійснюється за волею співвласника і згоди про спосіб поділу не досягнуто, він може одержати від інших співвласників грошову або іншу матеріальну компенсацію при неможливості виділення майна в натурі. Розрахунки між співвласниками виникають і при неможливості виділення частки згідно з ідеальною часткою у праві власності (по суті це частка у вартості речі).

Компенсація вартості частки може відбуватися лише за згодою її власника. Компенсація може бути встановлена у грошовій формі або у вигляді будь-яких речей. Особлива вимога передбачена законом щодо форми договору про виділ частки в натурі з нерухомого майна. Такий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У цивільному законодавстві передбачені випадки, коли компенсація може бути сплачена без згоди співвласника замість виділу частки у натурі (ст. 365 ЦК).

Виділ частки із майна, що перебуває у спільній частковій власності, відбу­вається на вимогу співвласника за наявності передбачених законом умов (річ є подільною) і припиняє право спільної часткової власності для власника, ча­стка якого виділена.

Стаття 365. Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників

1. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1. частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2. річ є неподільною;

3. спільне володіння і користування майном є неможливим;

4. таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Право спільної часткової власності може припинятись як за волею осіб-співвласників (виділ частки, поділ майна) так і поза їх волею за рішенням суду.

Положення коментованої статті виключає із загального правила, передбаче­ного ст. 364 ЦК, відповідно до якого за співвласником закріплюється право, а не обов'язок щодо виділу частки у натурі із спільного майна, а компенсація за частку при неможливості її виділення надається лише за згодою співвласника (пункти 1,2 ст. 364 ЦК).

Тобто співвласник не може бути примушений до здійснення права розпоря­дження щодо належного йому об'єкта права власності — частки у праві спільної власності. Примушування власника до здійснення його права не доз­воляється згідно з положеннями відповідних статей ЦК, в яких дістали своє відображення певні суттєві засади приватного права (статті 12, 319 ЦК).

Проте право спільної власності передбачає певний рівень обмеження права власності кожного із співвласників з метою надання рівного захисту кожному з них і врахуванню їх інтересів. У деяких випадках існування спільної влас­ності виявляється неможливим, суттєво порушує їх законні інтереси і навіть загрожує здоров'ю та життю співвласників.

ЦК встановлює судовий порядок припинення права власності за позовом співвласників до того з них, припинення права власності якого вони вимага­ють, виходячи з підстав, передбачених законом. Положення цієї статті є нове­лою цивільного законодавства, оскільки ЦК 1963 р. не встановлював підстав припинення права спільної власності поза волею її суб'єктів. Вони визначали­ся постановою ПВСУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 р. № 7 і стосувалися виділу частки із спільної власності на жилий буди­нок.

Припинення права на частку з відповідною примусовою компенсацією відбувається за наявності всіх передбачених цією статтею підстав: незначна ча­стка і неможливість виділення в натурі тощо. Виділення частки не відбудеться, якщо річ належить до категорії неподільних речей, тобто таких, які не можна поділити без втрати їх цільового призначення (п. 2 ст. 183 ЦК). Встановлення неможливості спільного проживання і користування спільним майном здійснюється шляхом дослідження всіх обставин справи з урахуванням різних засобів доказування, передбачених цивільним процесуальним законодавст­вом, — показання свідків, висновків органів внутрішніх справ, органів місцево­го самоврядування, представників закладів охорони здоров'я тощо. Суттєвим обмеженням примусового виділу частки із спільного майна є передбачена стат­тею підстава, згідно з якою припинення права особи на частку не повинно за­вдавати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Напри­клад, якщо об'єктом права спільної часткової власності є житлове приміщення (квартира, житловий будинок), враховуються такі обставини: чи проживає співвласник у цьому житловому приміщенні та чи забезпечений він іншим житловим приміщенням.

З метою надання правам співвласника захисту, права на частку якого при­пиняються за позовом інших співвласників, у законодавстві встановлюється обов'язок позивача внести вартість частки на депозитний рахунок суду для сплати співвласнику компенсації.

Припинення права особи на частку у майні може відбуватися на підставі рішення суду за наявності встановлених законодавством вимог за позовом інших співвласників за умови внесення позивачем вартості цієї частки на депо­зитний рахунок суду. Зокрема, це може мати місце, коли частка у спільній власності є незначною, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Аналогічне положення міститься в п. 6 по­станови ПВСУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 р. № 7 щодо виділу частки із спільної власності на жилий будинок.

Стаття 366. Звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності

1. Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стяг­ нення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирі­шується судом.

2. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або за­ перечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право ви­ магати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної част­кової власності або відмови інших співвласників від придбання частки борж­ника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з про­веденням відповідного перерахунку.

Виділ частки співвласника може відбуватись і на вимогу кредиторів. При цьому права кредиторів є досить захищеними і конкретизованими у комен­тованій статті.

Кредитор учасника спільної власності вправі вимагати виділ частки із спільного майна для звернення на неї стягнення лише у випадку, коли іншого майна співвласника недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Це прави­ло встановлено з метою, щоб запобігти руйнуванню відносин права спільної власності, що негативно впливає на інтереси інших співвласників.

Якщо у таких випадках виділ частки в натурі неможливий або проти цього заперечують інші учасники спільної часткової власності, кредитор вправі ви­магати продажу боржником своєї частки іншим співвласникам за ринковою ціною із зверненням цих коштів у погашення боргу. Кредитор вправі звернути стягнення на частку у спільному майні у судовому порядку шляхом продажу цієї частки з публічних торгів.

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та при­мусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржни­кові інше майно, за винятком майна, на яке не може бути накладено стягнення (див. «Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами», що міститься у додатку до цього Закону).

Стаття 367. Поділ майна, що є у спільній частковій власності